Автор перекладу: Світлана
Місце дії: одна дивовижна країна, почесна будівля, зал таємних нарад.
Час дії: вечір поточного дня.
Дійові особи: безіменні працівники важливої установи.
Інше: сильні та не дуже – препарати, рояль із побитими клавішами, у дворі. На його кришці є безліч перекреслених або затертих написів. Усі – нецензурні.
***
АКТ 1. ВАЛЬГАЛЛА
У залі з важкими шторами та недоречними вензелями на стінах майже всю його площу займає стіл, виконаний з дуба, за ним – стільці з того ж гарнітуру. Загалом їх 12. На підлозі лежить чисто вичищений килим, в кутку можна помітити вм’ятини від коліс рояля, який стояв там нещодавно. За столом сидить різношерста публіка в треніках. Хтось поглядає на годинник «Патек Філіп», а хтось – в ексклюзивний телефон, де замість титану використано інший, дорожчий, але все-таки білий метал. Чекають.
Відчиняються двері, і до залу заходить явно їхній начальник, бо всі ліниво піднімаються зі стільців і з побоюванням поглядають на шефа. Той із розмаху забирається на головний стілець і стрімко розпочинає нараду.
– Так, нарада таємна, тому зараз зайде людина з коробкою, куди всі складуть свої телефони.
Справді, до залу увійшло одразу два холуї, які пішли вздовж обох країв столу, збираючи телефони. Присутні явно напружилися.
– Усі все здали? Пропоную обійтися без шмону.
Усі зробили байдужий вигляд, мовляв, хочеш – шмонай, твоя справа. Виникла пауза, і в цій тиші під столом почулися якісь шарудливі звуки. Старший підняв вказівний палець догори і прошепотів:
– Тихо! Чуєте? Що це?
І справді, звук був виразним, і всі не змовляючись почали рухати стільці й полізли під стіл, щоб з’ясувати джерело шуму. Хтось глухо сказав:
– Телефони ж забрали, посвітити нічим, а тут – ні чорта не видно…
Але тут його перебив інший, радісний голос:
– То це ж кроти! Звичайна справа.
Присутні почали голосно сміятися, але тут почувся гучний, шиплячий звук згори. Всі разом виринули й побачили, що один із присутніх стоїть з відчуженим поглядом, а в руках тримає згорнуту в трубочку стодоларову купюру. Старший гнівно випалив:
– Ти що виконуєш, клоуне? Тут нарада чи що? Що тепер з тобою робити?
І той збуджено відповів:
– Дунемо?
– Я тобі дуну зараз! Дуйник мені знайшовся. Та ти ще в школі 2+2 по складах писав, а я вже так дув, що ти зразу б осліп. Ти не знаєш, як ми три роки тому вже так дунули, що потім тиждень чеченців убивали «Мівіною».
Але той уже нічого не чув і, набравши повні груди повітря, голосно закричав:
– Вальгалла! Бачу Одіна! Вальгалла!
Чиновника підхопили два холуї, які збирали телефони, і як статую понесли у приймальню. Несподівано зазвучала мелодія Вагнера «Вхід богів у Вальгаллу». Старший крикнув їм услід:
– Головою вперед виносьте і на диван покладіть. Скажіть секретареві, щоб відмітив, що він був присутній.
Решта з усмішками почали ставити свої стільці на місця і поступово розсідатися в тому самому порядку, що сиділи до цього моменту.
АКТ 2. ПРОБЛЕМА
Публіка поступово приходила в серйозний, робочий стан, але хтось ще витирав сльози сміху, хтось відкашлювався, а деякі взяли порційні пляшечки з віскі і текілою, а потім, театрально цокнувшись, осушили їх і після цього продемонстрували вигляд готовності продовжувати нараду. Проте найогрядніший із них нервово кинув колегам:
– Не газуємо, нам тут серйозне питання вирішити треба.
Старший обвів присутніх поглядом, а потім, не звертаючись ні до кого конкретно, запитав:
– Усі зібралися? Начебто когось не вистачає. А де Хмурський?
– А він у відрядженні на Балі.
– Де? В якому відрядженні? Хто його відпустив?
– То ти ж і підписав йому відрядження.
– Не пам’ятаю такого. А що там можна робити у відрядженні?
– Ну, він же написав, що буде там дрони збирати.
– Які дрони? Там же море та пляжі!
– Напевно, морські дрони. Приїде – розкаже.
– Ясно. Отже, на порядку денному одна…
Тут хтось весело закінчив фразу, але старший суворо подивився на нього і продовжив:
– Так, у нас проблема, і не проста, а боротьба з корупцією. Щойно я там був, і мені розповідають, що корупція у нас не просто не зменшилася, а стала просто дикою. Від них я дізнаюся, що за те, щоб влаштуватися сюди на роботу, є неслабкий тариф, а щоб ще й з бронню – подвійний тариф.
У залі почулися смішки.
– Нічого смішного не бачу, мені нема чого на це відповідати.
– Та ні, смішно тут те, що подвійних і навіть потрійних тарифів давно вже немає.
– Це неважливо, мені треба показати рішучу боротьбу з корупцією, от і розкажіть, як ми її боремо.
На якийсь час повисла похмура тиша, бо ніхто не міг зрозуміти, що від них хоче почути явно роздратований шеф. Але весь час мовчати було вже не комільфо, і тоді подав голос один із присутніх.
– Пропоную радикальні заходи.
Шеф випрямився і серйозним поглядом уперся в підлеглого:
– Ось саме це і треба. Розповідай.
– Я пропоную їм повідомити, що корупцію ми вже побороли…
– Тобто як побороли? Коли?
– Героїчно побороли. Більше того, ми її викорінили нещадно, якраз цього понеділка…
– Та почекай. Хто ж у таке повірить?
– А ми довідку додамо, що перемогли її, і все. Так, вона може відродитися, італійці в курсі, але на цей момент, із понеділка по суботу, її немає зовсім.
– Це не серйозно, вони в це не повірять.
– А ми їм довідку з гербовою печаткою оформимо.
– І хто ж цю довідку виправить?
– Як хто? У нас же є профільні органи.
– Я тебе благаю! Ось тільки не треба тут цими органами розмахувати. Вони чудово знають, що ці органи собою являють.
– Ну, тоді – глухий кут.
– Я вас тут зібрав не для того, щоб глушити. Якщо ми цього не зробимо, у нас закінчиться не тільки «Мівіна», а й скумбрія.
У залі повисла гнітюча тиша. Присутні нарешті усвідомили усю серйозність ситуації, і хтось нервово приклався до графина з водою, просто з горла. Тепер сумно стало не тільки старшому, а й усім присутнім.
– Зарубайте собі на носі: поки корупцію не переможемо, ніхто із залу не вийде.
АКТ 3. РІШЕННЯ
Вечір уже догорів, і всім стало зрозуміло, що на ніч краще б спуститися в бункер, вхід до якого був на цокольному поверсі, але вже було сказано, що ніхто із залу не вийде, і це було зовсім недобре. Тепер публіка справді почала гарячково міркувати над тим, що на них звалилося, і тут одного осяяло:
– Все! Знаю, як можна вирішити цю проблему. Потрібно знайти винного і суворо його покарати.
– А що? Може спрацювати. Хто у нас відповідальний за корупцію, Набирайло?
– Він самий!
– Так, терміново викликати сюди Набирайла, і я його особисто покараю.
– Викликати ми його викличемо, а покарати – не зможемо.
– Що значить «не зможемо»? Та я зараз у трубку скажу три слова, і він буде покараний!
– Не буде. Він уже кілька місяців як бореться з корупцією під Барселоною. Він там собі хатинку прикупив, і не одну. Ось звідти й бореться і сюди не приїде, хоч як його викликай.
– Але ж у нас є ціле міністерство і міністр, які займаються поверненням з-за кордону, то нехай він…
– Не вийде. Міністр теж там і звідти займається. Тож цей номер не пройде.
Знову повисла протяжна тиша, і коли здавалося, що виходу немає за визначенням, почувся м’який і тихий голос:
– Рішення таки є, тільки одразу не кидайте в мене мокре шмаття, а вислухайте до кінця.
– Ну, давай. Все одно слухати нема кого.
– Значить, так. Треба рішуче знизити відповідальність чиновників за отримання хабарів. Повністю скасувати не можна – не зрозуміють, а ось знизити до мінімуму – можна…
– Та ти знущаєшся? Ми тут про боротьбу з корупцією, а ти – про скасування відповідальності. Ти у своєму розумі чи знущаєш мене?
– Я ж просив не перебивати. Треба внести правки до законодавства так, щоб чиновник майже не ніс відповідальності, коли той, хто дає хабар, змушує його це зробити. Тобто дія хоч і протиправна, але вчинена з примусу, усікаєте?
– Та-а-ак. У цьому щось є. Якби вчив право, а не отримував диплом, то, напевно, вже зрозумів би цей задум. Продовжуй.
– Так от, вина вся лягає на того, хто дає і змушує чиновника взяти цей хабар…
– Почекай, з цим начебто зрозуміло, а в чому полягає боротьба з корупцією, яку треба показати там?
– Ось! У цьому і є родзинки цієї булки. Чиновник бере гроші й залишає їх собі, але не виконує того, за що йому їх дали! Тим самим хабародавець попадає на гроші, і, по суті, чиновник його карає штрафом…
І тут зал вибухнув вигуками тріумфу. Хтось запропонував замовити доставку піци, а хтось – шампанського. Автора ідеї всі почали схвально плескати по плечах, мовляв, врятував від проблеми, і галаслива компанія, сміючись, побрела в бік бункера, бо ніч уже була зовсім на порозі.