Сага про 50 днів

Автор перекладу: Світлана

Від редакції

Ми з самого початку діяльності ЛО зразу пообіцяли намагатися давати незвичний погляд на звичні чи трендові події, і ще ми обіцяли, що цей погляд, імовірно, не буде збігатися з тим, що пишуть наші медіа. Далі – саме такий погляд.

***

Ще з 2016 року ми писали про те, що Трумп – найгірший вибір Америки у плані президента. За сукупністю своїх якостей він набагато нижчий за Ніксона чи навіть Кеннеді, який у зовнішній політиці виконував речі не менш небезпечні, ніж те, що робить Трумп. Трумпом рухає глибинне невігластво і жадібність, а Кеннеді рухали переконання дуже небезпечної якості. Однак те, що видає на публіку Додік, викликає повне та безумовне здивування.

Кожен може провести власний експеримент і, прочитавши експертну думку якогось автора чи журналіста про те, що Трумп знову обробився і що два тижні перетворилися на 50 днів, набратися духу та зробити невелику ретроспективу постів саме цього автора глибиною хоча б із тиждень. У переважній більшості випадків виявиться, що цей самий експерт щойно виконував гімни й кантати на адресу Додіка і розповідав про те, що ось у понеділок… А воно он як вийшло.

Але саме в цьому випадку спостерігається ефект не просто завищених, а нездійсненних очікувань, і це – як мінімум. Скажімо так, якщо я або ви будемо переконувати себе в тому, що саме цього понеділка паровоз не просто полетить як аероплан, а й продемонструє фігури вищого пілотажу, а в результаті побачимо, як він, важко пихкаючи, їде по рейках, виникне розчарування, і воно ніяк не торкнеться паровоза, а піде на мій чи ваш рахунок. Те, що ми собі вигадали якусь святкову картинку, – тільки наша проблема, і нічия більше. Саме з цієї причини ми взагалі не звертали уваги на те, як буквально всі роздували щоки і пнулися з усіх сил.

Це тому, що з самого початку було зрозуміло, що в кращому випадку всі ці екзерсиси закінчаться розмазуванням шмарклів по щоках. Але при погляді на потік помиїв, який несеться в нашому сегменті Мережі, можна зробити висновок про те, що шмарклями справа не обмежилася і багато хто розчарувався буквально по-важкому. Насправді можна видихнути і якщо не подякувати Додіку, то, принаймні, утриматися від вправ, які зараз виконують експерти всіх мастей.

Для того щоб навести лад у цьому натюрморті й розкласти мух – окремо, а котлети – окремо, слід згадати те, з чого взагалі все починалося. Трумп ніколи не висловлювався на підтримку України, а свою передвиборчу кампанію взагалі вибудував у пропутінському форматі. Звідси випливало, що з його приходом до Білого дому чекати військової допомоги немає сенсу, і про це ми постійно писали. Питання було тільки в тому, чи блокуватиме він «хвіст» допомоги, яку затвердив фінансуванням ще дідусь Джо, чи з якихось причин її зупинить. Саме так було на старті його другої каденції, а за весь час ще з Байденівських часів постачання зброї як мінімум зупинялися двічі і як мінімум один раз зупинявся обмін розвідувальною інформацією.

Простіше кажучи, адміністрація Трумпа для нас була навіть не нейтральною, а з великим знаком «мінус». І ось, знаючи все це, публіка щось сама собі нафантазувала з того, що Додік ніколи не робив і навіть не обіцяв робити, а тепер – катається в пилюці й репетує, що Трумп не дав їм здійснення мрій. А власне, чого він не виправдав? Розмови про переговори ми вже чули і пам’ятаємо про те, як із самого початку позиція Трумпа на переговорах була такою, що Україна має багато чим поступитися, і прутін негайно видав вимоги, чого він хоче. Тож тема переговорів – палиця на два кінці, і до неї треба наближатися дуже акуратно.

А другий момент, який було намічено на понеділок, – перегляд позиції Вашингтона щодо постачання зброї. Як ми пам’ятаємо, певний час Трумп відмовлявся розглядати питання постачання зброї не лише у вигляді допомоги, а й за гроші. Але дуже багато систем озброєнь, раніше поставлених ЗСУ, щільно зав’язані на боєприпаси, комплектуючі та сервісне обслуговування саме від Штатів. Тобто навіть те, що ми маємо зараз, без потрібної логістики та підтримки просто перетворилося б на дорогий металобрухт. Навіть наші європейські партнери не змогли б поповнити все так, щоб системи озброєнь могли працювати штатно.

І ось зараз з’ясовується, що за цим пунктом позиція Трумпа змінилася і він уже дав «добро» на постачання зброї Україні, зокрема й за гроші наших європейських партнерів. А це – нова ситуація. Поки що немає подробиць того, що це будуть за обсяги, але слід вважати, що вони будуть суттєвими і не щогодини по чайній ложці. Називаються різні параметри, а з Європи сьогодні надіслали ось таке відео. Тепер потрібно внести певну ясність у те, що ми маємо сьогодні.

Багато хто очікував, що сьогодні Трумп оголосить якісь задушливі санкції щодо курника, але він дав відстрочку на 50 днів. Хоча багато провідних фінансових та економічних аналітиків з фактами на руках говорять і пишуть про те, що якими б жорсткими санкціями Трумп зараз не навантажив росію, вирішального ефекту вони вже не дадуть. Найжорсткіший пакет, який можна вигадати, запроваджений у березні чи квітні 2022 року, міг би викликати колапс економіки росії, але не зараз. За цей час там переорієнтували економіку на Китай, КНДР та інші країни-маргінали, практично відв’язали свою фінансову систему від долара та євро, а санкційні заборони навчилися обходити через посередників на кшталт Грузії.

Тож цінність санкцій вторинна, а первинне – зміна ставлення до постачання зброї. І тут, на мій погляд, є дві причини. Перша та головна – прутін справді нахамив під час останньої телефонної розмови, але не так, як це обговорюється. Трумп поставив прутіну умову щодо його взаємодії з Китаєм, мовляв, обирай бік, і Сі пояснив прутіну, що на двох стільцях однією жо*ою він не всидить. Саме в цьому плані прутін видав щось Додіку, а Україна – інше питання.

І тепер Трумп вирішив діяти за ізраїльським сценарієм. А як ми пам’ятаємо, напередодні удару по Ірану Штати поставили величезну кількість зброї, і самі ізраїльтяни говорили про те, що такої кількості заліза вони ніколи не отримували і навіть не могли отримувати. А зовні Трумп та Бібі розігрували сварки та інше. Поки дуже обережно можна говорити, що Додік побачив дієвість саме такої схеми, і складається враження, що тут починається щось подібне.

І тепер – просте запитання. Що нам важливіше: зброя чи санкції? На мій погляд, відповідь очевидна, і якби Додік дав прутіну не 50, а 100 днів і пішов би стійкий потік зброї, причому такої, якої ми ще не отримували, то… Чи ні? Чи шмарклі по щоках?