Автор перекладу: Світлана
Заднім числом ми всі розумні, і загалом так було завжди, бо людина не вчиться на чужих помилках чи навіть на помилках свого народу або рідних і близьких. Та що там, і на власних помилках вчаться не всі. Але в цьому випадку йдеться лише про одну помилку тридцятирічної давнини. Тоді Україна погодилася передати росії свою ядерну зброю, арсенал якої був третім за чисельністю у світі.
Причому носії цієї зброї не були стратегічними (в основному), що означало відносно невелику відстань можливого її застосування. А все це до того, що тоді був момент, коли можна було повернути ЯЗ на росію власним ходом. Дальності якраз вистачило б для того, щоб закрити тему боргу, який постійно росте і який ми все ніяк не стягнемо з курника.
Але просто зараз на болотах виникла якась особлива тривожність. Ядерки це не стосується, проте все одно цими вихідними мені два чи три десятки разів траплялися їхні повідомлення приблизно на одну й ту саму тему. Формулювання дещо відрізнялися, але суть залишалася незмінною і виглядало це так:
І що характерно, це пишуть ті самі діячі, які нещодавно «піднімали брову» і захоплювали «Київ за три дні». А тут у них виник повний консенсус з приводу того, що москві настав час готуватися до такої дискотеки, якої вона ніяк не чекала на самому початку широкомасштабного вторгнення. Очевидно, що хвиля пішла потужна, а її форма така, що авторів текстів начебто й посадити нема за що. В такому разі пропаганда просто повинна утилізувати цей неприємний натиск із застосуванням штатних засобів ведення інформаційної війни. І ось нарешті почали «вистрілювати» рупори пропаганди, що якраз і покликані активно працювати в подібних ситуаціях. І конторська «Табакерка» з цього приводу пише таким чином:
«У телеграмі пишуть: «У серпні-вересні варто очікувати на ракетні удари балістичними і далекобійними НАТОвськими ракетами по великих містах Центральної Росії». Ми про таку загрозу, в тому числі для Москви, писали ще у червні. Щоправда, зараз військові кажуть, що найнебезпечнішим періодом буде найближчий місяць…».
Таким чином досвідчений пропагандист немовби приєднується до стривоженої маси, мовляв, ми розуміємо причину занепокоєння і навіть десь її поділяємо. Так формулюється посил публіці «Ти і я – однієї крові», а далі хід думок спрямовується в інший, менш небезпечний бік. Адже якщо все кинути на самоплив, то можуть виникнути неприємні запитання, зокрема, «Хто це все зробив?». Бо в середині четвертого року війни ракетний удар уперше став відчуватися як щось реальне, а отже, до такого стану речей хтось довів. І якщо хтось почне розкопки того, хто ж цей діяч, то, напевно, впреться в запис виступу прутіна, який, оголошуючи про початок війни з Україною, прямо сказав: «Я вирішив». Не «ми вирішили», а саме «вирішив», і це зовсім недобре. Тому треба визначати інший напрям – мовляв, нічого страшного в цьому немає.
Згадаймо про те, як було збито перші «незбивні» аероплани типу Ту-22М3 чи А-50. Курнику день і ніч розповідали, що такі літаки в принципі неможливо збити. І якщо стратегічні бомбардувальники сучасного типу все-таки збивали, наприклад, В-52 у В’єтнамі, то жодного випадку знищення в повітрі літака ДРЛВ ще не було. А коли це сталося, курнику пояснили, що це був дружній вогонь, і нічого більше.
Тобто увагу публіки було утилізовано так, щоб вона не лякалася можливостей ЗСУ, а звернула увагу на звичайне нехлюйство, до якого всі звикли. З огляду на те що пам’ять у курнику – відсутнє поняття, то згодом нікого не збентежив той факт, що нікого за дружній вогонь так і не покарали. Як не було покарано нікого з тих, хто збив літак-шпигун Іл-20 біля берегів Сирії. Тобто всім зрозуміло, що це було, але хочеться вірити у щось менш небезпечне, і тут пропаганда кидає не просто соломинку, а оберемок сіна.
«Щоправда, джерела серед військових вважають, що панікувати з цього приводу не варто. «Ракетні удари, безумовно, можливі. Але у нас, нагадаю, війна. Не розумію, чому про це так активно говорять», – заявив співрозмовник у Міноборони…»
Звісно, відомство Бєлоусова може бути і не в курсі того, що ніякої війни начебто нема, а є СВО, хоча, можливо, СВО якраз і закінчилася за три дні, за які вони хотіли захопити Київ, а тепер – таки війна. Але навіть якщо війна, то публіка ж не таку війну хотіла, а тепер власний генерал розповідає такі речі. І не тільки він.
«Інший високопоставлений військовий також визнає, що ракетні удари по Москві та низці інших великих міст можливі. Але не бачить у цьому катастрофи.
«Розумію, що нічого приємного в цьому немає, загроза серйозна, ракети – це ракети. Але я не чекаю надто тяжких чи катастрофічних наслідків. Найсерйозніше, що може статися, – це тимчасове закриття частини аеропортів через загрози. Підкреслю – тимчасове! На місяць-два максимум. Не думаю, що це спричинить такі вже серйозні наслідки, якщо порівнювати з усім, що сталося за час СВО», – підкреслило джерело».
І нічого ж нового в цих прийомах немає! Вони працювали сто і двісті років тому, а по слідах таких прийомів навіть пісню написали, в якій є слова: «Так, ерунда, пустое дело, кобыла ваша околела. А в остальном, прекрасная маркиза…» Ба більше, філософ Дугін узагалі чекає не дочекається ударів по москві. Він вважає, що в такому разі столиця таки прокинеться і вслухається в його маячню, точніше – пророцтва. Крім того, він вважає, що вже скільки вони самі луплять по Києву – і нічого там особливо не зруйновано. Подумаєш, і по москві прилетить десяток-два ракет, нічого це не змінить, зате всі зрозуміють велич дугінського вчення про суверенний фашизм.
Ну, а в кремлі цим узагалі не переймаються. Адже коли ми говоримо «кремль», то найчастіше маємо на увазі паркан із цегли, зовні зіккурат, а всередині – квартиру прутіна, але насправді всі відповідальні товариші перебувають за десятки кілометрів від цього місця і за десятки метрів під поверхнею землі. Тож їм про ракети взагалі немає потреби переживати. А решті – тривожно.