Війна № 3 (Частина 5)

ЕПІЗОД 2. Продовження банкету

Слід зазначити, що така колосальна кількість військ, зібраних на відносно невеликій території, є чудовою мішенню. Тим більше, численні фотоматеріали, які можна знайти в Мережі, говорять про те, що там був як мінімум один дуже вигідний момент, коли весь цей цирк можна було накрити одним ударом. Справа в тому, що в совковій армії дуже любили шикування, довгі промови перед строєм і, звісно ж – проходження урочистим маршем. Причому цим маршем ішли всі підрозділи, задіяні в навчаннях. Це тому, що начальницькі особи, які перебувають у похилому віці, вже не особливо вантажилися деталями заходів і оцінювали якість «виучки» просто тут, на параді. Тому особовий склад мав пройти, карбуючи крок, хай там що.

Це означає, що незліченна техніка, поставлена шашечками на величезному просторі, стояла без особового складу, а той – тягнув носок. Це означає, що весь час, поки з танків і машин вийшли екіпажі, поки вони дісталися місця збору (пішки), поки вишикувалися, послухали маразм керівництва, пройшли урочистим маршем і рушили назад, все залізо можна було палити без усякого сорому. Але й совки це розуміли, тому на прикриття заходів підняли відповідну кількість авіації та флоту, який оперував біля південного узбережжя Балтійського моря. Ось він і становить інтерес, хоча прямо він і не брав участі в цих, по суті, сухопутних маневрах.

До складу флотського угруповання, яке перебувало на позиціях біля північного узбережжя НДР, входив підводний човен С-636 проєкту 613 (за обліком НАТО – клас Whiskey). Як потім було встановлено, він рушив у напрямку своєї бази в Калінінграді, а потім пішов у напрямку польських територіальних вод, де в нього відбулося рандеву із судном постачання. Там було завантажено додаткове озброєння – торпеди з ядерною боєголовкою. Постфактум було сказано про те, що ця субмарина входила до невеликого загону підводних човнів, які отримали завдання забезпечити хід виконання шпигунської місії. Її суть зводилася до того, щоб потайки проникнути в територіальні води Швеції, в районі Карлскруни, де мали відбутися навчальні стрільби новітньою, ще не прийнятою на озброєння торпедою типу 42. Стрільби повинні були проводитися силами субмарини шведських ВМС HSwMS «Нептун».

Совкове угруповання складалося з трьох середніх субмарин приблизно такого самого тоннажу, що і С-636, а також одного мініатюрного підводного човна. Для совкового підводного флоту такі операції були рутинними, і вони постійно заходили в територіальні води Швеції. Але якщо вони хотіли захопити зразок торпеди, то не зовсім зрозуміло, навіщо їм потрібні були ядерні торпеди, адже шпигунські місії тим і відрізняються, що під час їх проведення потрібно мати мінімум шуму. Словом, або завдання субмарини було не тільки чи не стільки шпигунським, або ці торпеди були явно зайвими.

У ті часи точність навігаційних приладів, як і засоби виявлення підводних човнів, особливо в умовах складного дна, були не такими надійними, як тепер, і маневрування на скельному мілководді завжди загрожувало неприємностями. У будь-якому випадку, о 19:57 27 жовтня 1981 року субмарина С-636 вискочила на мілину і намертво на ній застрягла. Спроби зірвати її зі скель, увімкнувши двигуни на повну потужність заднього ходу, не вдалися. Командир підводного човна повідомив про це своєму командуванню. Тим часом, попри темний час доби, один із місцевих рибалок таки виявив невідомий підводний човен, що дивно стояв біля скель із задертим носом. Він повідомив про це владі, але до командування берегової охорони інформація дійшла лише о 9-й ранку наступного дня, коли при світлі дня субмарину було видно всім, хто дивився в той бік.

До місця події було вислано патрульний катер, який підтвердив, що на мілину викинувся іноземний підводний човен, який незаконно опинився в територіальних водах Швеції. Командування підняло тривогу і запровадило план оборони узбережжя, в тому числі батарей берегової артилерії. Але дуже швидко з’ясувалося, що військовий бюджет кілька разів урізався і заощадили на особовому складі саме цих підрозділів. Отже, хоча тривогу оголосили, але тривожитися не було кому. Командування почало докладати зусиль для того, щоб стягнути до місця подій хоч когось, хто міг би забезпечити боєздатність батарей.

Тим часом у територіальні води рушило угруповання радянських кораблів. З їхніх маневрів стало зрозуміло, що вони мають намір увійти в територіальні води Швеції, щоб стягнути субмарину з мілини. Як пишуть шведи, у складі угруповання було два есмінці, два фрегати, два корвети і кілька буксирів. Шведська розвідка видала відомості про те, що на кораблях перебуває підрозділ морської піхоти, що свідчило про плани висадити на берег десант, який прикриватиме рятувальну операцію. Водночас катер морської розвідки пройшов поряд із субмариною, і його прилади зафіксували ядерну зброю принаймні по одному борту підводного човна. Ситуація стала зовсім невеселою.

У цей час на полігоні вогневої підготовки «Торхамн», розташованому за кілька десятків кілометрів, випробовувався зовсім новий елемент системи берегової оборони – мобільна батарея з лазерним далекоміром (на той момент це була цілковита новинка), телевізійна система управління та РЛС індикації цілей нового покоління – стійка до перешкод, які створює противник. Загалом, ця батарея ще не могла вести вогонь, тому що банально не було чим, але командування наказало їй терміново розгорнутися в операційному районі.

Підрозділу вдалося розгорнутися біля місця подій за 15 хвилин до того, як радянські кораблі мали увійти у шведські територіальні води. І коли до перетину кордону залишилося тільки 700 метрів, командувач бойової оборони, перевищивши свої повноваження, віддав команду перевести роботу радарів на частоту, що застосовується у воєнний час. На кораблях це одразу зафіксували, і вони зупинилися за 400 метрів до перетину кордону. Як потім стало відомо, командувач угруповання Олексій Калінін доповів керівництву, що шведи вийшли на готовність відкриття вогню. У відповідь їм дали команду стояти на місці до отримання подальших вказівок. За кілька годин, поки кораблі стояли на місці, до операційного району вдалося перекинути сили і засоби, адекватні ситуації. Зокрема, в повітря було піднято авіацію з протикорабельними ракетами.

І ось у цей момент Третя світова постала на повний зріст. Совєти розуміли, що шведи не дадуть зісмикнути човен і відвести його звідси, як розуміли й те, що сам човен теж не зможе це зробити. Звідси два виходи: або знищити човен разом з ядерною зброєю, або шведи підуть назустріч і самі стягнуть його зі скель. Третього варіанта не було. Тобто в цей момент могло бахнути, і щойно відпрацьований сценарій навчань «Захід-81» міг почати реалізовуватися вже як реальний план бойових дій.

У результаті совки скинули оберти пихи і на запитання шведських дипломатів стали відповідати максимально наближено до правди. Вони підтвердили, що на борту субмарини є ядерна зброя. Також вони визнали провину в порушенні кордону, але зазначили, що це сталося через вихід із ладу навігаційного обладнання, тому субмарина і опинилася на скелях. Шведам навіть дали можливість допитати командира підводного човна та ознайомитися із судновим журналом. Причому все це відбулося на борту шведського патрульного корабля, хоча і в присутності совкових дипломатів. У підсумку шведський буксир стягнув субмарину зі скель та вивів її в нейтральні води.

Загалом таке от брязкання зброєю, яке росіяни зараз демонструють біля наших кордонів, завжди загрожує несподіванками, і часто так буває, що ініціатор подібних заходів опиняється у вкрай скрутному становищі. Але хтось із мудрих сказав: «Історія вчить того, що нічого не вчить».