Бачу під першою частиною дискусії щодо причин того, що публіка голосує за Зе-ро і готова це робити далі. 72% – надто великий та неоднорідний обсяг електорату, щоб підганяти його під один знаменник. Якщо ми зробимо саме це – програємо, і ось чому. Близько 20–25% буде саме та публіка, яку нічим не відпаяєш, окрім страху.
Просто зауважте, як багато у нас гральних салонів, і просто уявіть, що в кожен із них регулярно приходить сто пасажирів. Це скільки вже вийде? Ідуть, програють, знову йдуть, знову програють і знову йдуть. Чому? Бажають зірвати джек-пот. Зе їм пообіцяв джек-пот, і вони будуть тиснути на кнопку скільки завгодно разів. Тут сперечатися нема про що.
Але решта маси електорату має інші властивості та іншу мотивацію. Для ефективної роботи з ними слід: а) чітко вирахувати структуру; б) встановити відмінність кожної групи електорату; в) вирахувати саме їхню основну мотивацію і г) працювати саме на цю мотивацію.
Щойно все збирається в купу і на ньому ставиться тавро тих упоротих гравців в «автомати» – все. Нічого не спрацює. Гадаю, що у Пороха є люди, здатні це розуміти і працювати в цьому ключі. Все, що було до цього, – банально непрофесійне. Працювали дилетанти. Потрібні профі з чудовою чуйкою.
Але повернімося до теми.
У США жив ровесник більшовицького перевороту Артур Шлезінгер. Він народився 15 жовтня 1917 року і нещодавно помер, став знаменитістю і великим фахівцем у різних галузях історії політології. Він здобув блискучу освіту в Гарварді, а потім довгий час там викладав, став спочатку ад’юнкт-професором, а потім – і професором. Під час Другої світової війни він служив аналітиком в Управлінні стратегічних служб, яке передувало ЦРУ. Приблизно в цей час видав свою першу книжку, яка виборола Пулітцерівську премію. До речі, після Гарварду він пішов у політику і працював спічрайтером у кількох кандидатів у президенти та президентів США. Тож багато з того, що увійшло в історію як промови видатних людей на кшталт братів Кеннеді, було написано саме Шлезінгером.
Тож це була людина блискучого розуму, видатних аналітичних здібностей і не позбавлена письменницького дару. І ось після війни (1948 рік) він зайнявся дослідженням питання, яке лежало на поверхні багато десятиліть, але помітив його тільки він. Шлезінгер вирішив проаналізувати результати діяльності всіх президентів США і скласти рейтинг найвдаліших і найпровальніших із них. Потім такі дослідження вже проводили різні фахівці, але Шлезінгер був першим, і тому нам цікаво, що ж він вивів у своїх дослідженнях щодо найневдалішого президента США.
На місце найневдалішого президента США тоді потрапив Воррен Гардінг. Упевнений, що більшість наших читачів навіть прізвища такого не чули, а дарма. Далі ми опишемо, чому саме. Але повернімося до Гардінга. Його було обрано 29-м президентом США у 1920 році, і він прийняв країну, яка щойно вийшла з Першої світової війни, з перекошеним бюджетом, соціальним і расовим протистоянням, з бунтами профспілок та першим потужним проявом лівацьких настроїв.
Йому дуже швидко вдалося вирівняти ситуацію та стабілізувати економіку країни. Між іншим, ВВП США у 1922 році становив 14% річних. Якби Обама чи Трамп змогли показати щось подібне, вони не їздили б у своїх кадилаках, а їх носили б на руках. Особливу увагу було приділено підтримці фермерів, для яких було виділено пільгові урядові кредити, вперше було введено восьмигодинний робочий день для працівників великих підприємств, і взагалі йому вдалося переставити країну на мирні рейки.
(Далі буде)
ріст ВВП 14%
мабуть так слід читати