Напевно, кожен пам’ятає про те, що Німеччина почала вторгнення в Польщу з Гляйвицького інциденту – нападу на радіостанцію у Гляйвиці. Сам інцидент було ретельно сплановано, і все одно його реалізували не з першої спроби. Суть його полягала в тому, що поляки напали на німецьку радіостанцію, чого Німеччина не змогла пробачити і напала на Польщу. Охочі можуть прочитати описи підготовки цього заходу і знайдуть безліч паралелей із тим, що зараз коїть московія. Але нам цікавий сам факт цього інсценування.

Німеччина вважала, що потрібен очевидний привід для застосування сили. При цьому вони не наважилися влаштувати щось таке, в чому загинули б власні військові чи добропорядні громадяни. У цьому сенсі обмежилися зв’язуванням працівників радіостанції. І навпаки, було продемонстровано трупи в польській військовій формі, але насправді це були вже мертві в’язні концтабору, яких видали за поляків-нападників, убитих у перестрілці.

Совок почав вторгнення до Фінляндії з такого самого інциденту, але через те що з фантазією там було не дуже добре, а з виконанням – ще гірше, то за прикладом німецьких товаришів трупи з концтабору вирішили не завозити, хоча задум операції НКВС спочатку це передбачав. Обмежилися примарним «обстрілом території», що стало приводом для початку війни.

Можливо, це було зроблено тому, що німцям не вдалося втримати в таємниці підготовку провокації, і за тиждень до її здійснення Велика Британія вже мала її приблизний план. Тож у совку вирішили не ускладнювати собі життя і просто зробити кілька пострілів з гармати, після чого снаряди впали в безлюдній місцевості. Проте саме так було формалізовано привід для початку війни.

У випадку з Перл-Харбором публіці було нав’язано думку про те, що американці (президент Рузвельт) теж шукали приводу для початку війни, але не могли його знайти. Наліт на Харбор – дав такий привід. Але там все було всерйоз і з реальними втратами особового складу, втратою лінкорів, масою літаків на аеродромах. Виходить, що Рузвельту так хотілося повоювати з Японією, що він допустив криваве побоїще на власній базі ВМФ?

Якщо розглядати це після того, що виконали Німеччина та совок, а не окремо від цього, то вже тільки це викликає сумнів у правильності оцінки інциденту як підстави для розв’язання війни проти Японії. Але є ще один момент, який ставить жирний хрест на цій теорії та викликає сумнів із датуванням початку Другої світової війни і її ініціатором.

Отже, грудень 1937 року. Японія веде активні бойові дії в Азії, зокрема в Китаї. Війна йде повним ходом, і у боях беруть участь як сухопутні війська, так і флот з авіацією. Тобто йде широкомасштабна, кривава війна, про яку нам і зараз мало що відомо. Причому в цю війну вже втягнуто кілька країн, і за тим самим визначенням, як на Заході війну назвали світовою, цю війну можна було б легко назвати так само.

У той час Китай не був безумовним монолітом, яким він хоче виглядати зараз. Централізоване управління було досить умовним, крім того, там були колонії європейських держав, зокрема Великої Британії, і концесій, зокрема США.

Тут важливо знати, що Штати активно працювали в Китаї ще з середини 19-го століття, і через те що країна була величезною клаптиковою ковдрою з місцевими баронами на чолі, економічні інтереси США забезпечувалися присутністю певної кількості військових. Так, ще з 1854 року там було утворено невелику флотилію з канонерських човнів, які супроводжували вантажі американських компаній великими річками до морських портів на узбережжі. Те саме було і в англійців.

З початку 20 століття в Китаї активно оперувала американська нафтова компанія Standard Oil, і для супроводу вантажів цієї компанії було розроблено й запушено спеціальні судна вогневої підтримки з низьким осадом, здатні підніматися вгору по течії річки Янцзи на 1 300 миль. У 1926–1927 роках флотилія поповнилася новими катерами або канонерськими човнами, одним із яких був «Панай». Вони мали на озброєнні вісім кулеметів Льюїса 30-го калібру та дві тридюймові гармати.

Восени 1937 року японці захопили гирло річки Янцзи і почали активно підніматися вгору по течії. При цьому коли в Німеччині ще тільки розроблялися практичні аспекти втілення теорії «розширення життєвого простору», японці це вже робили в широкому масштабі. Тобто вони максимально зачищували зайняті території від китайців. Тих, хто не втік перед їхнім фронтом, дуже часто просто знищували.

(Далі буде)

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *