Уперше опубліковано: 16.04.2018
Авторка перекладу: Світлана
ЗАМІСТЬ ПРОЛОГУ
Дуже часто люди схильні ускладнювати ситуацію там, де цієї складності нема в принципі. Кожен із нас може спостерігати довкола себе живі зразки цих надуманих проблем. Причому це не міждержавні відносини, а досить прості стосунки між окремими людьми. Пропонуємо провести власний експеримент, для якого знадобиться хвилин 20–30 часу, ручка та аркуш паперу. Далі робимо так: ділимо аркуш паперу навпіл і виписуємо в один стовпчик ті знайомі сімейні пари, які справді живуть щасливо, без з’ясування стосунків, мордобоїв та іншої краси. Причому це ми нікому не збираємося показувати, а тому категорії «Це їхня справа» ми не використовуємо.
Скандали – чіткий показник того, що теплі стосунки там померли, а замість них створено конструкцію терпимості. Тобто він би її давно прибив, якби за це не треба було сидіти у в’язниці, а вона давно виставила б його валізи і забула роки, прожиті разом, як поганий сон. Проте все одно вони поневіряються, грають дурні ролі, які ні їй, ні йому не приносять нічого, крім напруги, а наважитися і позбутися цього тягаря – не можуть. При цьому вибудовуються багатоповерхові конструкції про відповідальність перед дітьми, батьками і знайомими, мовляв – що люди скажуть?
Насправді все просто. Вони не підходили один одному з самого початку і видали невиправдані аванси на те, що в процесі спільного життя все зміниться і буде гаразд. Це – критична помилка, яка вбиває все і робить життя пустим і нещасним. Справа в тому, що скоро ці очікування стають марними, і не тому, що партнер не змінюється, а тому, що він змінюється природним чином, а не так, як того хотілося б іншому партнеру.
У результаті виходить, що від початку неідеальний збіг цієї пари лише посилюється під впливом неминучих змін характеру партнерів. Зрештою, якщо вони ще й не ненавидять один одного, то перебувають дуже близько до цього стану. За своєю діяльністю мені якось довелося стикнутися з крайнім ступенем такого відчуження, яке скінчилося для одного – могилою, для іншого – в’язницею.
А все тому, на мою думку, що совок скоїв найстрашніший злочин із усіх, які можна вигадати. Він убив у масі людей відчуття цінності свободи взагалі та внутрішньої свободи – зокрема. Відчуття внутрішньої свободи повинно давати змогу відчути межу, за якою свобода пригнічується одним із партнерів, і з цієї причини настає час припинити стосунки, не доводячи їх до глибин маразму чи насильства.
Що найцікавіше, ми часто сміємося з того, що в тих самих Штатах чи в інших місцях одружуються і розходяться багато разів, і це там уже в порядку речей. А насправді це показує, що люди там цінують свою свободу і не жертвують нею заради химери, яка може стати смертельно небезпечною. Якщо пощастило і люди зустріли одне одного такими, якими вони готові прийняти без винятків, то останнє, що їм треба, – обмежувати свободу партнера. У них просто не буде жодних проблем. Дві нічим не обмежені свободи дадуть щось неймовірне – відбудеться синтез, а якщо ні – то в цьому не може бути катастрофи. Життя коротке, і проґавити свій шанс просто непробачно. Щойно свобода одного партнера починає обмежувати свободу іншого, це вже показник того, що нормальні стосунки відходять, а з їхнім відходом залишиться огидна погань, яка не принесе вже нічого доброго. У такому разі краще повернути один одному повну свободу і жити життям, відкритим для нового і прекрасного. Ця схема – дуже раціональна, бо свій шанс можна втратити просто тому, що в цей час тебе поглинули розбірки, бійки чи судові баталії.
Таке добре видно збоку, а особливо в тих випадках, коли ситуацію вже запущено настільки, що крайні позиції кожного з пари вже формалізовано і йде позиційна боротьба незрозуміло за що. Партнери перетворюються на лютих противників і впиваються будь-якою можливістю завдати максимальної шкоди. Якось після закінчення судового засідання про аліменти я поцікавився у панночки, яка люто судилася з чоловіком, з яким давно розлучилася з абсолютно абсурдних причин, про те, навіщо їй це треба. Відповідь була шикарною і повчальною. Вона сказала: «У мене життєва місія – вчити непутящих чоловіків!».
Цю преамбулу написано для того, щоб поглянути на звичне зовсім стороннім поглядом і роздивитися в цьому прості речі, які легко піддаються поясненню, але обставлені масою умовностей, за якими не видно суті. Далі саме такий погляд виявиться вкрай необхідним, бо буде дуже важко вловити суть оповіді.
(Далі буде)