Дата публікації: 08.05.2019
Автор перекладу: Світлана
Здобути перемогу над слабшим противником – не надто яскрава доблесть. Набагато вигіднішою виглядає перемога над рівноцінним противником, і тим більше – над противником, набагато сильнішим за вас. Загалом у цьому твердженні немає нічого нового і все здається логічним, а останній пункт хоч і виглядає чимось рідкісним, але все-таки трапляється в житті. А от якщо перемогу здобуто одразу над кількома рівноцінними чи навіть сильнішими противниками, як таке можна назвати? Причому перемогу швидку та беззаперечну?
До літа 1967 року сусіди Ізраїлю – Єгипет, Сирія, Йорданія та Ірак – увійшли у фінальну стадію чергового раунду антиізраїльської війни. Тим більше що братній совок постачав найсучаснішу зброю, навчав військових і брав участь у різних заходах, що проводилися в арміях цих країн численними «радниками» та іншими діячами від міністерства оборони. В умовах повного оточення противником та відсутності союзників Ізраїль мав лише той вибір, про який говорив барон Мюнхгаузен під час привалу на полюванні. Тоді він сказав, що після того як потрапив у трясовину, в нього залишилося тільки два варіанти: загинути або якось врятуватися. Як і барон, Ізраїль вибрав друге і вирішив урятуватися.
Тут ми зауважимо, що в ті далекі часи США не були союзниками Ізраїлю, як сьогодні, і більше того, вони оголосили ембарго на постачання Ізраїлю зброї та товарів подвійного призначення. Як завжди, у таких випадках Франція демонструє самостійну позицію і продає зброю, наплювавши на ембарго, але не більше. Париж не вплутується в чужі бійки, хіба що підвезе зброї. Словом, Ізраїль тоді мав тільки те, що зробив сам і що правдами і неправдами вдалося добути у французів, і з такими розкладами вирішив діяти. Тоді там всерйоз поставилися до вже добре відомої тепер концепції захоплення панування в повітрі і вирішили, що в хорошій бійці варто залишити повітря за собою.
Задовго до дня «Д» почалася підготовка до здійснення операції «Мокед» («Фокус»). Противник мав у своєму розпорядженні системи ППО совкового виробництва і з трьох сторін сканував повітряний простір Ізраїлю, обмінюючись даними про пересування ізраїльських літаків. Ізраїльтяни привчили противника до того, що їхні літаки щодня приблизно в один і той самий час проводять патрулювання повітряного простору Ізраїлю та прибережних областей Середземного моря. Причому, йдучи у бік моря, літаки знижувалися на надмалі висоти, де ставали невидимими для радарів противника, а потім знову піднімалися вгору перед заходом на посадку. Такі номери повторювалися день у день, і противник звик саме до такого стану справ.
На початку липня 1967 року ізраїльська розвідка отримала дані про те, що війська противника приведено в готовність для початку атаки на Ізраїль. Найбільше ізраїльтян непокоїли бомбардувальники Іл-28 та Ту-16, які Єгипту поставив совок. Хоча винищувачі МіГ теж вселяли побоювання, але бомбардувальники могли завдати набагато більшої шкоди, ніж винищувачі, просто тому, що були здатні нести більше бомбове навантаження. Крім того, розвідка повідомила ще одну важливу деталь підготовки противника до бойової операції. 5 липня єгипетське військове керівництво запланувало повітряну інспекцію своїх військ, у зв’язку з чим на весь час польоту ППО отримала команду взагалі не відкривати вогонь, щоб зенітники випадково не обстріляли літак із військовим керівництвом. Наказ був суворим, і ізраїльтяни вирішили, що це саме той шанс, який випадає лише один раз.
О 7:15 з аеродромів почали підніматися ізраїльські літаки, в основному «Міраж», і загалом у небо піднялися 183 літаки – майже все, що мала у своєму розпорядженні авіація Ізраїлю на той момент. Що характерно, РЛС Йорданії зафіксували незвично велику кількість літаків у повітрі та відзначили напрямок їхнього руху – в бік моря, де вони звично пішли з екранів радарів. Загалом рух літаків вказував напрямок на Єгипет, і туди було відправлено шифрограму, де повідомлялося про зафіксовану активність авіації противника. Але єгиптяни напередодні змінили шифри зв’язку й не попередили союзників. Тому шифрування залишилися поза увагою. Тим часом ударна група спустилася на висоту 20 метрів над поверхнею моря і ще пів години кружляла в очікуванні покращення видимості над цілями – десятьма аеродромами єгипетських ВПС, прихованих ранковим нільським туманом. Загалом на цих аеродромах перебувало близько п’яти сотень бойових літаків.
О 7:45 ізраїльські літаки рушили до заздалегідь визначених цілей і, користуючись забороною єгиптян на застосування ППО, розпочали атаку. Тоді було застосовано нову тактику. Першими атаку проводили ізраїльські літаки з бетонобійними бомбами, які вкладали їх на злітно-посадкову смугу. Величезні кратери унеможливлювали зліт і посадку літаків, і тому вся авіація Єгипту виявилася заблокованою на своїх базах уже після першої хвилі атаки. Тільки після цього в дію вступали інші літаки, що кришили аероплани противника на землі як бомбами, так і гарматами. Перша хвиля атаки тривала приблизно вісімдесят хвилин, після чого все затихло на десять хвилин, а потім почалася друга хвиля атаки, яка й зібрала основний «урожай».
Єгиптяни вважали, що в Ізраїлю виявилося принаймні удвічі більше літаків, ніж доповідала розвідка, але фокус був у тому, що до операції готувалися не лише пілоти та їхнє командування, а й наземний персонал авіабаз, який працював у режимі піт-стопу «Формули-1». Технічний персонал авіабаз встигав за вісім хвилин заправити літак пальним та підвісити на нього новий боєкомплект. Після цього літак відразу йшов у другу хвилю, що створювало ефект безперервної каруселі.
Загалом уся операція тривала 170 хвилин – менше трьох годин, і за цей час ізраїльтянам вдалося знищити на землі 293 літаки (з 500), у тому числі всі до єдиного бомбардувальники й на додаток – 185 винищувачів МіГ. Тобто єгиптяни втратили понад 50% своєї авіації, а Ізраїль при цьому втратив від вогню зенітної артилерії 19 літаків, або трохи більше 10%. Так почалася знаменита Шестиденна війна, результат якої вже було вирішено саме в цьому найпершому повітряному бою. Усього за шість днів противник втратив 350 літаків проти 45 ізраїльських.
Покінчивши з єгиптянами, ВПС Ізраїлю рознесли літаки Йорданії (всі до єдиного) та Сирії. У результаті – дісталися авіабази Н3 в Іраку. Таким чином ЦАХАЛ отримав фору в плані панування в повітрі і виконав поставлені завдання за ті шість днів, які й стали назвою того бліцкригу. Це означає, що не важливо, наскільки сильнішим є твій противник і наскільки він численніший. Якщо в тебе є бажання перемогти, завзятість у підготовці та рішучість у виконанні, ти – переможеш.
Ми навели цей приклад для тих, кого вибили з колії поточні події. Ніколи не здайтеся! Усе ще попереду.