Автор: anti-colorados
Але командувач 3-го флоту США адмірал Вільям Гелсі мав власний план дій у цій ситуації, бо чітко розумів, що ворог діятиме авіацією сухопутних військ, зосередженою на Формозі. І тому він вирішив розворушити цей клопівник ще до операції з висадки десанту на Філіппіни. Його величезне морське угруповання підійшло до острова на відстань дії палубної авіації авіаносної групи TF-38 адмірала Мітчера, і він наказав завдати превентивних ударів по берегових аеродромах противника, що й було зроблено. Клопівник заворушився, а далі сталося те, чого не чекав ніхто.
Берегова авіація прискорено вчилася діяти над морем, і через те що всі знали, що вдень і за хорошої погоди американці здатні влаштувати м’ясорубку будь-кому, японці зробили ставку на нічні атаки в погану погоду, що й сталося після денного бомбардування Формози. Вночі в небо пішли торпедоносці, які атакували корабельну групу американців, і в результаті їм вдалося серйозно, з потужними пожежами, вразити крейсер Canberra та есмінець Houston. Але обидва лишилися на плаву, хоч і втратили хід.
І тут зіграла свою роль недосвідченість японських пілотів. Вони кидали свої торпеди, але через ніч і погану видимість уже ніхто не міг зрозуміти, хто й куди влучив. Зенітний вогонь був просто катастрофічним, але авіація їх не переслідувала. У результаті багато льотчиків визнали факели кораблів своєю особистою перемогою, а раз палубна авіація їх не переслідувала, то вирішили, що вдалося уразити авіаносці. Саме це вони доповіли на свої командні пункти. У результаті на ранок у японських зведеннях фігурувало, що біля берегів Формози було потоплено 11 авіаносців та кілька крейсерів. Так випливало зі звітів пілотів. Тим часом у морському угрупованні адмірала Гелсі постало питання про те, що робити з кораблями, які втратили хід. Вони стримували все угруповання і були явним тягарем для всієї операції. Чинні інструкції прямо вимагали затопити ці кораблі, знявши з них екіпажі. Але Гелсі вчинив інакше.
Він призначив кораблі відповідної водотоннажності для буксирування пошкоджених на найближчу базу, надав цій групі ескорт із легких авіаносців та есмінців, а основну групу швидко відвів убік, за горизонт виявлення японськими засобами авіаційної розвідки. Простіше кажучи, з цієї групи він зробив приманку. На світанку японські літаки-розвідники виявили групу кораблів, які повільно йшли, частина з яких явно були на буксирі, і серед них не було важких авіносців, що стало підтвердженням того, що всі вони вже потонули. Ця інформація пішла на базу.
Звідти повідомлення пішло в Токіо, і було зроблено оголошення по радіо про те, що американський флот у Тихому океані остаточно розгромлено і що настав перелом у війні. На вулицях почали роздавати святкове саке, і тріумфування захлинуло країну. Але це не все. Найвище командування вимагало провести дорозвідку складу залишків флоту, і коли інша група розвідників підтвердила, що важких авіаносців немає, а є лише ескортні та невелика охорона, згори прийшов наказ кинути всі сили для того, щоб добити американський флот.
Для цього було знято заборону на використання берегової авіації не тільки з баз на Формозі, а й з материнських островів – Окінави та Кюсю, де зосереджувалися практично всі досвідчені льотчики, які мала в розпорядженні Японія. Вся ця армада кинулася добивати пошкоджені кораблі, і треба зауважити, що їм вдалося ускладнити становище цієї морської групи. А та відчайдушно, відкритим текстом сигналізувала в ефір про катастрофічне становище, яке справді склалося на той час. І тут вчасно підійшла палубна авіація основної авіаносної групи. Далі була відверта бійня. Японці втратили понад 600 літаків і практично весь досвідчений льотний склад. Це була гра в одні ворота. Авіація противника вийшла з укриттів, і її було знищено, а тому подальша операція зі звільнення Філіппін пішла набагато швидше, а генерал Макартур таки повернувся на Філіппіни.
У підсумку, коли настав час битви за Окінаву, Японія не мала льотчиків, здатних вести справжній повітряний бій над морем. Залишилися тільки ті, хто міг летіти в один кінець. Але урочистості з приводу потоплення 11 авіаносців японці пам’ятали ще довго. Кажуть, що один із основних авіаносців угруповання № 38 мав назву «Святогірськ», хоча це – не точно.
Дякую, дуже гарне пояснення цієї теми!
Щодо відрізання від нафти — СОУ щойно увалити по двох кацапських нафтоконденсатних заводах за Ямальським хрестом. На моє хлопське розуміння, це підприємства, які відділяють з газу рідкий конденсат, щоби його було можливо передавати далі газопроводами саме як газ… Фахівці, мабуть, уточнять, але проста логіка підказує, що СОУ знов-таки обрали важливіші точки, ніж труби й помпи самого хреста.
Що там Аліска Вайль щойно про кацапський газ сказала? Здається, СОУ зроблять так, що альтернативи для Германії не допомагати Україні, а отримувати натомість кацапський газ, просто не буде.