Історія двох фото, або Тим, хто плюнув у колодязь

Уперше опубліковано: 27.06.2021

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

Це – зовсім невелика повість про дві фотографії, а точніше – про те, що ці фотографії означають через десятиліття після того, як їх зробили, але спочатку – про сьогоднішній день. Перед президентськими виборами 2019 року 73% публіки кипіли та шипіли від ненависті до Пороха, а частина з них – продовжують це робити й зараз. Ті, хто так чи інакше отримав профіт від зелених, чи то призначення на посаду біля корита, чи депутатське посвідчення, що дає право на преміальні конверти, зараз це роблять професійно, щоб відвернути увагу від того, наскільки вони виявилися неосвіченими, бездарними, а ось до інших – є низка питань.

Для цього достатньо згадати те, що пред’являли Пороху як звинувачення у смертних гріхах. Насамперед це, звісно ж, корупція і жага наживи. Але, як тепер з’ясовується, жоден правоохоронний орган не зміг довести жодного такого факту. І навпаки, те, що зараз коять зеленокрилі орли, вже залишило позаду епоху Януковича. Причому навіть публічні викриття, починаючи зі схематозів від митниці і закінчуючи єрмаківськими аукціонами посад, на швидкість цього процесу не впливають. Сотої або тисячної частки того, що стало надбанням гласності про аніматорів, було б достатньо, щоб нацжони, серлещі, наєми та інші діячі разом з їхніми саакашвілями рвали на собі спіднє з криками «Геть!», а тут – нікого.

Але, напевно, найпоширенішою темою були тарифи на комуналку. То була просто пісня. Підвищення тарифів інакше як змовою бариг не називали. Начебто всі змовилися так, щоб обдерти нещасних терпил до ручки, і тому ненависть до Пороха стала маніакально-депресивною, без стопів та габаритів. Але ось знову: тарифи стартують до хмар, і навіть не видно, в яку далечінь вони відлітають, а тут – абсолютна тиша. Виявляється, публіці це подобається, тому аніматори практикують ці вправи регулярно, неначе на біс.

Але не все те, чого вдалося досягти Пороху щодо фундаментальних речей, можна було легко «обгекати», і в такому разі стадо кричало: «Мову… армію… віру… авторитет держави у світі – на хліб не намастиш». Звідки у них виникло це бажання обмазуватися чимось, складно зрозуміти, мабуть, це – спадкове. Але тепер вони мастять на хліб щоденну ганьбу густо-зеленого, дизентерійного кольору, і це їх не дуже й засмучує.

Але є вже й ті, хто вийшли з телевізійної коми, яку женуть «Плюси» та інші промосковські канали, і побачили, що не змогли оцінити того, що було зроблено. Так, їх не так багато, як того хотілося б, але вони є. І ось тепер – перейдімо до фото. На першому з них зображено панночку на своєму дні народження.

Гостей і всього іншого не видно, зате добре видно її саму, як вона одягнена, яка в неї зачіска і таке інше. Очевидно, що це 70-і роки, тому й одяг такий. А сенс цього фото в тому, що це – Іран. Так виглядали жінки до приходу до влади бородатих. А тепер за такий прикид її тупо закидали б на смерть камінням прямо біля її будинку. Жили, як люди, але захотілося нових облич. Ну, от тепер жеруть їх, аж гикають.

Друге фото – приблизно того ж періоду часу. Це – Швеція. Молоді люди приїхали на канікули. Трохи хіпуватий вигляд, але видно, що вони задоволені собою та життям. Все начебто добре.

Але, як можна помітити, у правій частині цієї групи когось обведено червоним кружком, щоб виділити його з натовпу. Вдивіться в обличчя цієї людини. Нікого не нагадує? Напевно – нікого. Я б і сам не впізнав, хто це. А насправді це якраз та людина, яка вирішила знищити все, що дає можливість ось так стояти і весело фотографуватися. А це молодий Усама бін Ладен. Тут навіть коментувати нема чого.

Словом, ці два фото і наша ситуація із зеленню в чомусь невловимо перегукуються, і про це – варто замислитися.