Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Про те, куди в нас прилітало вночі і ввечері, всі вже знають з відповідних повідомлень, а мешканці столиці бачили все це на власні очі, або перебуваючи поряд з місцем прильоту, або спостерігаючи, звідки валив дим, або з картини в небі, де не було хмар, а тому – чудово видно, як було збито черговий дрон і як, кружляючи, падали його уламки. Зі вчорашнього вечора довелося спостерігати майже всі ці варіанти, і що стосується саме реактивних дронів, уперше побачив перехоплення. В останні дні таке відбувалося в темний час доби, і як відомо всім, хто в темі, – видно лише спалах, потім звук вибуху, і якщо це було прямо над тим місцем, звідки відкривається це видовище, – звук падіння уламків. Декілька гучних ляпанців, а потім – дрібняки з шумом легкого дощу.
Цього разу було ще не темно, а хмарність не приховувала цього краєвиду. Висота і відстань до точки перехоплення були досить значними, а тому навряд чи можна було візуально виявити саме політ дрона. Для цього треба було точно знати, куди дивитись, а точніше – вдивлятися. Але після перехоплення вже можна було оцінити, на якій висоті все сталося. Скажімо так, це зовсім не те, що демонстрували поршневі мопеди, що летять нижче за дахи високих будівель і, по суті, – між будинками.
Зрозуміло, що така висота підходу до цілі відсікає можливість перехоплення цілою низкою засобів ураження, але очевидно, що вона має і зворотний бік, розкриваючи вразливість, практично відсутню у мопедів, які вже прорвалися в місто. Власне кажучи, все це триває просто зараз, поки пишу ці рядки, але це скоріше для тих, хто читатиме це з-за меж України, бо для тих, хто перебуває тут, не буде нічого нового чи цікавого. А тому – кілька слів про те, що ворог отримує у відповідь.
Так, цієї ночі пройшла показова зачистка Саратовської області курника. Під ударами опинилися всі основні цілі, які є в області, а саме авіабаза «Енгельс-2». Наскільки можна зрозуміти, з одного удару не вдається повністю ліквідувати її функціональність у плані спорядження крилатими ракетами бомбардувальників. Як ми пам’ятаємо, кілька разів там атакували літаки на стоянках, і в результаті їх перекинули на Далекий Схід. Там було уражено арсенал із ракетами, і тепер їх підвозять у кількості, яка потрібна для завантаження конкретних бортів.
Там винесли нафтобазу, і літаки тепер дозаправляють у повітрі і на авіабазі «Оленья», а ось сама процедура спорядження боєприпасами ще залишилася за «Енгельсом». Мабуть, там є якісь специфічні процедури, які намагаються відпрацювати на «Українці», але поки що у них виходить не дуже. Тому перед комбінованим ударом ворог заводить на «Енгельс-2» свою авіагрупу по одному літаку, щоб не збирати всі борти в один час і в одному місці, а тому – розтягується процедура спорядження ракетами і, власне, вся операція, даючи можливість ЗСУ підготуватися до «прийому гостей».
І ось саме це наші добрі птахи і намагаються прикрити для «Енгельса». Мабуть, для Ту-95 летіти з ракетами аж із «Українки» – перебір. Якби це було потрібно для ядерної війни, тобто для одного перельоту, – одна справа, а робити це у постійному режимі – зовсім інша. Тому вони летять порожняком до «Енгельса» і тут уже працюють на «короткому плечі». Якщо вдасться повністю «погасити» «Енгельс», то це буде удар під ватерлінію для старих «тушок». Тож туди сьогодні знову прилетіло, але тут треба розуміти, що негайних візуальних ефектів уже не буде. Коли там вибухав арсенал із ракетами та бомбами, це було видно на десятки кілометрів. Коли горіла нафтобаза – теж. Тепер там нічого не дасть такого бекграунду, а тому про завершення роботи можна буде судити, коли бомбардувальники перестануть туди прилітати в принципі. Жодного іншого показника просто не буде.
(Далі буде)
> Цього разу було ще не темно, а хмарність не приховувала цього краєвиду. Висота і відстань до точки перехоплення були досить значними, а тому навряд чи можна було візуально виявити саме політ дрона. Для цього треба було точно знати, куди дивитись, а точніше – вдивлятися.
Побачити очима літальний апарат, що має малі кутові розміри (і не залишає сліду), на тлі саме безхмарного неба доволі складно: область сітківки ока, яка забезпечує високу роздільність, доволі маленька, а сприйняття об’єктів значного розміру у високій роздільності здійснюється через швидкі рухи ока, які «сканують» об’єкт уваги. Але для цього «сканування» потрібні якісь «зачіпки» для прив’язки, яких безхмарне небо не дає. Тож доводиться «на слух» механічно сканувати небо очима (приблизно, бо прив’язки таки нема), а схопивши об’єкт областю високої роздільності сітківки, не відпускати його, бо інакше доведеться знову довго «сканувати», навіть попри те, що напрямок тепер уже відомий точніше…