Авторка перекладу: Світлана
ВОНИ ПО НАС
Сьогодні вночі ворог концентровано бив по Дніпропетровській області, і для цього він використав 207 дронів та 27 ракет різного типу, з них – 12 балістичних. ВПС повідомляють про те, що не вдалося перехопити десять ракет, без уточнення їхнього класу, та 25 дронів. Таким чином, на дев’ять локацій припало 35 прильотів. Тобто 17 ракет таки вдалося перехопити, хоч і не уточнюється, яких саме. З урахуванням того що найскладнішою для ураження є балістика, можна припустити, що з 17 перехоплених ракет були всі 15 крилатих «Іскандер-К» та Х-59/69, але в такому разі залишається ще й два «Іскандери-М» або їхні північнокорейські аналоги KN-23.
Можливо, вже й балістику почали збивати у районі Дніпра та Запоріжжя. Зрозуміло, що це суто статистичні висновки і як воно було насправді – невідомо, але ці дані звертають на себе увагу. В будь-якому випадку, ворог сьогодні люто відпрацював саме балістикою, і це говорить про те, що дід психує, бо його обіцяний літній наступ рухається явно не так, як йому хотілося. А ми лише нагадаємо, що чоботи переконали упиря в тому, що саме влітку вони воюватимуть на повну міць і порадують «анпіратора» небувалими успіхами. Саме тому прутін і бикував у розмові з Трумпом.
Сам Додік розповів, що прутін висловив упевненість в успіху літнього наступу. Але ось липень закінчується і залишається лише серпень від цього літа, але ніяких особливих досягнень чоботи так і не змогли пред’явити. Звідси нерви дідуганчика і, як наслідок – гарячкові рухи чобіт у вигляді масованих повітряних ударів, і в цьому випадку – з акцентом на балістику, яку на більшій частині України збивати практично нічим. До речі, на території самого курника її теж нема чим перехоплювати.
МИ ПО НИХ
Інша справа, що ЗСУ ще не завдають ударів саме цим видом озброєнь, а коли це станеться, дорогі москвичі дізнаються, наскільки глибока ця «кроляча нірка» і наскільки вона глибша у лисого кролика. Ну, а поки до них летять лише добрі дрони, і наскільки можна зрозуміти, цієї ночі по їхніх заводах не летіло, зате прилетіло по залізничній інфраструктурі в населеному пункті Октябрьський Волгоградської області. Там у повітря злетіла підстанція, яка живила контактні лінії залізниці, і, як наслідок, рух паралізовано, а в регіоні ще й зупинили повітряне сполучення.
Наскільки можна зрозуміти, перед цим ЗСУ відпрацювали південний напрямок ворожої залізниці на ділянці від центру до Кавказу, і за непрямими даними, туди екстрено перекинули додаткову кількість тепловозів, щоб забезпечити рух в умовах відсутності електричної тяги. Але ось тепер, судячи з географії, ЗСУ починають виносити те ж саме на ділянках магістралей, що пов’язують центр із Сибіром і Далеким Сходом. Треба зауважити, що чим далі за Урал, тим цих магістралей менше, і якщо винесення залізниці продовжиться там, то це буде вкрай болісно для всієї ворожої логістики, і не лише військової.
І ось що цікаво: ми постійно спостерігаємо роботу ЗСУ хвилями, де в кожній з них є два типи цілей. Наприклад НПЗ, нафтобази та аеродроми. Однієї ночі летить по нафтовій інфраструктурі, а іншої – по аеропланах. Або пара могла бути іншою – військові заводи та арсенали з таким самим чергуванням. І ось зараз спостерігаємо відпрацювання пари «заводи – залізниця». Принаймні, все виглядає саме таким чином.
Логічно припустити, що така тактика не випадкова. Якщо інформація про тепловози підтверджується і в попередні дні їх перекинули в район Ростовської області Краснодарського краю, де були зафіксовано удари по залізничній інфраструктурі, а потім полетіло набагато східніше, то це показує алгоритм роботи ЗСУ. Щойно починається винесення тих самих НПЗ, там починається виття у стилі «Де ППО?», і доводиться туди перекидати хоч щось зенітне. Але з урахуванням того що з цим у противника не дуже добре, а засоби ППО виносяться постійно і в промислових масштабах, то прикриття тих самих НПЗ виконується за рахунок послаблення захисту інших типів цілей, і в той момент, коли вони начебто зробили все по красі, починаються прильоти по іншій парі цілей, і підозрюю, що саме по тих, звідки стягнули ППО.
Виходить, що противник змушений метушитися і намагатися вгадати, куди полетить наступного разу, виходячи з тих наборів цілей, які вже було атаковано. Швидше за все, там шукають алгоритм, яким користуються ЗСУ при виборі наступної пари цілей, але наскільки можна зрозуміти, винесення підстанцій на основних шляхах їхньої військової логістики виявилося повним сюрпризом. Тепер доводиться враховувати і цей варіант, розтягуючи й без того дедалі бідніші засоби ППО, а це вже нагадує принцип: «Де тонко, там і рветься». Тобто у певний момент вони припустяться помилки, і прилетить кудись у дуже важливе місце, що спричинить набагато більші наслідки, ніж їм довелося спостерігати досі. І можливо, прилетять не дрони.
ЛІТНІЙ НАСТУП
У першій половині літа ворог вкрай стримано відгукувався про свої втрати, і було очевидно, що завдання перед пропагандою поставлено цілком чітко – зосередитися на просуванні власних військ, що було зроблено. Навіть якщо щось таке й потрапляло в Мережу, то його швидко парирували чергові «експерти», які одразу пояснювали, що при наступі втрати неминучі і що треба вибирати щось із двох одне – або скиглити про втрати, або наступати. Зрозуміло, що ніхто не наважиться поставити під сумнів правильність рішення царя про наступ. Тим більше що вся їхня преса пише, що цар у них – кремінь і не піддається на вмовляння про припинення вогню. Якщо видати щось урозріз лінії партії та уряду, можна навіть не помітити того моменту, коли замість монітора компа ти вже дивишся на вікно з ґратами.
Але ось літо перевалило за свою середину і плавно входить у свій останній місяць, і вже дехто починає ставити запитання про те, чого ж вдалося досягти з урахуванням того, що чоботи анонсували застосування всієї військової міці, на яку вони тільки здатні. Як наслідок, із відчутних результатів можуть назвати лише вичавлювання ЗСУ з Курської області та захід на кілька кілометрів на територію Сумської області.
А ми ж пам’ятаємо, що вони взагалі-то планували до середини літа якщо не захопити Суми повністю, то вийти на околиці обласного центру. І щоб усім було зрозуміло, наскільки це було важливо для царя, туди було кинуто формально елітні підрозділи десантників та морських піхотинців. Достатньо згадати, які втрати зазнали 810-а і особливо 155-а бригади морської піхоти. В останньої було знищено все її командування, і бонусом там виявився колишній командувач, а на той момент – уже заступник командувача всього військово-морського флоту противника і водночас улюбленець прутіна. Плюс до того, вчора ми писали, як зав’язався жаркий бій між їхніми морпіхами та десантниками в режимі «жаба і гадюка».
Словом, на Сумський напрямок ворог виставив свою еліту і очікував швидкого просування, але не склалося. Якщо в Курській області вирішальним чинником був м’ясний конвеєр із частин спецназу КНДР, то наскільки можна зрозуміти, Кім відмовився надавати свої війська для бойових дій на території України, і тому доводиться заводити власні війська саме ударного характеру, але особливого результату їм досягти не вдалося, а ось втрати вже неможливо приховувати. Те, що вирізано все командування 155-ї бригади морської піхоти, приховати було неможливо, але там були й локальні епізоди, можливо навіть болючіші для лаптів, ніж втрата старшого офіцерського складу.
Як ми знаємо, у прутіна є якась фобія з приводу того, що його війська не повинні потрапити в оточення. Воно зрозуміло, що оточення – чийсь провал, бо як мінімум війська не отримали наказу на своєчасний відхід. Просто згадаймо, як вони драпали з-під Ізюма і кидали все тільки заради того, щоб не потрапити в котел. Але там була стрімка маневрена операція ЗСУ, а коли йдеться про позиційну війну, коли є час на відповідні рішення та переміщення військ, то це або бездарність командування, або упоротість політичного керівництва. Мабуть, прутін розуміє, що якщо в котел потрапить якесь велике з’єднання, то що б він потім не розповідав, а повісять це на нього.
І ось, хай і в невеликому форматі, саме це програлося на Сумському напрямку. Кілька днів поспіль противник писав, що в районі населеного пункту Кіндратівка складається вкрай важка ситуація і що сили, які окупують Кіндратівку, можуть потрапити в оточення. А потім пішли повідомлення про те, що оточення замкнулося, але вживаються заходи з деблокування цієї групи. Чисельність тих, хто потрапив в оточення, різні джерела називали по-різному, але частіше за все згадувався вираз «понад роту», тобто на момент утворення саме класичного оточення із зовнішнім і внутрішнім фронтом, всередині могло перебувати 100+ особового складу противника. А наскільки можна зрозуміти, наші військові просто утримували угруповання, а дрони та артилерія просто займалися ландшафтним дизайном. І ось у підсумку у ворожому сегменті Мережі пішли такі повідомлення.
Воно зрозуміло, що при витраті особового складу в 1000+ одиниць за добу сотня – туди, сотня – сюди особливої ролі не грає, але тут важливе не те, скільки пішло у відбій, а як це сталося. Ворожі ресурси спочатку розповідали про оточення населеного пункту і зрештою – про те, що ЗСУ таки його звільнили та відновили повний контроль. А це означає, що оточення відбулося, деблокувати оточених не вдалося, і в результаті або їх знищено, або вони потрапили в полон, або і те, й інше одночасно. Таким чином, хай і в мініатюрі, але програвся найгірший жах прутіна, і це – під час його розхваленого літнього наступу і, більше того – на ділянці фронту, куди було кинуто їхню еліту. Це зараз вони розповідатимуть, що в бій кинули школярів, які не вміли ні стріляти, ні писати, ні читати, а коли вони тільки починали втягуватись у Сумську область, то співали інших пісень, мовляв, скільки часу знадобиться десантникам, щоб вийти на околиці Сум. А тепер – пробивають на сльозу.
Загалом до такого можна ставитися як завгодно, але зараз ідеться про реакцію з того боку. Адже там практично повністю обрізали витрати на соціалку, до якої лапті вже встигли звикнути в «жирні роки», їх заклинають не скиглити, коли лежать аеропорти і стоять десятки потягів, бо «все для фронту, все для перемоги». Але на росію ніхто не нападав і за великим рахунком, вона нікому задарма не потрібна, бо її природні ресурси обнуляються упоротим, злісним та кровожерливим населенням. Окупувати таку помийку може тільки Китай, який не стане церемонитися з місцевим населенням, уйгури в курсі.
Ба більше, на четвертому році війни публіці пояснюють, що удари по великих містах, і москві в тому числі, практично неминучі, бо цар веде війну, яка повинна дати приз, що перекриває всі витрати і незручності. Але ось такі повідомлення завдають удару в самий фундамент цієї парадигми. Виходить, що курник день і ніч годували казкою про те, що вони ще не починали воювати як слід, але тепер видно, що ніяких штучних обмежень немає і армія показує все, що здатна, а показники нікого не вражають. Втрати величезні, а пред’явити за них хоч щось – не виходить.
Ба більше, на відтиснутих територіях Донбасу та Криму йде стрімка деградація не просто економіки та промисловості, бо регіони повністю сидять на федеральному фінансуванні, а там стрімко розвалюється критична інфраструктура і навіть природний баланс. Наприклад, ситуація з водопостачанням там уже вийшла на грань гуманітарної катастрофи. І ось цей кошмар прутін записує собі в актив, а його холуї погрожують розправами гауляйтерам, які не можуть забезпечити населення водою. Тобто вже лунає нарікання про те, що цар їх веде не туди, і просто зараз, якщо в Україні вже явно неможливо досягти якихось великих успіхів, стрімко наростає необхідність війни на іншому, легшому напрямку.
ДРУГИЙ ФРОНТ?
Зараз там ніяк не можуть дійти остаточної думки про те, куди вдарити швидко й переможно, в режимі бліцкригу. Напрямки очевидні – Балтія або Кавказ. Але воювати з Азербайджаном– це означає втратити південний напрямок експорту, бо Туреччина однозначно закриє Босфор не лише для військових кораблів лаптів, а й для комерційних суден. Ердоган легкий на підйом, і лапті це знають. Плюс до того, азербайджанська армія вже давно не «солодкий пряник», а з урахуванням нещодавно посиленого договору з Туреччиною про взаємну допомогу у військовому відношенні, лаптям зрозуміло, що воювати їм доведеться і з нею теж.
Залишається Балтія і надія на те, що союзники не наважаться вступитися за Естонію, Латвію і Литву всіма своїми силами. Ми про це вже писали докладно, а зараз лише наведемо свіжий текст від самого противника, який практично прямо говорить, що це для царя ледь не єдиний вихід:
«Помічник президента рф Ніколай Патрушев не просто так заговорив про загрозу для Калінінградської області. Він публічно підкреслив, що регіон є «невід’ємною частиною росії і будь-яке військове зазіхання на неї зустріне негайну і нищівну відповідь із застосуванням усіх наявних у нас сил і засобів». Аж до ядерної зброї…»
Очевидно, що конторські просто зі шкіри будуть лізти для того, щоб піарити Патрушева, який потрапив в опалу. Але приблизно те ж саме – про Калінінберг і ядерку – мовив і Дімон Мєдвєдьов. Ба більше, він вимагав превентивного ядерного удару по Варшаві, Берліну та Лондону, бо там не поважають курник і його самого в тому числі. Тож Патрушев штовхає ці промови хоч і без «хричехрюків», але приблизно в тому самому ключі. І все це на тлі майбутніх військових «навчань» угруповання російських військ спільно з армією БРСР.
А колеги пишуть про те, що на кордоні з Естонією противник явно веде підготовку до бойових дій. Приблизно те саме, але з меншою інтенсивністю, пишуть і з Латвії. А тим часом коментарі патрушевських спічів продовжуються з уже відкритою констатацією підготовки до розвитку подібних подій:
«На тлі масштабних навчань військ рф заяву було сприйнято вкрай серйозно. Ба більше, деякі політики на Заході сприйняли це як сигнал про готовність з’єднати Калінінград із материковою росією, взявши під свій контроль Сувалківський коридор. Варто зазначити, що про бажання влади рф забезпечити сухопутний коридор до Калінінграда на Заході говорять дедалі частіше, особливо після початку СВО. І такі сценарії в наших генералів є. Ми неодноразово зазначали, що росія готова в рамках захисту власних інтересів задіяти всі способи. І ядерна зброя тут не є винятком. Але треба розуміти, що введення військ у прибалтійські країни – політичне рішення. Його може ухвалити лише президент, а армія вже виконає».
Тут варто підкреслити, що джерело цього тексту – не відбитий «зетблогер», а конторський ТГ-канал, який професійно діє в інформаційному полі та демонструє непогане володіння прийомами інформаційної війни. Тобто там не те що не будуть просто так писати подібні відверті тексти, а без причини навіть не підніматимуть подібних тем. Простіше кажучи, такі тексти йдуть на публіку з визначеною метою і в рамках загальної інформаційної операції, що має конкретні цілі.
У цьому випадку наявний «прогрів теми», або ж зусилля, які повинні привчити публіку до того, що доведеться воювати ще на одному напрямку, а отже, труни підуть ширшим потоком. І ось просто зараз, що називається, на випередження, цій самій публіці вбивається в голову, що ці труни – для їхньої ж власної безпеки, щоб ніхто не посмів розігнути їхні скрєпи або підтертись їхніми мерзенними «традиційними цінностями».
Публіці вже зараз пропонується готуватися до більшого масштабу складнощів і на задньому тлі немовби вже лунає команда «На перший-другий розрахуйся!» Тобто час визначатися з тим, хто піде під ніж. Зрозуміло, що синок самого Патрушева буде серед тих, кого чаша ця омине, як і діток решти всієї публіки, Мєдведєва та інших, ну, а всім іншим треба готуватися, і Коля про це говорить відкритим текстом.
Але фокус тут у тому, що війна в Балтії прутіну потрібна саме в режимі бліцкригу, адже якщо й там усе затягнеться, то це буде повна катастрофа, бо війна на два фронти вкладала на лопатки і не таких вояків, як лапті. А вони взагалі не знають, що це таке. З іншого боку, європейські партнери країн Балтії вже прямо вживають заходів з перекидання військ для посилення союзного угруповання. Принаймні, на території Польщі вже зафіксовано ешелони з технікою Бундесверу, що прямують до Литви, де Німеччина командує угрупованням військ НАТО.
Словом, усе описане вище немовби натякає на те, що у прутіна і його найближчого оточення є таймер зворотного відліку, який показує, скільки в них залишилося часу для того, щоб спробувати зробити щось рішуче. Якщо вони не вкладуться в цей час, може початися розвал усього. Адже вони мають реальні показники стану своєї економіки і розуміють, куди все котиться. Там розуміють, що після оголошеного рішучого й «на повну силу» наступу в Україні у них буде зовсім поганий розклад, а змитися – нікуди, як це було у Муамара. Загалом отак усе це виглядає на середину дня неділі, 27 липня.