Авторка: Світлана
Сьогодні хочу поділитися думками на ще одну тему, яка виникла при обговоренні статей про фемінітиви. Вона стосується звертань, які походять від російських «мужчина» і «женщина». У коментарях слушно зауважили: «Для початку, варто витравити оце совкове «жєнЬщіна» та «мущІна»…». В іншому коментарі: «А як же мене особисто зачіпала ота тіктоківська каламуть, що місяць-два тому витікала щохвилини із телефонів «… цей мужчіна тільки мій, обережно, дівчата…» Уххх…»
Так, це були типові тодішні (совкові) звертання, і причину їх виникнення я бачу ось у чому. Попередні звертання «господин», «госпожа» викреслили разом з «господами», яких знищили або змусили емігрувати, а при звертанні «Господин…» відповідали: «Господа в Париже». І цим хизувалися, мовляв, тепер усі рівні. Ба більше, саме тоді, коли постала влада «рабочих и крестьян», інтелігенцію почали вважати другосортним і, можливо, ворожим шаром суспільства, тому до неї – еліти будь-якого суспільства – міцно прилипло визначення «вшивая интеллигенция». І, напевно, саме тоді з’явилося запитання, на яке відповідати «Так» було ризиковано: «Ты что, самый умный?». А однією з найбільших принизливих визначень було «умнік». Бути розумним, належати до інтелігенції, до «господ» – було не тільки соромно, а й ризиковано. Саме такі інтонації зневаги та підозрілості вчувалися в цих запитаннях.
Невеликий відступ-ілюстрація. Свого часу я захотіла з’ясувати, яке відношення має видатний хірург Микола Скліфосовський до України, раз його ім’ям назвали Полтавську обласну лікарню. Виявляється (так, я цього не знала), він багато років жив у своєму маєтку в Полтавській губернії разом з родиною. Він помер у 1904 році, в маєтку залишилися його важкохвора дружина Софія і донька Тамара, яка її доглядала. Як каже російська Вікіпедія, його дружина «убита в имении Яковцы 4 (17) октября 1919 года», а донька Тамара «убита в имении Яковцы в 1919 году одновременно с матерью». За такими політкоректними формулюваннями приховано ось що: «У 1919 році загін Бібіка увірвався до маєтку Скліфосовських. У Софії Олександрівни був наказ від Леніна про те, що їх не можна чіпати. Але оскаженілі революціонери побачили портрет Миколи Васильовича у військовій формі і лопатами порубали немічну Софію Олександрівну. Дочку Тамару зґвалтували та повісили вниз головою на дубі. Три дні тіла жінок лежали біля маєтку, адже їх не дозволяли ховати революціонери. Про злочин проти родини Скліфосовського відомо через перекази очевидців і документальні дані, які зберігаються в архіві». Я навела велику цитату, щоб показати наявність документальних підтверджень цієї історії. «Господа, говорите?»
Замість «господ» запровадили звертання «товарищ», про долю якого я згадувала в першій статті про фемінітиви. Але, напевно, воно було занадто офіційним, а з іншого боку – незручним щодо звертання до чоловіка чи до жінки, тому в повсякденному спілкуванні його замінили на «мужчина» і «женщина».
І тут простежуються цікаві особливості. По-перше, навіть в українській мові вони функціонували в російському звучанні і поширилися повсюдно, що вказано в одному з коментарів: «Це точно. Навіть у Львівській області дуже часто можна почути звернення мущщіна. Просто жахливо». Я припускаю, що це звертання принесла з собою на Західні землі Радянська армія у 1939 році, встановивши Радянську владу з усіма її мовними та політичними атрибутами. Крім того, у Львові з 1944 року розташовувалося солідне військове керівництво: спочатку – Львівського військового округу, а згодом – Прикарпатського військового округу, який у 1946 році переніс свій штаб із Чернівців до Львова. Цей округ зі штабом у Львові існував аж до 1998 року, тож Радянська армія, не кажучи вже про партійне керівництво, яке теж спілкувалося мовою «межнационального общения», були потужним засобом насадження такої мовної культури.
А ще в цьому наборі є звертання «дєвушка», яке іноді вважають цілком нормальним при звертанні до продавчині, перукарки, касирки і так далі незалежно від її віку, при відповіді жіночим голосом на «Алло» в телефонній розмові. У дискусіях саме про це звертання аргументом на його користь називали те, що, мовляв, жінці приємно, коли її вважають молодою, тому так звертатися цілком ввічливо.
По-друге, такі звертання, якщо вживалися в українському варіанті, я чула у формах: «Чоловіче добрий», «Жіночко», «Дівчино», причому «дівчиною» називали саме молодих, юних дівчат, а не працівниць сервісу незалежно від віку. Емоції і ставлення передаються зовсім інші, погодьтеся. Варіантів «Чоловіче» і «Жінко» я не чула.
По-третє, в українській мові є три слова для шанобливого звертання, без натяку на її високий соціальний статус: «пан», «пані» і «панна». І, цікаво, як міг би звучати переклад вірша Павла Тичини «О, панно Інно», написаного ним у 1915 році (тобто коли «господа» ще були «не в Парижі»)?
Що робити з цим фамільярно-грубим звертанням «мужчіна» і «женщіна»? Читачі навели власні прийоми:
«Коли чую звернення «мущщіна» завжди відповідаю: «мущщіна» то п’яний москаль, що заснув у заметі. В Україні живуть чоловіки та жінки. Дуже часто працює. Мені здається, що це один із найефективнішх методів боротьби з суржиком, сарказм у коротких запам’ятовуваних фразах».
«Саме так, одного разу так до мене звернулися у магазині, зреагував на таке звернення досить емоційно та пояснив практично нецензурною лайкою, що я чоловік, не «мущщинка».
У мене теж був такий досвід, можливо трохи ризикований, але, здається, він спрацював. Одного разу, коли ми ще ходили в офіси на роботу, а там ще були стаціонарні телефони, пролунав дзвінок, я взяла слухавку і сказала: «Алло!» У відповідь я почула бадьоре чоловіче звертання: «Дєвушка!» Я не стала чекати продовження фрази і впевнено-урочистим голосом відповіла так само російською: «Да!» Пауза була тривалою. Потім співрозмовник вибачився, перейшов на українську мову і сформулював суть питання, з яким звертався.
На мою думку, звертання «пан» і «пані» поступово повернуть втрачені позиції, бо вони зручні завдяки своїй лаконічності і є елементом мовленнєвого етикету, який навіть у службових листах одним з варіантів пропонує звертання до людини на ім’я зі словом «пан» або «пані»: «Шановна пані Людмило!», «Шановний пане Миколо!».
Отака історія на сьогодні. Шануймося, бо ми того варті.
А я вважаю, що “пан” і “пані” – це полонізми.
Альтернативою бачу “добродій” та “обродійка”.
– Добродію, Семене, як ся маєте?
– Притомно, добродійко Мотрю.
Я часто чую про альтернативність слову “пан”. І всі як один твердять один наратив – це “полонізація астанавітесь!!”. Як на мене чудове слово, а ті хто проти нього були самі найбільші совки, або совкооюбителі, або ті які жили за совка. Персонально бачив, як у деяких пригорало, і це було у людей які проживають саме найбільше під впливом московії.
Я вже більше 8 років живу в Іспанії, в іспанській “señor/señora” – це то саме, що і “пане/пані”. Всі у них пани, і до всіх звертаються. Але вони не думають, що відносяться до “вищого класу” або ще щось. Такі думки лише були в людях з постсовкових країн. Добре пам’ятаю мої перші уроки іспанської, коли люди перекладали “señor/señora” і не могли звикнути до значення цього слова. Іспанське слово має спільне походження з Португальським і Італійським словом, але вони суперечки по такій дурниці не розводять. У всіх західних європейських країнах є своє звернення до людини, коли в минулому воно значило “когось з вищих верств”, але зараз набуло форми ввічливості.
Ось список країн із відповідниками звернення «пан» / «пані» (офіційно-ввічливі форми):
—
Португалія – Senhor / Senhora
Іспанія – Señor / Señora
Італія – Signore / Signora
Франція – Monsieur / Madame
Англія – Mr. / Mrs., Ms., Miss
Ірландія – Mr. / Ms. (англ.) або A dhuine uasail / A bhean uasail (ірл.)
Бельгія – Monsieur / Madame (фр.), Meneer / Mevrouw (нід.)
Німеччина – Herr / Frau
Нідерланди – Meneer / Mevrouw
Данія – Hr. (Herre) / Fr. (Fru)
Польща – Pan / Pani
Чехія – Pan / Paní
Словаччина – Pán / Pani
Угорщина – Úr / Asszony
Румунія – Domnul / Doamna
Болгарія – Господин (Gospodin) / Госпожа (Gospozha)
Словенія – Gospod / Gospa
Хорватія – Gospodin / Gospođa
Сербія – Господин (Gospodin) / Госпођа (Gospođa)
P.S. якось я не бачу, щоб словаки чи чехи, криво дивились на це слово!
Andriy – це я. Змініть будь ласка нік, бо наступного разу не пропущу.
От головне не упоротися в розрізнення заміжніх/незаміжніх жінок, бо потім мука. 🙂
А в американській англійській у південних штатах ще й свої особливості: https://www.youtube.com/watch?v=X4o1WuZjelg
P.S. У французькій та німецькій були мадмуазель та фройляйн відповідно, але тепер їх вживають лише для неповнолітніх дівчаток.
https://www.grammarly.com/blog/commonly-confused-words/ms-mrs-miss-difference/
Ото ж я й кажу, краще з таким не починати. 🙂 Бо потім на додачу виникне ще й питання, що чоловікам теж таке треба нав’язати, щоби не було дискримінації жінок.
А “майдан” – це взагалі тюркізм!
То може перейменуємо “Майдан Незалежності”?
Я не проти “добродіїв”, але це звертання більш панібратське, ніж “пан”, “пані” і “панна”, тому кожному – своє місце.
Мені просто цікАво, ЯК перекладачі Дюма, Три мушкетери, французьке Monsieur пекладали то як пан, то як добродій.
При цьому, до панІв – як пан, а для буржуа та/або городян – добродій.
В нас чАсто кажуть “шановний/а” що з повагою, що з сарказмом та зневагою.
Хочу запропонувати наступну тему для розгляду, слово “Людина”, яке – жіночого роду, але не є фемінітивом.
Плюс, якщо панове громада не заперечуватиме – й філософський контент даного слова.
Дякую!
Моє внутрішнє відчуття, що “добродій” вживається для знаїомих/родичів/сусідів. Пан/пані – для більш формального та поважного звернення. Як sir/madam англійською чи señor/señora/señorita іспанською.
У звертанні “шановний” захована якась зневага, як у “любезный”
Як на моє відчуття, то ні, для мене “шановний” – хороше слово, якщо за ним слідує ім’я.
В мене немає такого відчуття… Крім того, у множині «шановні» покриває обидві біологічні статі, бо інакше будуть священні війни, щоби чоловіки казали/писали «пані та панове», жінки казали/писали «панове та пані» тощо.
Ну, і слово «пан», крім просто звернення, також мало цілком конкретний сенс, як землевласник та рабовласник. Можливо, і в Україні його не сильно подобалося вживати тим, хто натерпівся від панів? Хоча тепер вже це слово не має такої конотації.
“… добродійко мотре” (треба кличний відмінок. Перепрошую)
Звертатись “пан” та “пані” трохи незручно до незнайомих людей, бо якось хочеться додати ім’я до звернення, можливо це лише мені так. Тому найчастіше в таких випадках просто говорю “вибачте”, чи “вибачте що турбую”, і далі просто звертаюсь на “ви”.
З якого це дива слова пан та пані-це полонізми?Аргументуйте.
В Греції до чоловіків при звертанні/згадуванні використовують слово кіріос (κύριος) – господин. Це ж саме слово застосовують до Їїсуса – Господь. Вимовляеться і пишется так само, лише у другому випадку завжди з великої літери. Навіть офіційна православна церква яка постійно втручается у політіку і декілька років тому збирала мітинги протестів коли було ухвалено рішення не писати у посвідченні особи релігійну приналежність не робить ніякої теми з того що одне і теж слово застосовуеться у обох випадках. Тож українці в цьому випадку мають безсумнівну перевагу маючи два окреми слова і як правильно зауважила пані Світлана слово пан дуже зручне бо коротке.
Ще до колекціі “Маладой человек”,”Дамочка”,”Брат,братан,брателло”,”Чувак”.
На жаль, навіть при поверненні до вжитку слів “пан”, “пані” втрачено важливий нюанс: звернення “Шановний п.Миколо!” передбачало дружні стосунки автора та адресата. При зверненні до незнайомої особи (або в офіційних листах) вживалося форму “Шановний п. Прізвище чи Посада”. Після десовєтизації мови цей важливий нюанс втрачено, і відновити його буде нелегко. Хоча, можливо, вплине приклад Заходу. Бо ж там нікому на думку не спаде писати “Шановний пане Дональде!” замість “Шановний пане Президенте!” чи “Шановний п.Трамп!”
“в українській мові є три слова для шанобливого звертання, без натяку на її високий соціальний статус: «пан», «пані» і «панна».”
А ще “панночка” та “панянка”. З п’яти слів чотири для жінок та одне для чоловиків. І хтось ще скаржиться.
Панич та панько – рівновага відновлена?
Панич — це син пана, це інший сенс.
А Панько – взагалі ім’я (скорочена форма імені Опанас)
А що як «панко», у кличній формі «панку»? 🙂
Ні. 3:4 🙂
Панич – згадав, чув раніше, але мабудь дуже застаріле та не вживається для поважного звернення, не вживається для звернення зовсім, тільки в сенсі “син того пана-землевласника”.
Панько – ніколи не чув, тільки як ім’я.
Як почав читати, так одразу й подумалося «Чоловіче» і «Жіночко».
Хоча я корінний донетчанин. Ще до Х’юза мої прабабусі з прадідусями там жили.
Можна було б очікувати “Випадків «Чоловіче» і «Жінко»…”, бо “варіант” це також слово привнесене Фон Віз-иним та Ібрагім мурзою (державін) при складанні словника саме “славяноросійского язьіка”. За наказом катьки другої. Якому навчали франкомовного ефіопського поета, “создателя современного русского язьіка”. Який наголосив у листі В’яземскому, що мову, якої він пише та говорить створив той самий барков, що Фому писав.
До речі й “папа”, “луна” також з французскої.
Так що працвати й працювати над відновленням мови.
Подобається сайт Словотвір.
Дякую.
Слідкую.
Треба завжди пам’ятати, що мова є відображенням реальності суспільних відносин. Звертаючись до когось “пан” ви означаєте себе “слугою”, а далі і власністю “пана”. Тому, цілком логічно не робити самому собі пана з незнайомої людини на рівному місці і звертатися – “шановний добродій”, “шановна добродійка”. Якщо ж вам треба звернутись до людини, яка вам відома, яка має з вами спільні погляди, справу, яка приятелює з вами, то можливо використовувати звернення “камдад”, замість “товариш”.
В книзі “Гра престолів” ж чудовий момент , коли Інгріт каже Джону, що вся його культура’ – “поклонщики”, тобто кланяються одне одному, показуючи тим самим своє повне нерозуміння КЛАСОВОЇ СТРУКТУРИ суспільства.
Далі йде цікавенний діалог на цю тему, рекомендую.
Ви мені зі своїми “холопами” нагадали бідолашну руду Інгрит.
так дивишся і дійде до повернення титулів, будемо князями, графами, маркізами, віконтами, баронами, та панами. де ж на всіх холопів набрати?
Шановний мужик Мітр, у вас напевно комплекс меньшовартості, якщо не вважаєте себе гідним звертання “пан”.
Дуже сподобалося!
Дякую!
Зовсім ні, не хочу спілкуватися з тими хто вважає себе холопами визнаючи мене паном.
Щось ви заблукали.
Наше паньство нарешті стало господарями у своїй країні, і слово “пан” є визнанням, що українці у себе господарі.
Так що ви перед москальскими холопами можете хизуватися. У них самоповаги немає
Написав Вам довгий кометар, а потім закреслив і вирішив зацитувати спогади Скоропадського 1917-1918, вони не втратили актуальності.
.
Видалив, бо зовсім не по темі, довго, і до того ж російскою.
D.G.
Це ілюзія яка вже багато кому дуже дорого коштувала. Нажаль.
“шановний мужик”, о щось таки новеньке. мені вдалось розрухати вашу креативність.
Ні. “Пан” в українській це теж саме що “Sir” в англійській та “Señor” в іспанській. “Herr” в німецькій. І так само “Пан” в польській.
Ну зрозуміло, всі накинулись на слово “мужчина” (укр.), як на махровий кацапізм, але яке як існувало в українській мові, ще до примусової русифікації, так і існує дотепер. Хоч і є розмовним та рідко вживаним і не рекомендується для вживання в літературній мові. (див. наприклад тут: http://ukrlit.org/slovnyk/%D0%BC%D1%83%D0%B6%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0)
І в коментарях активно почали його спотворювати на кшталт “мущщіна”, “мущщінка” орієнтуєчись таким чином на вимову і стиль написання найменш грамотної бидлоти рф, а не на його нормативне написання в тій же кацапській мові – “мужчина” (рос.). Але це вибір кожного і не моя справа…
Проте, абсолютно згоден, що як звернення до особи чоловічої статі, слово “мужчина” (укр.) – є абсолютно неприйнятним навіть з точки зору української граматики, бо тоді воно мало б бути у кличній формі і звучати як “мужчинО”. І таки так, звернення до чоловіка “мужчина”/”мущщина” (з рос. вимовою) – є наслідком примусової русифікації ще за совєтських часів. Це треба викорінювати, але минуло не так багато часу і таке звернення саме може “вивітритись” з ужитку черех 2-3 покоління, коли зникнуть його носії.
Можемо скільки завгодно ломати списи стосовно того, правильним чи неправильним є українське слово “мужчина” і як його вживати чи не вживати. Але ми нікуди не подінемо слова похідні від нього, з коренем муж-. Наприклад: “мужність” (ім.), “мужній” (прикм.), “змужнілий” (дієприкм.), “змужніти” (дієсл.), тощо. І навіть(!) фемінітиви – “мужичка” 🙂
PS. Мене дратує, але без бурхливої реакції, коли до мене так звертаються. Відношу це до малограмотності. Це як “калідор”, “лісапєт” і т. і.
Щодо пана і пані:
Коли я ще в 2016 році відвідувала курси літературної української мови (боже, я стільки друзів там знайшла! Нормальних, з головою! ПлАчу), то викладачка нам казала, що звернення „пан/пані/панство” обов’язково має бути зі словом “шановний, -на, -не”, інакше це недостатньо ввічливо.
Щодо “мущщіна”:
Оля Фреймут в своему Ревізорові використовувала іронічне звернення “мущщінчику”. Мені сподобалося, так токсичненько.
Підсумовуючи цю дискусію, скажу, що “добродії” занадто архаїчні для сучасних українців, натомість, звертання “шановний”, “шановна” вже активно використовується не тільки у розмовах, але і у канцеляриті.
Я принадав, що іще у 90-х так звертався до незнайомця, що у Сбербанку намагався протиснутися поза чергою до каси: “Шановний, тут черга”. На що почув московськю говіркою “Заткнісь своєй сабачей мовой”. після цього він вискочив з приміщення, через тотальне обурення людей з черги.
Отже, залишаємо “шановний”, “шановна” як сталий і ввічливй вираз, замість панів?
Пан найкраще слово для будь якого використування, особливо для юридичного. Будь яке інше слово займатиме більше часу та місця для написання, це трохи подумайте, лише у офіційних паперах помножити на сотні тисяч? мільйони паперів та фарби. Усі кого слово пан чомусь ображає просто радянчики і як старі собаки що не можуть пристосуватися до нового – можуть йти лісом. Все одно ті хто формує мову це молодь і вона ще може поставити питання про перехід на латинку.
Дуже добра ідея про перехід на латиницю як у наших європейських сусідів. Підтримую.
Було б непогано, але наші йотовані голосні, а також шиплячі і “жужачі” вимагатимуть багато додаткових літер, і слова будуть вдвічі довші на письмі, ніж у вимові. Як у французів.
А чому було б непогано? Українська завжди була на кирилиці, на латиниці це вже буде не українська. Ми бажаємо відмовитися від своєї мови, своєї історії, тільки б не писаті тіми ж літерами, що і москалі? Так багато слів та багато звуків будуть тими ж самими, від ніх теж відмовитися? Відмовимося та подаруємо нашу спадщину москалям?
Я дивлюсь на те з позиції Ататюрка і прогресу по дорозі в Європу.
Ваша позиція зрозуміла. Можливо ви праві. Але зважаючи на long run process розвитку європейскої цивілізації, то був би великий крок до полегшення комунікації
Польську я більш-менш розумію але читати мені зовсім не легше. Німецьку я не розумію, але теж читати не легше, навіть знайомі слова.
Ще одна думка щодо фемінітивів на позначення професій. Для більшості професій біологічна стать не має практичного значення. Відповідно, якщо хтось намагається вживати до них фемінітиви для підкреслення біологічної статі, чи не є це об’єктивізацією жінки?