Про техніку легендування (Частина 2)

Усе те, що описано вище, можна застосувати не тільки до одного арештанта чи арештантського середовища загалом. Це легко масштабується на більші структури, наприклад – злочинну державу. Як це не дивно, але коли держава ставить перед собою мету, аналогічну тій, що стоїть перед уркою, вона дуже швидко спирається на такі самі інструменти – починає легендувати свою історію. І лише одиниці таких держав мають цю потребу постійно, тим самим вони діють як злочинець-рецидивіст, для якого циклічне скоєння злочинів та уникання відповідальності за них стало невід’ємною частиною життя.

Декілька днів тому, 2 вересня, практично непомітно минула чергова дата закінчення Другої світової війни. А за день до цього, 1 вересня, так само тихо минули роковини її початку. І загалом ці події – не те, що треба відзначати як свято та організовувати якісь пишні заходи. Ті, кому це справді треба, відзначать це без нагадування, а іншим це не потрібно. Адже та війна закінчилася 76 років тому, і практично не залишилося людей, які можуть пам’ятати її особисто. Із тих, хто ще живий, майже ніхто вже нічого не пам’ятає просто через свій похилий вік. Ну, а решті треба просто жити далі, як це було завжди. Справді, ніхто ж не відзначає те саме, але щодо Першої світової чи якоїсь іншої, але все-таки є країна, яка це робить регулярно.

Щоправда, з тих подій вона вичленувала шматок і назвала його власним ім’ям, про що вже сказано багато разів, і тут це повторювати нема сенсу. Проте саме в цій країні звертаються до тієї війни в якомусь помпезному і явно збоченому стилі. Простіше кажучи, вони з цього зробили свято з народними гуляннями та урочистими заходами. Це все одно що на поминках покійного влаштувати застілля з піснями, танцями, п’яним бикуванням та мордобоєм. При цьому всім уже начхати на небіжчика і на те, що взагалі стало причиною цього перформансу, бо на столі між вінегретом і олів’є хтось спить, а хтось – танцює, незграбно зображуючи стриптиз.

Якщо хтось захоче з’ясувати причину такого дивного заходу та його явно збочених чи гротескних форм, то він з подивом виявить, що все це присвячено вже далекій війні. І якщо в нього вистачить цікавості, щоб піти далі і зрозуміти, що саме в тій війні змушує публіку все це робити, то виявиться, що вони мають на увазі якусь неймовірну подію, якої немає і бути не могло і що вона є майже повністю вигаданою, від її штучно придуманого початку до штучно придуманого кінця, а між цим насипано гору «фактів», які не мають нічого спільного з реальністю. Простіше кажучи, всі ці люди приймають кимось склепану легенду за події, що справді мали місце, і ось із них влаштували цей шизофренічний маскарад.

Причому тіло цієї легенди засипано повністю вигаданими фактами «героїзму» або цифрами, що вказують на масштаб події, але і те, й інше – повна нісенітниця і дикість. І якщо сторонній спостерігач має достатній обсяг знань та досвіду, то рано чи пізно в нього виникне одне просте запитання про те, навіщо все це робиться, коли фактів справжнього, задокументованого героїзму там було хоч греблю гати, втім, як це буває на будь-якій війні, а якщо потрібно показати масштаб події, то і з цим теж немає проблем. Такого теж – навалом.

Однак ця публіка перетирає казки про панфіловців, снайпера Зайцева, найбільшу танкову битву на Курській дузі і всю ту нісенітницю, яку ми знаємо не з чуток. А якщо взяти канонічні описи тієї війни і просто дослідити, скільки ж було знищено ворожої живої сили чи якогось окремого виду техніки, то вже на половині опусу стане зрозуміло, що подальше дослідження втрачає сенс, бо стільки «вбитих фашистів» не могло бути в принципі, адже якщо вірити цій маячні, то воювало все населення Німеччини чи навіть більше, і його повністю знищили червоні армійці. Те ж саме – і з усім іншим.

Для прикладу того, як виглядали події Другої світової війни, що можуть стати контрастом «побєдобєсія», ми наведемо тут опис однієї, але дуже масштабної битви, яка за своєю суттю виявилася просто недоступною для совка. Саме про цей епізод історії багато хто чув, але напевно, лише для частини з них ця битва має якесь фактичне наповнення. Тут ми її використовуємо з кількох причин, і перша з них полягає в часі, коли вона відбувалася. Найбільш жорстока та кровопролитна частина її припала на період, коли совкова історіографія вже на всю потужність застосовувала ліричні епітети та вислови на кшталт «Коли закінчилася найбільша війна» і далі – в тому ж дусі.

Навіть час проведення цієї битви вже руйнує російську міфологему про те, що 9 травня війна закінчилася. Насправді вона закінчилася лише на Західному театрі воєнних дій, а на Східному – увійшла у свою найбільш криваву та смертоносну фазу. Причому тоді совок не вів там узагалі жодних бойових дій, а от США воювали, і робили це потужно й без дурнів на обох ТВД, але не відзначають це все стриптизом, мордою в салаті, автомобілями, прикрашеними під танки і з написом «Можемо повторити», та бутафорським штурмом фанерного Бундестагу.

(Далі буде)