Великі переїзди маленьких людей

Авторка перекладу: Світлана

Зараз уже запущено події, які дуже скоро приведуть до помітних метаморфоз царства московського, але для того щоб картина виявилася максимально повною, слід пригадати події столітньої давнини, хоча по-хорошому, повість треба було почати ще з більш ранніх подій, що відбулися три сотні років тому, але тоді екскурс виявився б занадто важким і довгим, а в нас ідеться все-таки про день сьогоднішній. Тож копнемо на глибину 100+ років.

ІСТОРИЧНИЙ ВІДСТУП

Отже, восени 1917 року більшовики підняли владу в імперії, яка валялася в калюжах на бруківках Ленінграда. А трапилося це після того, як Ілліч виповз зі свого притулку в курені на території нинішньої Фінляндії. Він міг би сидіти там і далі, але зима в тих місцях сувора, і тому треба було переходити «на зимові квартири». Так він опинився в Ленінграді і заявив товаришам, що не хоче бути дворянкою стовповою, а хоче бути вільною царицею.

А для цього треба було вже не просто саботувати участь російської імперії у Першій світовій війні, за що було заплачено німецьким Генштабом і для чого самого Леніна та його соратників доставили до росії з теплих європейських борделів і шинків, а взяти владу у свої руки. Добре, що для цього вже не потрібно було докладати особливих зусиль, а було достатньо промовити знамениті слова, сказані відомим філософом:

Так воно і сталося. Відома сцена «штурму» Ермітажу з арештом тимчасового уряду не має нічого спільного з реальністю. Штурм був, але зовсім дивний, бо сторона, що оборонялася, просто була відсутня. І, до речі, більшовики потім розповідали про те, що це був акт захоплення влади. Насправді ніякої влади там не було, і предводительство Бонч-Бруєвича там було ні до чого. Ніхто там уряду не шукав, та й не міг він там бути посеред ночі. Подивіться навкруги – де ви знайдете засідання уряду вночі?

Проте штурм був, але не всього палацу, а його окремої локації – господарських підвальних приміщень, у яких були царські винні погреби і запаси продовольства, хай уже й сильно виснажені. Тож солдати і матроси штурмували цілком конкретну ціль, і тут треба віддати їм належне – дуже вдало. Вони вчинили так, як потім про це було сказано у відомій пісні: «Смело мы в бой пойдем за власть советов. И, как один, умрем в борьбе за это».

Насправді вони тоді не знали, що таке влада рад, а ось що таке алкоголь – цілком. І ось за нього вони пішли в бій, а тому «в боротьбі за це» фактично вийшло – за бухло. В результаті це була боротьба із зеленим змієм, і пролетарі тоді перемогли ворога з рахунком 10:0 або, що називається «в клоччя» чи «в дупель». Потім казкарі, які вирішили прикрасити реальні події, дійшли висновку, що краще все взяти й викинути, а натомість створити нову, гарну казку про те, як крейсер «Аврора» ухилився від ракет «Нептун» і почав вести прицільний вогонь по палацу, в якому засіли «засідателі», а після артпідготовки, що складалася з одного холостого пострілу, почався штурм укріпрайону.

Між іншим, тут шито білими нитками буквально все. Якщо згадати про те, як подавався весь цей сюжет, то публіці розповідали, як відважні солдати і матроси, ризикуючи життям, чекали сигналу на штурм, і такий прозвучав у вигляді залпу крейсера «Аврора». Саме так описано ці події, але тут є два невеликі нюанси. Перший полягає в тому, що буквально наступного дня міська преса опублікувала відкритий лист екіпажу «крейсера революції», в якому було сказано таке:

«Що ж стосується пострілів з крейсера, то було виконано лише один холостий постріл із шестидюймової гармати, що означає сигнал для всіх суден, які стоять на Неві, і закликає їх до пильності та готовності».

Тобто екіпаж знав про те, що зараз почнеться вакханалія, а можливо, й різанина, і тому постріл було адресовано роззявам та жителям міста, щоб ті трималися подалі від цих подій. А коли вранці стало зрозуміло, що саме «штурмувало» бидло, моряки відхрестилися від цього всього своїм відкритим листом. Крім того, наступні казкарі перебрехали навіть технічні моменти, які потім стали штампом.

Як було сказано представником самого екіпажу корабля, було зроблено один постріл із шестидюймової гармати, і слова «залп» там немає в принципі, бо подію описувала притомна людина, яка розуміє значення слів і якій не потрібно було вішати публіці локшину на вуха. Ось де ще вилізли білі нитки:

«Залп – це одночасний постріл з кількох вогнепальних або артилерійських гармат, який зазвичай виконують по команді для досягнення максимального ефекту в бою або як салют».

Простіше кажучи, щоб це можна було б назвати залпом, крейсер повинен був одночасно вистрілити з кількох гармат. Все інше зобов’язане називатися пострілом. Але слово «постріл» звучить непафосно в контексті того, яку помпезність події передбачалося намалювати. А для цього все повинно було мати найдосконалішу форму.

А тому все це разом було спочатку перейменовано з перевороту на революцію, а після додаткового обвісу цей цирк отримав назву «велика, жовтнева, соціалістична, революція». Жовтневою вона була тому, що на той момент там усе було скрєпним, і навіть календар. Весь цивілізований світ уже жив у листопаді, а вони продовжували жити у жовтні. Щоправда, рік вони все ж таки вказували не «від утворення світу», а як у всіх. Духу вистачило лише на двотижневу різницю. І ось тут виникла передумова для подій, які, нехай вже й в іншому вигляді, програються зараз.

Після фактичного захоплення влади товариш Ленін просигналізував замовнику перформансу про те, що він повністю виконав поставлене завдання. І якщо подивитися на список документів, які було прийнято першими після проголошення нової влади на Другому всеросійському з’їзді рад, то першим іде саме декрет «Про мир», який пропонував усім протиборчим сторонам Першої світової війни укласти негайний мир без анексій та контрибуцій. А фактично це означало вихід росії з Антанти і фактичну ліквідацію Другого фронту для Німеччини. Між іншим, у цьому ж декреті було закріплено право народів на самовизначення.

Це окрема і велика тема, бо саме питанню самовизначення було присвячено низку документів нової влади, прийнятих до кінця 1917 року. І якщо нинішня росія самозвано і без найменших на те юридичних підстав проголосила себе правонаступницею СРСР, у тому числі узурпувала місце постійного члена Радбезу ООН із правом вето, то в такому разі вона зобов’язана приймати й ті базові нормативно-правові акти, які лягли в основу держави, чиїм ім’ям вони зараз зловживають. А нам важливе інше.

Заочні переговори товариша Леніна та начальника німецького Генштабу Отто Людендорфа, які велися через довірену особу Парвуса, передбачали як мінімум два варіанти закриття угоди, згідно з якою Ленін та більшовики отримали величезні ресурси як фінансового, так і матеріального характеру, включаючи друкарські верстати та інше. Точкою виконання замовлення було виведення росії з війни. Але й тут було два варіанти. Якщо вихід з війни відбувся, але зусилля більшовиків не привели до захоплення ними влади, то сторони віртуально тиснуть одна одній руки, і на тому все.

Товариш Ленін, відваливши собі нескупу частку грошей у Швецарський банк, міг би повернутися до свого європейського життя і завершити свій життєвий шлях у ролі графа Монте Крісто – смітити грошима в таких улюблених ним борделях. Товариші теж залишилися б не в накладі, бо вони теж собі зробили золоті парашути ще до відправлення в росію. Принаймні, добре відомо про те, що так вчинили «непідкупний» Фелікс Дзержинський та Лейба Троцький. Їхні рахунки в Європі, у випадку з Феліксом, і в США – у випадку з Лейбою, почали колоситися в той самий період, що й у товариша Крупського.

Але був і другий варіант. Якщо більшовикам не лише вдається отримати виведення країни з війни, а й на німецькі гроші здобути владу в країні, то, маючи такі повноваження, вони були зобов’язані повернути інвестиції німецького Генштабу з невеликими відсотками на рівні банківської ставки. А ось цього Ілліч ніяк не хотів виконувати, і тому в декреті «Про мир» окремим рядком записано, що мир має бути саме без анексій та контрибуцій.

Пам’ятаю, як ще в школі спіткнувся об це питання, але зрозуміло, що історичка не змогла переконливо пояснити, звідки взялася ця умова. І лише згодом, коли спливли всі подробиці такої «джентльменської угоди», все стало на місце. А потім почався натуральний грабіж. Більшовики просто тоннами стали витягувати дорогоцінні метали й камінчики з царських засіків, а потім переключилися на князів, графинь і графинів. Очевидно, що німецька розвідка, яка просто жирувала в Пітері, повідомила командування про те, що більшовики влаштували гігантський шмон, а їхні емісари працюють карусельним чином, вивозячи здобич до нейтральної Швейцарії.

Очевидно, що тут же постало запитання «Где деньги, Зин?» До Ілліча прийшли представники Генштабу Німеччини і нагадали про те, що якщо ті захопили владу і влаштували собі піратську республіку, то настав час перейти до пункту Б домовленості та відшкодувати інвестиції, зроблені німецькими військовими в це їхнє свято життя з вивезенням коштовностей за кордон. І вождь пролетаріату включив режим «Мороз», на що йому було сказано, що вони мають усі дані про те, де і що комуністичний лідер собі вже наколядував, і натякнули, що якщо він буде бикувати, то скористатися всією цією красою він не зможе. Дідусеві стало недобре, і він поділився такими новинами з товаришами, щоб вони теж розуміли розклад. І тільки Лейба Бронштейн, потираючи руки, пояснив усім, які вони були лохи, що накопичили все в Європі, а не в Америці.

РОЗПЛАТА

Однак сидіти прямо на відомому місці, може, й добре, але не в цій ситуації, бо ще в Писанні сказано про те, що якщо гора не йде до Магомета, то в такому випадку Магомет вишле ударне угруповання для того, щоб пояснити горі, що вона – не права. А далі події розвивалися стрімко і дали ту картину, яка нам важлива і сьогодні. Після зриву чергового раунду переговорів у Брест-Литовську, на яких ленінські емісари робили круглі очі та запитували «Гаманець-гаманець… який гаманець?», німецьке командування рушило свою групу військ на Петроград.

З урахуванням того що група армій «Північ», яка діяла на цьому напрямку, мала у своєму складі 8-у і 10-у армії, то до забезпечення операції було залучено приблизно 50–60 тисяч осіб особового складу. Бойові дії почалися за всіма правилами військового мистецтва, з ешелонами наступальних військ. А через те що Ленін буквально нещодавно заявив про вічний мир, то протиставити німцям було просто нічого.

У підсумку зібрана в Пітері «червона гвардія», так і не вступивши в бій з німецькими військами, розбіглася настільки стрімко, що німці жодного разу не побачили цілі, по якій можна було б відкрити вогонь. Тому втеча червоних армійців 23 лютого стала великим святом їхньої армії, а цього дня Ілліч вийшов зі стану «відморожений овоч» і дав добро на задоволення вимог Німеччини.

Як результат, менше ніж через десять днів у Брест-Литовську було підписано мирний договір з Німеччиною, де борг було названо контрибуцією та було взято зобов’язання щодо його термінової виплати. Що характерно, з боку більшовиків делегацію очолював Троцький, а з боку Німеччини – особисто кредитор – Людендорф.

У цей момент усім стали зрозумілі дві істини. Перша: рвати кігті в Європу, доки війна повністю не закінчиться і не визначиться переможець, – не можна. А ми просто зазначимо, що зараз усі оцінюють ті давні події зі знанням того, що було після та чим закінчилася Перша світова війна. А на той момент було очевидно, що позбувшись Другого фронту, Німеччина перекине максимум військ на Захід і в ході літньої кампанії зможе досягти серйозних успіхів.

Виходячи з цього, більшовики вирішили зміцнити свою владу, з одного боку, а з іншого – вони побачили вразливість Пітера як столиці вже їхньої держави. Столицю треба було переносити вглиб країни, щоб вона не залишалася поруч із ворожою загрозою. Тим більше, на той момент у Німеччини був досить потужний Флот Відкритого моря, якому ні царська росія, ні більшовики не могли нічого протиставити.

І тому 3 березня було підписано Брестський мир, а вже 11 березня, практично через тиждень, було прийнято рішення про перенесення столиці країни з Петербурга до москви. Страх за власну шкурку, пережитий під час німецького наступу, зробив свою справу. Адже з москви в разі чого можна змитися в різних напрямках, а з Пітера виконати цей номер неможливо, якщо загроза йде із західного напрямку. Рішення було виконано досить швидко, і якраз на облаштуванні нового лігва для більшовиків товариш Ленін виконав дефіле з колодою.

ДЕНЬ СЬОГОДНІШНІЙ

І ось тепер, після такого ґрунтовного розбору причин та мотивації перенесення столиці, повернемось у день сьогоднішній і те, що йому передувало, вже у близькій ретроспективі. Зараз багато хто вже забув, що приблизно десять років тому на болотах відбулося незвичайне шоу. «Газпром», маючи просто колосальні прибутки, збудував у Пітері свій новий офісний центр, який став найвищим будинком у місті. Він отримав назву «Лахта», і окрім власне нової будівлі, до неї було підведено сучасну та зручну інфраструктуру, в тому числі автодорожню.

У ті часи в мене було джерело у вигляді однокласниці, яка завідувала одним із департаментів, і тому інформація про цей переїзд була з перших рук. Всім співробітникам у певній черговості було запропоновано переїхати із центрального офісу у комплексі будівель на вул. Намєткіна в москві, в Пітер. При цьому «Газпром» пропонував стимулювальні набори для співробітників, залежно від становища. Зокрема, туди входила просто казкова іпотека, в якій не було відсотків, натомість компанія оплачувала половину вартості, компенсацію оренди житла та інші ніштяки. Ну, а хто відмовиться переїжджати, мав звільнитися. А з огляду на те що там був жирний соціальний пакет та інші плюшки, то при відмові втрати були просто колосальними.

Але найцікавіше не це. З тих самих джерел доходили чутки про те, що переїзд «Газпрому» до Пітера – пілотний проєкт, який повинен був показати плюси, мінуси та підводні камені подібного заходу. Насправді фюрер планував перевести туди столицю, тим самим повторивши маневр царя Петра, який він якраз і продемонстрував три сотні років тому. Через те що верхівка влади там досі складається з «пітерських», то такий маневр мав би всі підстави. Але, як відомо, потім спалахнула пандемія, а за нею прутін розпочав широкомасштабну війну з Україною.

І ось тепер найнесподіванішим чином питання про перенесення столиці не просто постало на повний зріст, але схоже на те, що захід переходить у свою практичну фазу. І що характерно, причини перенесення ті самі, що були і в Леніна, а саме – загроза військового характеру. Тільки цього разу – загроза дронових і ракетних ударів ЗСУ. Після довгих кулуарних розмов на цю тему конторські джерела пишуть таке:

«Столицю переносять із москви. Але по-своєму і з затримкою… Серед причин – зростання загрози для москви, надто щільне скупчення важливих відомств і загалом – необхідність диверсифікації ризиків. Відразу було зрозуміло, що ця ідея зустріне опір – адже нікому не хочеться міняти теплу, затишну москву на умовний Ярославль чи навіть Казань…»

Умовні Ярославль чи Казань тут наведено саме умовно, бо по умовній Казані вже прилітало кілька десятків разів, і це були тільки дрони. А якщо так, то їхати через повітряні удари в місце, де ці удари вже завдаються, – як мінімум дивне рішення. Втім, важливим є сам факт цих рухів, які виглядають таким чином:

«Уже відомо, що уряд нарешті сформував параметри, згідно з якими щонайменше 170 держкомпаніям і корпораціям доведеться перебратися за межі москви. Роботу над списком веде Мінекономразвітія. Максім Рєшетніков особисто приймає всіх охочих залишитися. І, з чуток, представники десятків корпорацій стоять у черзі до Рєшетнікова, щоб довести їхню важливість перебування в москві. Стоять, як ви розумієте, не з порожніми руками…»

Тобто тут ідеться про те, що такі рішення ухвалюються практично зі 100% опозиції чиновництва. А це в бюрократичній диктатурі – дуже ризикований крок. Тим більше що такі переїзди навряд чи вдасться забезпечити ніштяками, які можна порівняти з тими, що запропонував «Газпром» у свої жирні роки. І у фіналі – найцікавіше:

«Про що можна говорити точно – переїзд столиці стартує дуже скоро. Функції держави потроху будуть виконуватися з регіонів. У сучасному світі цьому, здавалося б, ніщо не заважає. Але охочих їхати немає. Особливо з огляду на те, що президент особисто акцентував на необхідності переїзду в Уральський, Сибірський і Далекосхідний федеральні округи. З метою «зміцнити економічні можливості регіонів», звісно ж».

Тобто тут чітко артикулюється відразу кілька моментів. Переїзд неминучий, бо принципове рішення вже ухвалено. Все буде робитися таким чином, щоб вибрати максимальну дистанцію від України, щоб туди нічого не долетіло. Недарма ж є посилання на географію у вигляді Сибіру та Далекого Сходу. І останнє. Це – бажання прутіна. Як він казав раніше, «я так вирішив».

А фактично виходить, що сам прутін вирішив з’їхати за Урал, і щоб це не виглядало вже просто рафінованим боягузтвом, тягне за собою столичне чиновництво. Отже, можна зробити такий висновок. Ленін переніс столицю з Пітера до москви зі страху жити поруч із кордоном, звідки можуть прийти по його тушку. При цьому москву він вважав безпечною в цьому аспекті, а головну загрозу відчував з боку Німеччини. Прутін боїться набагато сильніше за Леніна і біжить вже з москви, а джерело страху та загрози в його уяві – Україна.

Словом, фюрер наклав таке вето на москву як столицю, що такого ніхто не міг собі уявити навіть у кошмарному сні. Нікому на думку не спадало те, на що перетвориться «Київ за три дні». Але тепер це вже не пусті домисли, а розпочатий процес, який самі лапті вже розглядають як неминучий.

При погляді на цю картину, яку намалювали не ми, а конторські, стає зрозумілим той маневр, який прутін виконав зі своєю відпусткою. Насправді розмін Сочі чи Геленджика на Алтай – не тактичний, а стратегічний хід. Просто зараз прутін обживає нову резиденцію, яка, швидше за все, стане постійним місцем його дислокації замість Валдаю, Ново-Огарьова та Сочі. Зрозуміло, що така резиденція матиме серйозний бункер, і в цьому випадку вже йдеться не тільки про загрозу, що виходить від України.

Адже перебуваючи в глушині, він буде ще й віддалений від місць скупчення своїх людей. Просто зараз у тимчасово окупованому Донецьку програється мініатюра того, що найближчим часом очікує й решту курника. Практично з усіх галузей діяльності гроші висмоктано повністю, і вони спалюються на війні, а тим часом деградація інфраструктури в регіонах іде повним ходом.

І якщо сьогодні лише Донецьк завалено ла*ном і він розбігається від міської інфраструктури, що явно вмирає, то за ним піде Крим, а там, можливо, й інші регіони. В такому разі треба бути якнайдалі від усього цього і ближче до природи, де є чисте повітря, прозора вода і дуже глибока нора. Ну, а щоб це не виглядало як втеча, потрібно перемістити і столицю. В такому разі завжди можна сказати, що цар не змився, а тримається ближче до органів влади.