ІЗ ЖИТТЯ МОНСТРІВ
Як відомо, ситуація в Сирії вийшла на якісно новий рівень. Захід вирішив, що близько мільйона сирійців, знищених Асадом за підтримки Ірану та рф, вже не можна назвати ситуацією, яка відповідає правилам фен-шую та нормам будівництва малих архітектурних форм. Зрештою, їх втомила навіть не кількість жертв чи тотальна руйнація в принципі заможної країни, а способи вбивства, які там застосовуються. Швидше за все, справа була навіть не у близькості Сирії до Європи, а в тому, що вся ця бійня коїться на кордоні з Ізраїлем, куди повільно, але впевнено просуваються іранці, які не приховують бажання застосувати зброю масового ураження по Ізраїлю.
Березневий інцидент з іранським БПЛА був пробним каменем Тегерана, який хотів помацати реакцію щодо появи в його небі потенційного носія тієї ж хімічної зброї. Ми всі пам’ятаємо, що сталося відразу після вторгнення дрона в небо Ізраїлю, але мало хто знає, що у п’ятничному нальоті на Сирію, в якому взяла участь авіація Ізраїлю, на авіабазі Т-4 в центральній частині Сирії було знищено весь персонал іранських експедиційних сил, який займався управлінням та обслуговуванням. Тож Захід втрутився та продемонстрував бажання і здатність виконувати поліцейські функції. З цим – усе зрозуміло. Нехай краще пізно, аніж ніколи. Це мало статися, і це сталося.
Але що там робить московія? Між іншим, це запитання ми ставимо вже не вперше, і відповідь на нього постійно виявляється не зовсім точною, бо нові обставини показують, що наші теорії не зовсім вкладаються в якісь свіжі перли москви. У цьому випадку можна піти методом «від зворотного» і просто виключити причини, через які кремль так уперся в Сирії, що дозволить залишити щось, що є справжньою причиною.
Отже, путін уже неодноразово описував форму своєї військової інтервенції як допомогу законному уряду Сирії. Краще б він цього не говорив узагалі, бо така заява викликає багато запитань. Якщо він вважає уряд Асада законно обраним і через це йому допомагає, то чому він веде неоголошену війну із законно обраним урядом України? Адже, по суті, він веде одночасно дві війни з діаметрально протилежними посланнями. Так, можна зануритися в обговорення терміна «законно обраний», але як тільки ступити на цей шлях, то миттєво виявиться, що сам путін та його режим не є законно обраними, навіть за російським законодавством. Тобто воювати з такої причини абсолютно немає жодного сенсу. А у випадку путіна замість розмов про «законне обрання» – краще жувати.
Далі путін розповідає, що він вліз у Сирію для забезпечення її територіальної цілісності. Тобто це передбачає, що путін має тверді переконання з цього приводу і він категорично не переносить тих, хто зазіхає на територіальну цілісність навіть не рф, але взагалі – кого завгодно. Однак тут виникають відразу дві лінії поведінки того ж путіна, які прямо суперечать цій тезі. Російські окупаційні війська утримують частини території Молдови, Грузії та України, де москва виступає класичним загарбником та окупантом, який порушує територіальну цілісність інших країн. Тобто в цьому випадку ні путіна, ні росіян нічого не збентежило, а от у Сирії щось їх зачепило. Друга лінія вказує на інший бік брехливості посилів москви. Кремль ініціював переговорний процес, у якому рф, Туреччина та Іран де-факто закріпили за собою зони окупації, розділивши Сирію на частини. В цьому сенсі говорити про захист принципу територіальної цілісності Сирії просто смішно. У цю ж канву вкладається і поетапна втрата суверенітету й територіальної цілісності рф над своєю власною територією у Сибіру та Далекому Сході. Там під контроль Китаю перейшли території, більші за окупований Крим і частину Донбасу, разом узяті. Це що ж виходить, територіальна цілісність Сирії важливіша за свою? Таких кульбітів історія ще не знає. Путін тут – явний першопрохідник. Це пояснення теж нікуди не годиться.
Але є ще одне пояснення, яке офіційний кремль намагається спростовувати. Йдеться про блокування можливості прокладання трубопроводів для перекачування нафти й газу із країн Затоки до Туреччини і далі – в Європу. Але ситуація стрімко змінюється, і тепер ця причина видається надто переграною. Зріджений природний газ, із яким США та Катар виходять на ринок Європи, може цілком посунути російський газ, а крім того, Штати вже закріпилися на лівому березі Євфрату й контролюють саме ту територію, якою може бути прокладено трубопроводи. Плюс до всього, Ізраїль почав розробку гігантського родовища на шельфі Середземного моря і здатний прокласти трубу хоч до Туреччини, хоч до Греції. Тож рубатися саме за трубу в 2018 році – нонсенс. У цьому вже немає сенсу.
(Далі буде)