Автор: anti-colorados
Відповідь на запитання про те, чому так все відбувалося, дав начальник Генштабу сухопутних військ Франц Гальдер у своєму щоденнику, і, як це не дивно – Наполеон Бонапарт. Якщо згадати похід Наполеона на москву, можна відзначити досить дивну ситуацію, коли російські війська похмуро маневрували, йдучи вглиб своєї території, а Наполеон їх переслідував. Насправді все було до неподобства просто, а всі байки, які вигадували російські історики, було спрямовано на те, щоб приховати цю простоту за якимись безглуздими нагромадженнями вигадок.
Наполеон особисто писав, що він хоче вийти на генеральну битву саме з воїнством Олександра 1 і в цій битві повністю їх розгромити. Залишивши Олександра без армії, Наполеон сподівався закінчити низку воєн, у яких брали участь російські війська. Йшлося саме про знищення армії як єдиного організму. Противник активно ухилявся від цього і змушений був зупинитися вже недалеко від москви, коли відступати було нікуди. Решта – не важлива. Наполеону був потрібен нищівний удар, яким вирішуються всі проблеми.
І як це не дивно, в ситуації протистояння Німеччини та совка обидві сторони планували саме таку генеральну битву, метою якої було знищення армії противника. Гальдер про це писав прямо і посилався на слова Гітлера про те, що головною метою операції «Барбаросса» є знищення червоної армії біля кордонів. Те, як це планувалося зробити і чому це не вдалося, ми докладно описували, і за великим рахунком, помилка Гітлера, який повернув напрямок головного удару від москви на Південь, була зумовлена тим, що склалося враження, що основна частина червоної армії якраз і перебуває на південь від напрямку головного удару. Цей висновок було зроблено на підставі високої швидкості просування груп армій «Центр» і «Північ», а група армій «Південь» загрузла, бо справді вперлася в надпотужне угруповання совкових військ.
Це й не дивно, бо це був напрямок головного удару у виконанні генштабу червоної армії. Проте це рішення фюрер прийняв, виходячи з основного принципу – оточити і розгромити всю червону армію в генеральній битві просто біля кордонів. Тому зимова кампанія планувалася вже як придушення останніх осередків опору, а не велика бійка. Припускалося, що на той час єдиної армії більшовиків не буде в принципі.
Але для того щоб розтрощити всю армію противника, її треба було витягнути просто лоб у лоб. Саме це й робили обидві армії. Сталіну не було сенсу починати бійку до того, як уся боєздатна армія Німеччини не опиниться вздовж кордонів, щоб розгромити її тут, а не ловити на других, третіх та інших рубежах оборони. Саме тому обидві сторони не дуже приховували масштабу військ, задіяних у наступальних операціях.
Генштаб сухопутних військ Німеччини приблизно уявляв масштаби приготувань противника, і сюрпризом виявилася лише частина військ, не врахованих на початку. Можна не сумніватися, що й керівництво червоної армії було в курсі того, що має Вермахт біля кордонів совка. Тобто про жодну раптовість для обох сторін мови не було в принципі. Та це й неможливо зробити просто тому, що перекинути до майбутньої лінії фронту угруповання військ в обсязі близько чотирьох-п’яти мільйонів людей з кожного боку так, щоб про це ніхто не здогадався, нереально. Усі, хто розповідає про ефект раптовості в такій ситуації, повинні негайно встановити діагноз «олігофренія на стадії дебільності» керівництву тієї країни, для якої все це стало «раптовим».
(Далі буде)