Автор перекладу: Світлана
Війна в Україні, в якій загрузли лапті, дає можливість усім, у кого мізки не перетворилися на кишковик, використовувати цей час для того, щоб підготуватися до війни з повністю сформованою гангреною, що вже ожила. Тільки ідіоти не розуміють, що відбувається з курником, а низка соціальних мереж, занурившись у безодні свого збоченого пуританізму, навіть банять самі обговорення теми неоімперіалізму, в епоху якого москва заштовхує світ. Втім, далекі та близькі сусіди все-таки роблять висновки і не лише посилено озброюються та зміцнюють свої збройні сили, а й намагаються зняти напругу в регіонах, де явно проглядається вектор експансії цієї імперіалістичної сутності.
Саме з цієї причини зараз важливо спостерігати за тим, як розвиваються події навколо фінальної стадії протистояння Азербайджану та Вірменії. Москва там закопала криваву проблему, якою вона користувалася для підтримки млявого конфлікту. І між іншим, такий стан речей не тільки був їй вигідним з тактичної точки зору, щоб загрожувати постачанням нафти й газу з Азербайджану в західному напрямку, насамперед – для ЄС, а й у плані стратегічної перспективи. Це був такий собі доробок на майбутнє, щоб, правильно підігрівши ситуацію, знову окупувати Грузію, Вірменію та Азербайджан.
Причому Грузія вже повністю готова для окупації, бо безвільний і продажний уряд своїм головним досягненням вважає вміння ладнати з прутіним. А в перекладі нормальною мовою це означає, що грузинський уряд, якщо цього вимагатиме москва, безумовно дасть «коридор» російським військам і до Вірменії, і до Азербайджану. Те, що після цього Грузії вже не стане, їх не цікавить, бо там просто візьмуть компенсацію готівкою, і на тому все.
Ми ж пам’ятаємо, як це зробив Янукович у листопаді 2013 року, поклавши по своїх кишенях три мільярди доларів хабаря. Те ж саме зробить і нинішня грузинська влада, хоч і за менші гроші. Інша справа, що росія зараз не може собі цього дозволити, але це аж ніяк не означає, що таких планів там немає. Адже на цей момент саме територією Грузії проходять трубопроводи, якими азербайджанські нафта і газ ідуть до Туреччини. Саме з цієї причини просто зараз вирішується питання з південним маршрутом в обхід Грузії.
Нині йде зворотний відлік часу для того, щоб урегулювати відносини Азербайджану та Вірменії до такого стану, щоб можна було забезпечити другий маршрут з Азербайджану до Туреччини, і Зангезурський коридор є ключем для вирішення цього питання. Щойно його буде знято, можна не сумніватися в тому, що по ньому відразу підуть магістралі, що дублюють грузинський напрямок. За такого розкладу Туреччина, Азербайджан і Вірменія будуть кровно зацікавлені в тому, щоб ця транзитна ланка працювала ефективно і безпечно, і як завжди буває в таких випадках, країни об’єднають свої зусилля для захисту своїх інтересів.
Хоча до цього дня зрушення й намітилися, та, як було сказано вище, важливий ліміт часу, в якому все має поміститися. А з урахуванням того що між країнами є великий негативний історичний бекграунд, то тут потрібен якийсь новий підхід, який забезпечить прорив саме цієї останньої проблеми в регіоні. І схоже на те, що такий прорив може статися буквально в найближчій перспективі.
До Ердогана можна ставитися як завгодно, але те, що він є одним із найміцніших політичних діячів сучасності, сумнівів не викликає. Якби це було інакше, вже зовсім по-іншому виглядали б Сирія та Лівія, а так він спланував та здійснив дуже великі геополітичні акції, які змінили ситуацію в регіоні. І не варто забувати про те, що саме його позиція щодо Карабаху дала можливість Азербайджану діяти розмашисто, спираючись на тверді гарантії союзника.
І ось, як повідомляють джерела, в цій ситуації він зробив хід, якого ніхто не чекав. А саме – він зробив пропозицію Трумпу для того, щоб США в особі якоїсь комерційної чи державної структури взяли на себе управління Зангезурським коридором. У такому разі знімається величезний пласт недовіри, що утворився між Вірменією, з одного боку, і Туреччиною з Азербайджаном – з іншого. Такий варіант не проглядався абсолютно, і треба було прийти до такої комбінації, що Ердоган і зробив.
І ось, як пише азербайджанська преса, в США знайшли цю ідею привабливою. Справді, якщо Штати здійснюватимуть контроль над коридором, то вони, безумовно, зароблятимуть на транзитних потоках, які одразу ж ринуть через нього і наростатимуть з кожним місяцем. Та й не варто забувати про те, що Трумп суворо ставиться до всіх проєктів, у яких фігурують нафта й газ. І ось станом на зараз ситуація, за даними азербайджанської преси, має такий вигляд:
«Посол США у Туреччині Том Барак підтвердив, що «впливова приватна американська компанія» може виступити гарантом реалізації проєкту Зангезурського коридору… За словами Барака, ініціатива виходила від Туреччини, і США погодилися з її пропозицією…»
При цьому посол зазначив, що хоча йдеться про смужку землі довжиною лише 32 кілометри, та проблеми не можуть вирішитися десятиліттями і стали настільки гострими, що без втручання США їх вирішення майже не видно. Дослівно він так охарактеризував можливий вихід із глухого кута:
«І ось що відбувається: Америка втручається і каже: «Гаразд, ми беремо це на себе. Віддайте нам ці 32 кілометри в оренду на сто років, і ви всі зможете ними користуватися».
З одного боку, як і в питанні ударів по Ірану, Штати можуть забрати собі всі лаври вирішення проблеми, але схоже на те, що три сторони готові їх віддати самостійно заради практичного результату. Плюс до того, Штати отримують можливість заробити там, де цей заробіток не проглядався. Але з іншого боку, до трьох країн, які зацікавлені у вирішенні проблеми Зангезурського коридору, приєднується й четверта, у якої тепер тут буде власний інтерес. А якщо так, то баланс сил різко зсувається, і захист усього проєкту тепер може стати й справою США.
Усе це, разом узяте, може остаточно закрити для москви саму можливість повернення на Кавказ, навіть у вигляді планів на довгострокову перспективу. А маючи Вашингтон як компаньйона, Єреван уже цілком може поставити питання про виведення російських військ зі своєї території, бо з чинника примарної стабільності вони стають чинником непотрібної напруги. З урахуванням того що російська база в Гюмрі, по суті, є анклавом, то навіть якщо лапті впиратимуться, стара добра блокада зробить свою справу.
А кришити батон на Вірменію, коли за її спиною стоять США, Туреччина і Азербайджан, лапті не зможуть собі дозволити. Тепер, коли Україна порвала більшу частину їхнього військового потенціалу, – не зможуть. А для нас важливе будь-яке послаблення позицій лаптів, де б це не відбувалося – в Сирії, в Лівії чи в тій самій Вірменії. Чим менше цього впливу, тим легше буде придушити цю сутність і тим більше буде шансів на те, що вона оступиться так, що її треба буде лише добити.