Автор: anti-colorados
Зрештою, якщо подивитися на бойові карти того часу, американці вже вели операції на задньому дворі материнських островів, а в їхньому тилу – на Філіппінах, Тайвані та на континенті – були величезні сили. Між іншим, бійня на Окінаві та Сайпані мала вписатися в десятки таких битв на інших островах, де теж були укріпрайони, збудовані у скелях або виконані із залізобетону. Усі вони мали стримувати американців на тижні або місяці. Але, як виявилося, переважна частина всього того, що було збудовано, просто не знадобилася. Жодних боїв там не відбулося, і всі ці анклави разом із континентальною армією – здалися після капітуляції Японії.
У своїх мемуарах японські військові відзначали, що, навіть не маючи такої продуктивної промисловості, як у США, Японія могла б битися набагато довше, і ще невідомо, чим би все закінчилося, якби не гігантські ресурси, витрачені на те, що виявилося марним. Тобто війна йшла не лише на морі та в повітрі, а й на рівні концепцій. Американці ставили за мету вийти на шляхи постачання ворога стратегічними ресурсами, а потім – дочекатися моменту, коли він ослабне, щоб задушити його меншою кров’ю.
До речі, приблизно такої тактики дотримувалася і Німеччина, але їй не вдалося задушити Велику Британію, відрізавши від її ресурсів, із двох причин. Для цього треба було різати морські комунікації, а надводний флот Німеччини просто не встиг розгорнутися. Якось ми писали про програму будівництва надводного флоту Німеччини, яку так і не було реалізовано. Але просто згадаємо про те, якого шурхоту наробив один лінкор «Бісмарк», потопивши британський флагман «Худ» лише за кілька хвилин бою. Все, що вдалося протиставити противнику, – підводний флот, який почав був вирішувати завдання дедалі успішніше, поки у війну не вступили США, після чого все змінилося.
Між іншим, документально підтверджено, що Гітлер благав Японію не починати війну зі Штатами саме з тієї причини, що її вступ у бійку здатний влаштувати дежавю, як у Першій світовій війні. Але не склалося, і «Атлантичний ескпрес» не впав, як «Токійський експрес». Плюс до того, італійська Реджіа Маріна, попри потужний корабельний склад, так і не змогла припинити постачання сировини до Британії з колоній.
Але повернімося до Японії. Насправді японці змогли досягти видатних результатів у будівництві авіації, флоту, берегових фортифікацій та іншого, але, як виявилося, зусилля було спрямовано не в той бік, і тому той самий, безумовно, видатний лінкор «Ямато» було використано не за призначенням, а американці навіть не допустили його перетворення на берегову батарею.
Останнім штрихом саме в цьому прикладі є надто пізнє усвідомлення японцями саме того, що вони витрачали ресурси неправильно. Останній із трьох лінкорів класу «Ямато» вже під самий фініш перебудували в суперавіаносець «Сінано». Тобто корпус лінкора було перероблено в авіаносець, і цим усе сказано. Ми про це писали докладно, а тут просто відзначимо, що це прозріння прийшло надто пізно, і «Сінано» загинув, навіть не приступивши до свого бойового застосування.
Підіб’ємо підсумок цього прикладу. Японці вміли, та й зараз уміють, будувати дуже добре і якісно. Тоді вони не вміли будувати в такому темпі, як США, але дуже довго їхні лінкори й ті ж літаки «Зеро» брали своїми бойовими якостями та вишколом персоналу доти, доки американці не перестали гнатися за ними, а змінили концепцію війни. Цього Японія не витягла і впала, маючи до самого кінця чудові кораблі, літаки, гармати, укріплені острови та інше. Ці ресурси виявилися застосованими не так, як це було треба.
(Далі буде)