8:45 Біля входу до НБУ
На вулиці Інститутській часто збираються люди з вимогами чи протестами, деякі встановлюють звукову апаратуру та роблять зазвичай мляву роботу співробітників НБУ, що називається – з перчинкою. У такий час багато співробітників влаштовуються з кавою на підвіконнях і відверто стібуться з публіки, яка безтямно метушиться внизу. Звісно, це не найцікавіше видовище, яке їм доводилося спостерігати. Набагато динамічніші сцени були наприкінці зими 2014 року. Тоді можна було акуратно спостерігати таке, що не в кожному фільмі можна побачити, і тільки добра кава утримувала співробітників від того, щоб розбігтися по домівках. З іншого боку, вони бачили, скільки озброєного спецназу тиняється по будівлі та виходах на дах, тому почувалися в безпеці.
Але сьогодні масовка виявилася не зовсім звичайною. Простої публіки біля входу не було взагалі. Зате була маса телекамер, і, що характерно, за лейбами можна було зрозуміти, що тут зібралася маса американських і європейських журналістів, і їх була явна більшість. Таке видовище інтригувало й непокоїло одночасно.
По внутрішньому зв’язку ця новина пройшла подібно до лісової пожежі й дісталася до самого верху. Але нагорі жодної цікавості до цього не було, мовляв – та ну їх усіх. Проте не у всіх такі міцні нерви або зв’язки, і о 8:55 один із заступників голови спустився вниз і, взявши для підкріплення кількох охоронців на чолі зі старшим зміни, вийшов на ґанок. Він чекав на якісь запитання і навіть приготувався суворо заявляти «Без коментарів». Але його поява зовсім не вплинула на журналістську братію. Вони просто не звертали на нього уваги, а по-діловому почали заносити обладнання всередину. Від такого нахабства охорона і сам заступник на секунду втратили дар мови, а потім – кинулися в бій, але журналісти не були налаштовані ретируватися, і хтось із них заявив про те, що вони мають дозвіл на зйомку сюжету як зовні будівлі, так і всередині.
Нахабство має свої межі, і начальник зміни охорони будівлі відчув, що щойно цю межу було подолано. Добре поставленим голосом він наказав усім зупинитися, а весь особовий склад зміни у вигляді підкріплення висипався в хол, щоб блокувати знахабнілих журналістів.
Але найцікавішим у всьому цьому було те, що журналісти не проявили ні крапельки переляку і дивилися на старшого охоронця й заступника весело і навіть глузливо. Витримавши паузу за Станіславським, один із журналістів чітко сказав:
– Нам надали офіційний дозвіл на зйомку, і ви не можете нам у цьому перешкоджати, – при цьому він розстебнув рюкзак і почав діставати якийсь складений вчетверо папірець.
– Хвилинку, – заперечив начальник охорони, – будь-які подібні дозволи підписує голова НБУ, і мені про це стає відомо одразу після підписання дозволу. Так от, голова НБУ нічого подібного не підписувала.
– Справа в тому, – посміхаючись, відповів журналіст, – що в цьому випадку підпис голови НБУ саме на дозволі – не має сенсу, хоча вона й братиме участь у зйомці.
– Але якщо голова НБУ не підписувала дозволу, – відчуваючи каверзу, промимрив начальник охорони, – то хто ж його підписав?
– Його підписав той, хто дозволив саму зйомку. Це його заходи, і це – голова СБУ.
9:00 Там само
До під’їзду НБУ з вулиці Інститутської під’їхало кілька бронеавтомобілів, чорних мікроавтобусів та джипів. З них по-діловому вистрибували люди в камуфляжі та балаклавах, а слідом за ними всередину будівлі увійшла група підтягнутих людей з військовою виправкою, які за руку привіталися з журналістами. Секретар голови гарячково намагався додзвонитися до «першого» на Банковій, але милий дамський голос з того боку чемно повідомив, що «перший» до вечора – на односторонньому зв’язку, бо відбув за межі Києва, і що йому обов’язково повідомлять про те, щоб він неодмінно зв’язався з головою НБУ за першої ж можливості. Секретар, уже за власною ініціативою, вирішив зателефонувати керівнику податкової та дізнатися, чи немає в нього якогось каналу зв’язку з «першим». З того боку попросили докладно описати ситуацію, особливо з журналістами, а потім – кинули слухавку.
9:10 Центральний офіс фіскальної служби
Із центрального офісу податкової по одноразових телефонах було зроблено близько десятка дзвінків різним високопоставленим діячам, після чого у шредери полетіли стоси паперів, а сам керівник, побачивши журналістів біля входу до своєї будівлі, терміново ретирувався в супроводі охоронця. По дорозі до виходу він зазирнув у кілька кабінетів і блідими губами сказав кодове слово: «Пора». Навантаження шредерів стало максимальним. Керівник розумів, що покидає цю будівлю назавжди, і тепер доведеться звикати до похмурої погоди Лондона. Він усе продумав як треба. Лохи зараз кинуться в Жуляни та Бориспіль, а він – тихо втече через Гостомель, де вже прогріває свої двигуни давно куплений «Гольфстрім». Паспорт іншої країни з іншим прізвищем дозволить просто розчинитись у просторі, а там – шукай вітра в полі.
10:00 У різних місцях Києва
У бік Жулян та Борисполя потяглися низки дорогих машин, деякі – з мигалками. Навіть здалеку було зрозуміло, що це ВІП-пасажири, які прямують до чартерів та особистих аеропланів. Це було зрозуміло відразу, одне дивувало – кількість таких пасажирів, які одночасно зажадали повітряних подорожей.
Подальші події відбувалися майже під копірку: народ пред’являв дипломатичні паспорти і вимагав безперешкодного вильоту. Ті, хто був менш настирним, відводився у бік для перевірки документів і, зрештою, опинявся у тонованих автобусах. Але були й дуже яскраві та харизматичні особи, які вимагали підстав їх затримання та інших формальностей, якщо їм це не пред’являлося – проходили вперед і прямували до своїх «Бомбардьє», «Фальконів» та «Гольфстрімів». Зрештою, близько десятка літаків, включаючи один із Гостомеля, таки злетіли.
10:25 Аеродром «Васильків»
Команду на зліт отримали п’ять пар літаків. Набравши висоту п’ять кілометрів, кожен із пілотів отримав свою ціль – приватні пасажирські літаки, що злетіли з аеропортів «Бориспіль», «Жуляни» та «Гостомель». Завдання – примусова посадка літаків на аеродром «Васильків». У цей самий час на територію авіабази проїхала колона тонованих автобусів у супроводі автомобілів київської поліції та чорних тонованих джипів.
10:30 Слов’янськ, Донецька область
Президент розпочав пресконференцію зі Слов’янська, де підкреслив, що й надалі має намір докладати всіх зусиль для звільнення території України від окупантів. Він пояснив, скільки виділено коштів для армії, які заходи вживаються для її посилення. Другу частину він присвятив боротьбі з корупцією. Він заявив, що час умовлянь минув, і тепер – настав час рішучих дій. Він нагадав знамениті слова Лі Куан Ю про те, з чого треба розпочинати рішучу боротьбу з корупцією, і зачитав список, у якому було набагато більше трьох прізвищ. Преса слухала цей список у могильній тиші.