Історія № 2. Золочів
6 жовтня Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького повідомила про те, що вдалося розшифрувати напис на одному з двох таємничих каменів, які експонуються на території Золочівського замку. Ці камені у 2000 році привезли із села Новосілки поблизу Золочева. На вертикально встановленому камені вагою три тонни і висотою понад людський зріст – кілька літер із крапками і два вінки – терновий та квітучий. На лежачому камені (вагою дев’ять тонн) напис складається з окремих літер і численних крапок.
Раніше ці камені датували XIV–XV століттями на основі, зокрема, готичного шрифту. Безліч легенд – від тамплієрів до Гітлера – аналізувалися силами працівників замку і зарубіжних науковців. Для кожної з версій були якісь підстави, але вони не сприяли розшифруванню написів.
Напис зміг прочитати Артур Ратинський з допомогою ШІ-асистента Claude від Anthropic. Він припустив, що напис – це не шифр, а скорочення: вирізьблено перші літери послідовних слів, а кожну пропущену літеру замінено крапкою. Спочатку на основі фотографій вдалося відтворити послідовність літер і крапок, після чого програма почала шукати у польських текстах рядки з відповідною послідовністю початкових літер.
І такий текст знайшовся. Це фрагмент Трену XII польського поета XVI століття Яна Кохановського. Цикл «Трени» він видав у 1580 році і присвятив їх трирічній донечці Урсулці, яка померла у 1579 році. Ратинський пояснив, що на камені збігаються перші літери усіх 28 слів уривка в тій самій послідовності, а кількість крапок відповідає кількості пропущених літер. Розшифрування ускладнював готичний шрифт, у якому, наприклад, давня форма ſ позначала літеру S, а дві нижні праві палички – літеру N.
| K····· m·· j····· Kłosie mój jedyny, Колосе мій єдиний, |
| J······· m· ſ·· b·· n·· ſ··· a j· t··· g······ Jeszcześ mi się był nie stał, a ja twej godziny ти ще не встиг мені достигнути, а я, твоєї години |
| N·· c······· Z···· c·· w ſ····· z····· ſ···· Nie czekając, znowu cię w smutną ziemię sieję: не чекаючи, знову сію тебе в сумну землю; |
| A·· p······ z t··· g······ i n······· Ale pospołu z tobą grzebię i nadzieję; та разом із тобою ховаю й надію. |
На думку дослідника, камінь є пам’яткою про померлу дитину, яку поставив хтось із батьків.
Другий камінь наразі не розшифровано, але у Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, куди надав свої висновки Артур Ратинський, припускають, що це може бути або ім’я дитини, або висловлення останнього прощання з нею. І тепер працівники замку планують опрацювати метричні книги села. Це може допомогти встановити, кому було присвячено камені.
Такі основні факти цієї історії. І тут, шановні читачі, як і в першій історії, ми бачимо цю саму деталь-гальмо: напис вважали шифром, а рішення було в тому, щоб вийти за межі цієї думки і поглянути на напис по-іншому – як на передачу слів тільки першими літерами. На відміну від німецького шифру, наведеного в попередній історії, тут цей крок зробив не ШІ, а дослідник. І тепер інші дані та гіпотези, пов’язані з цими каменями, узгоджуються з прочитаним текстом: 1) на думку працівників замку, камені можуть датуватися ХІХ століттям, коли існувала традиція встановлювати подібні пам’ятники з написами на справжніх або символічних могилах; 2) камені привезли з пагорба (лісу) біля села, і у відео 2015 року директорка повідомляє, що там, звідки ці камені привезли, подібні камені ще є, – чи могли вони стояти на місці такого поховання? 3) на вертикально розміщеному камені нанесено терновий вінок, символ мучеництва, і квітучий вінок, символ життя і радості, що могло символізувати ранню смерть дитини, якій присвячено напис на іншому камені.
Тож штучний інтелект – безперечно, потужна штука, але вміння дослідника мислити нестандартно і виходити за межі усталених думок може бути вирішальним для успіху всієї справи.