Автор: anti-colorados
СЦЕНА 3. Індійський океан
Після того як японці розчистили собі вихід до Індійського океану, відкрилося вікно можливостей для руйнування морських комунікацій Великої Британії. Але цей басейн контролював її Східний флот, а тому битва з ним була неминучою. Наприкінці березня 1942 року 1-е авіаносне угруповання імператорського флоту Японії під командуванням адмірала Тіюті Нагумо увійшло в Індійський океан і рушило на захід.
Підсумком цього пробного рейду стало просування японського угруповання до лінії Цейлон – Мальдівські острови. Під час руху було завдано ударів по морських портах і майже без втрат вдалося знищити частину Східного королівського флоту Британії, а також було потоплено кілька десятків суден постачання. Загалом для японців рейд виявився вкрай вдалим, і через те що в його завдання не входила висадка десанту, всіх цілей було досягнуто швидко і практично без втрат. Переважно було втрачено літаки палубної авіації, але дані про те, скільки англійці їх збили, різні в обох сторін. Вважається, що закінчення операції було пов’язано з тим, що флот був обмежений запасами пального, і йому довелося повернутися назад.
Але американській розвідці вдалося перехопити шифровані повідомлення про те, що наступний рейд планується здійснити за іншим сценарієм. Через те що на Цейлоні в Індії у Британії було досить непогано з мобілізаційним резервом і війська там можна було перекидати суходолом, то в ролі непотоплюваного авіаносця було обрано Мадагаскар. І загалом нескладно здогадатися, чому саме його. Як це було в Індокитаї, Мадагаскар теж був колонією вішістської Франції, а тому битися за нього не було з ким і, швидше за все, його можна було взяти без жодного пострілу.
З огляду на його величезну площу, власні природні ресурси, а також близькість до морських комунікацій Британії, які вели до Суецького каналу, а тим більше – навколо Африки, це було ідеальним місцем для базування як мінімум підводного флоту Японії. Він міг виконувати приблизно ті самі функції, що й підводний флот адмірала Деніца в Атлантиці. Тож це місце було ідеальним, тим більше що й Німеччина поклала на нього око, просто, на відміну від Японії, Рейх не мав достатнього складу океанського флоту, щоб реально претендувати на цей приз, хоча один із німецьких рейдерів таки оперував у цьому районі.
Тож американці передали дані союзникам та всіляко підтримали їх у плані захоплення острова до того, як японці повернуться вже з десантною місією. У травні того ж року до острова підійшло флотське угруповання Великої Британії, до складу якого входило два авіаносці, і запропонувало командувачу гарнізону Арманду Леону Аннету скласти зброю, але той відповів відмовою. 5 травня почалася операція із захоплення острова.
Було висаджено десант у складі десяти тисяч піхотинців, і вже до 7 травня було захоплено головний порт Мадагаскару, Дієго-Суарес. Проте Аннет не склав зброю й після цього. Маючи у своєму розпорядженні вісім тисяч особового складу, він чинив опір англійцям аж до листопада 1942 року. Якихось масштабних боїв там не відбувалося, але британці були змушені відривати від інших операцій як піхотинців, так і флот.
Дипломатичне прикриття операції здійснював президент США Рузвельт, і, заявляючи про солідарність зі своїми союзниками, він дав публічну обіцянку про те, що після закінчення війни Мадагаскар буде повернуто звільненій Франції. Так воно і сталося. Щойно війна закінчилася, острів повернувся під протекторат Франції, а незалежність здобув лише через чверть століття, у 1960 році.
(Далі буде)