Автор: anti-colorados

ПРИКЛАД № 2

Як було сказано вище, у певний момент Німеччина зловила кураж, бо її підводні човни, які вдавалося будувати швидко, багато і якісно, вже знищували до половини тоннажу, що йшов із США в Альбіон. Очевидці наводять слова Вінстона Черчілля про те, що єдине, чого він боявся по-справжньому в цій війні, – саме цього, що Німеччині вдасться перервати трансатлантичну логістику. І треба сказати, що Крігсмаріне підійшли дуже близько до цієї точки. Навіть ближче, ніж вони це самі оцінювали. Це інша історія, але так воно було.

У якийсь момент ефективність субмарин вийшла на такий рівень, що фінансування флоту отримало суттєвий перекіс саме в бік підводного флоту. І тут важливо зауважити, що саме німецькі машини цього класу виявилися найбільш досконалими і технологічно просунутими. Після війни саме німецькі розробки у будівництві підводних човнів (як літаків, ракет і танків) стали трампліном для країн-переможниць, яким вдалося вивезти як трофеї як самі вироби, так і креслення, обладнання, вузли та агрегати, а також інженерно-конструкторський склад.

Але в той час Німеччина зробила явний наголос саме на цій зброї, і туди потекли гігантські кошти як прямо, так і побічно. Так з’явилися знамениті циклопічні бази підводних човнів «Вальгалла», «Ельба», «Фінкенвердер» у Гамбурзі та «Кремон» у Бресті, Франція. В історичній літературі ці споруди найчастіше називають бункерами, і загалом це найбільш влучна назва. Ось як описується передова і не найбільша база «Кремон»:

Час будівництва

  • Основні фази: 1941–1942, розширення – до 1944
  • Повний цикл: ≈ 3 роки

Обсяг робіт

  • Товщина даху: 5,5 – 7 м залізобетону
  • Стіни: 3,5 – 5 м
  • Загальний об’єм бетону: ≈ 500–600 тис. м³
  • Армування: ≈ 50–70 тис. тонн сталі

Робоча сила

  • Щодня: 3000–4000 робітників
  • Використовувалися:
    • німецькі інженери,
    • французькі підрядники,
    • примусова праця (військовополонені, остарбайтери).

Вартість

  • Точних цифр немає, але за німецькими кошторисами орієнтовно 150–200 млн рейхсмарок (еквівалент кількох мільярдів євро сьогодні).

Як видно, це – не іграшкова споруда, і навіть зараз збудувати щось таке – непросте завдання. А з урахуванням того що будувалася вона на березі моря і туди повинні були заходити підводні човни для обслуговування та ремонту, то це – ще те завдання. Причому це будівництво велося під час активних бойових дій в умовах, коли союзники бомбили ці цілі за першої нагоди.

Але те, що німці набудували в Гамбурзі, має зовсім інші масштаби. Це не дивно, адже місто було одним із центрів суднобудування і розташовувалося на території метрополії, з коротким плечем логістики та близькістю необхідних ресурсів. А виглядало це так:

Час будівництва

  • Початок: 1941
  • Основні споруди завершено: 1943
  • Добудова та укріплення: до 1944–1945

Повний цикл: ≈ 3,5–4 роки

Обсяг робіт

  • Дах: 4,5 – 6 м залізобетону
  • Стіни: 3–4 м
  • Загальний об’єм бетону: ≈ 700–900 тис. м³ (гамбурзькі бункери були найбільшими в Німеччині після Лор’яна та Сен-Назера).

Робоча сила

  • Щодня: 5000–6000 робітників
  • Масове використання:
  • ув’язнених,
  • остарбайтерів,
  • військовополонених,
  • робітників організації Тодта.

Вартість

  • орієнтовно 250–300 млн рейхсмарок (у перерахунку – 3–4 млрд євро).

(Далі буде)

Від Svitlana