Уперше опубліковано: 22.05.2019. Статтю було опубліковано після інавгурації президента Зеленського (20.05.2019) та після анонсування ним розпуску Верховної Ради України.

Авторка перекладу: Світлана

Поки епопея з розпуском та перевиборами Ради розвивається за не дуже зрозумілим алгоритмом, вкажу лише на два моменти. Перший – короткий, а на другому – зупинюся докладніше. Короткий момент полягає ось у чому. Всі, хто так чи інакше займався розслідуванням злочинів, не важливо з якого процесуального боку, обов’язково стикалися з ситуацією, коли набір об’єктивних даних або доказів настільки суперечливий, що з них легко можна зробити висновок як «про», так і «контра», і що ще гірше, з них можна зробити будь-який висновок, що підвішує справу наглухо і чекає моменту, коли з’явиться щось, що дозволить вкласти всі дані у пристойну версію.

Це означає таке. Довести вину чи невинуватість все одно не виходить, бо доказів мало або вони надто суперечливі. Проте найбільшою проблемою в цьому випадку є неможливість встановити навіть напрям чи місце, де можна знайти докази. Тому й виникає «висяк».

Але тільки-но трапляється цінний доказ, хай не вини чи невинуватості, а важливий для розуміння того, як усе могло статися, виникає уявлення про те, де і що треба шукати, а все зібране до цього моменту акуратно розкладається на місця і перестає суперечити всередині однієї версії. Тобто формується припущення того, як усе могло статися, що дає змогу знайти потрібні докази, які або підтвердять, або зруйнують версію новою внутрішньою суперечністю.

Зараз, а саме – в цей рік до виборів президента, явно втрачено якусь важливу та сполучну інформацію, яка не дає загального розуміння того, що відбувається. Але якщо ми допускаємо сам факт великої гри, то такий стан речей – позитивний за своєю сутністю. Значить, і противник «пливе» у з’ясуванні сенсу гри.

У коментарях до двох статей на цю тему колеги з нетерплячки сповзли на категоричність суджень, і це свідчить про те, що вони психологічно вимотані, бо категоричністю тут взагалі не пахне. І ось із приводу категоричності суджень, які приводять до хибних висновків, – другий момент, вже історичного характеру.

Ті, хто здобував середню освіту в совку, не дадуть збрехати, що система освіти заклала у свідомість знак рівності між Другою світовою війною та «великою вітчизняною війною». Більш-менш старанного учня чи випускника розбуди серед ночі і запитай: «Коли почалася і коли закінчилася війна (можна її називати хоч так, хоч сяк)?» – і у відповідь почуєш: 22.06.41 – 9.05.45.

Це вважалося правильною відповіддю в будь-якому курсі історії совка. Але потім з’ясувалася деталь, яку згодом довго й нудно смакували, – що для решти світу Німеччина капітулювала 8 травня. Потім це обростало дедалі більшими подробицями, і на запити мінливої ситуації подробиці теж змінювалися.

Трохи згодом з’ясувалося, що Друга світова війна – це набагато більша подія, ніж її шматок, вирваний совковою історією і названий «великою вітчизняною війною». Навіщо це було зроблено, ми вже не раз писали і не будемо повторювати, але на наше знання ця інформація вплинула радикально, і дати початку й закінчення цієї війни сильно змінилися, і тепер ми це бачимо так, як і решта світу.

Але навіть це – не є постулатом, якщо тільки придивитися уважніше. Такий погляд може зробити усталене уявлення не настільки очевидним, а крім того – дасть ще й бонус, який обвалить деякі поширені судження про ті події.

(Далі буде)

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *