Французький флот був масивним і досить сучасним, а на момент капітуляції його було розкидано по кількох базах, у тому числі у Британській та Французькій Вест-Індії, але переважно – в Середземному морі, бо головною базою ВМС Франції є Тулон. Але саме там кораблів майже не було. Основне ударне угруповання французького флоту стояло в алжирському Мерс-ель-Кебірі. Там стояли два новітні лінкори «Дюнкерк» і «Страсбург» водотоннажністю 26,5 тисячі тонн кожен, два лінкори попередньої серії «Бретань» і «Прованс», шість важких есмінців, а також менші кораблі та судна.
У розташованому неподалік порту Оран стояли ще сім есмінців та дві субмарини. З іншого боку Гібралтару, у французькому Марокко, а саме в порту Касабланка, стояли два ще не добудовані суперлінкори «Жан Барт» і «Рішельє» водотоннажністю 38 тисяч тонн кожен. У британській Александрії перебував лінкор старої серії «Лотарингія» на 22 тисячі тонн водотоннажності та ще чотири крейсери.
Тільки перерахування цього флоту, який був відносно недалеко від Британії, вже перевищує все те, що було у складі Крігсмаріне, і були підстави для дуже великих сумнівів у тому, що в Берліні змогли б встояти перед спокусою використати ці сили в разі початку десантної операції проти Британії. А дата її початку і сама можливість операції залежали від захоплення панування в повітрі, чого Люфтваффе, зрештою, так і не досягли, але наприкінці червня, за тиждень після падіння Франції, про результати битви в повітрі можна було тільки міркувати.
Словом, виступаючи перед членами свого кабінету, Черчілль заявив, що йому навіть думати боляче про те, що Франція, яка щойно потрапила у скрутне становище, може опинитися у стані ворога, однак у ситуації, що склалася, треба приймати дуже важке рішення, яке може мати наслідки у віддаленій перспективі. Зокрема, він сказав:
«Будь-якою ціною, за всіх ризиків, так чи інакше ми повинні зробити так, щоб флот Франції не потрапив у чужі руки, що, можливо, приведе нас до загибелі».
Таким чином, королівський флот отримав завдання терміново розробити і виконати план «Катапульта». Його метою було забезпечити перехід французького флоту в підпорядкування Британії або знищення його в той чи інший спосіб.
Як потім згадував Черчілль, міністри були дуже засмучені тим, що їм зараз доводиться вирішувати, тим більше що лише тиждень тому вони щиро хвилювалися за Францію і сподівалися, що їй вдасться якось виправити ситуацію. Проте реальність диктує свої умови, і від них нікуди не подінешся. Тому всім було зрозуміло, що крім них, цього рішення прийняти ніхто не може, а в обставинах, що склалися, від цього залежить доля вже самої Британії. Настав час невблаганної та безкомпромісної рішучості. Тільки вона може дати шанс на перемогу. Необхідність вирішення цього питання стала очевидною для всіх, і тому всі висловили свою повну підтримку такому плану дій.
Адміралтейство відразу отримало завдання, і 28 червня було організовано флотську ударну ескадру «Force H» з тих сил і засобів, що перебували поблизу Гібралтару. Ескадра включала 22000-тонний авіаносець HMS Ark Royal; 42100-тонний лінійний крейсер «Худ», два лінкори – 29150-тонний «Резолюшн» та 30600-тонний «Валіант», 5220-тонний крейсер «Аретуза» та 7500-тонний «Ентерпрайз», а також екранні есмінці «Фолкнор», «Фоксхаунд», «Безстрашний», «Лісник», «Форсайт», «Ескорт», «Кеппель», «Актив», «Рестлер», «Відетт» і «Вортігерн».
Командиром ескадри було призначено 57-річного віцеадмірала сера Джеймса Ф. Сомервілля, нащадка знаменитої військово-морської династії Худів. Строки планування та здійснення операції були вкрай стислими, і вибір припав на цього адмірала тому, що в таких самих обмежених у часі умовах він став основним розробником операції «Динамо» з евакуації британських військ із Дюнкерка, проведеної менше місяця тому.
І ось уже вночі 3 липня операцію «Катапульта» було розпочато. Було захоплено понад 200 французьких кораблів та суден, які були у британських портах. Більшість із них перебували в Портсмуті та Плімуті. Серед захоплених були лінкори «Курбе» і «Париж», корабель постачання «Поллукс», есмінці, мінні загороджувачі, тральщики, підводні човни, мисливці за підводними човнами, торпедні катери, буксири, траулери, шлюпи та портові судна. Здебільшого все відбулося без застосування сили. Інциденти виникли тільки при захопленні есмінця «Містраль» і 3250-тонного підводного човна «Сюркуф». У результаті двох британських офіцерів було поранено і одного французького матроса вбито.
При цьому велика частина екіпажів виявила бажання боротися на боці Британії, і наскільки це було можливо, на своїх кораблях. Так, підводний човен «Сюркуф», захоплений після вказаного вище інциденту, зрештою залишився зі своїм екіпажем і доблесно бився на боці Британії, загинувши зі всім своїм французьким екіпажем 19 лютого 1942 року. Але це було потім, а друга фаза операції полягала в тому, щоб зробити приблизно те саме з рештою французького флоту, який стояв уже у своїх базах і насамперед – в Мерс-ель-Кебірі.
Це була найскладніша і найнеприємніша частина всього плану, бо раптового наскоку там вийти просто не могло, адже флот стояв у власній військово-морській базі, а наближення ударної флотилії так чи інакше, але обов’язково призведе до протистояння, здатного перерости у збройне зіткнення або переговори про здачу. Причому якщо все піде за жорстким сценарієм, втрати сторін будуть неминучими і, можливо, відчутними. Отже, вранці 3 липня ескадра Force H наблизилася до своєї цілі настільки, що сигнальники вже бачили щогли кораблів, що стоять у базі.
(Далі буде)
“Ескадренний міноносець”