У Комі не до коміків

В Коми не до комиков

Авторка перекладу: Світлана

Із серії «Проти ночі»

У совкові часи синонімом далеких таборів були Магадан, Колима і Воркута, і хто б міг подумати, що остання виявиться рівновіддаленою як від газових родовищ півночі Тюменської області, так і нафтових полів у Комі, ну, а місто Ухта, яке було адміністративним центром Комі, стояло на залізниці, якою зеків конвоювали в табори Воркути. Про цю залізницю було складено безліч блатних пісень, і мені теж довелося побувати в цих населених пунктах ще за совка в дитинстві і ще до того, як совок остаточно переформатувався на бензоколонку.

Тепер Комі – вотчина нафтовидобувних компаній, і до останнього часу віддаленість цього регіону від України робила його місцем безпечним і навіть ідилічним. Але як відомо, всьому настає кінець, і спокою регіону – в тому числі. Сьогодні туди прилетіли перші дрони, які атакували підприємство ТОВ «ЛУКОЙЛ-Ухтанєфтєпєрєработка». Місцеві джерела повідомляють про те, що було пошкоджено щонайменше один резервуар з пальним, і в результаті стався дивовижний інцидент. Резервуар було пробито і пальне почало виходити назовні, але воно не спалахнуло. Начебто б нічого подібного раніше не спостерігалося, але тепер це – задокументований факт.

Тут важливо враховувати два моменти. Перший із них полягає в тому, що відстань від Ухти до найближчої точки на кордоні з Україною – 1700+ кілометрів. Це вже дуже далекий удар, який фактично було виконано на відстані 2000+ кілометрів. Тут треба враховувати, що дрони запускалися не з цієї найближчої точки на кордоні, а десь із глибини України – як мінімум 100 кілометрів у тилу. Плюс до того, такі дрони прямо не літають, а оминають відомі рубежі ППО. У результаті виходить 2–2,5 тисячі кілометрів від місця запуску дронів до кінцевої точки. А це означає, що операції з ураження цілей на таких дистанціях вже перейшли з розряду екстремальних до категорії звичайних. І це змушує мешканців місць, де є потенційні цілі, замислитися про вічне.

Другий момент – тактика застосування далекобійних дронів. Як ми знаємо, практично всі НПЗ, раніше атаковані дронами ЗСУ, пережили другу, третю, а іноді й четверту хвилю атак. Це означає, що їх поставили в банк цілей, які з певною періодичністю виноситимуться і, власне – виносяться. НПЗ в Ухті можна привітати з тим, що він таки потрапив до цього списку і наступного разу не обробиться дрібним переляком. А загалом уже можна відзначити, що під удар починають потрапляти дедалі віддаленіші заводи, і це говорить про те, що не сьогодні – завтра дрони можуть з’явитися над Ямалом чи Уренгоєм. Це вже питання часу.

З іншого боку, все, що розташовано в радіусі 1000–1500 кілометрів від кордонів України, вже однозначно стало в чергу на зустріч із уламками. А москва знаходиться ще ближче і вже зіщулилася від очікування неминучого. І це не припущення, а міркування їхніх високопосадовців. Деякі з них уже наводилися раніше, а ось іще дещо від їхньої державної дупи. Зокрема, такий собі Журавльов, депутатський елемент їхньої нижньої палатки, дослівно сказав таке:

«Під загрозою нападу зараз, на жаль, залишаються всі російські міста, і чим ближче до України, тим, відповідно, ця небезпека більша. Ми ведемо складні та кровопролитні бойові дії, і дивно було б цього не помічати, вести розслаблене мирне життя, відпочивати і купатися в морі, як ні в чому не бувало».

Тобто в дупі чудово розуміють неминучість чогось подібного, з одного боку, і кореляції небезпеки та відстані від України, на якій розташовано міста. З іншого боку, високопоставлений представник чобіт висміює переляканий курник і каже таке:

«Я, чесно зізнаюся, не розумію цих криків: ах, москва під загрозою! Ах, Сочі атакували безпілотники, як можна! Ах, у Криму небезпечно! У країні війна! Зрозумійте це, нарешті, друзі, і живіть, виходячи з цього факту. І не чекайте кінця війни. Якщо хочете його наблизити, йдіть в армію!… Їдете на море, до Криму там чи в Сочі, – застрахуйте свої життя та здоров’я! Це точно не завадить!»

Словом, навіть представник відомства Бєлоусова виявляє бадьорість виключно у питанні поповнення живої ваги їхньої армії, а точніше – на тему збільшення поголів’я, необхідного для термінового забою. Решта залишається за дужками, мовляв, на війні все може бути. І все це на четвертому році війни, яка «Київ за три дні».