Анкета (Частина 2)

Автор: anti-colorados

Напевно, процес відлову шпигунів поповнює бази даних деталями, які згодом систематизуються, і врешті-решт стає зрозуміло, за якими непрямими ознаками ворог знаходить наші військові чи інші важливі цілі. Швидше за все, на підставі цього видаються рекомендації та вказівки для того, щоб мінімізувати ось таку сигналізацію, за якою ворог орієнтується в нашому тилу. І все начебто добре, якби це не виглядало як зазначений вище метод вичерпування води з човна, який не має дна.

Наскільки можна зрозуміти, у нас цього дна немає, і його чомусь досі ніхто не збирається повернути на місце. Просто погляньмо на те, скільки зеленої публіки зараз перебуває під слідством, скільки втекло, а скільки перебуває на своєму місці, не маючи жодних особливих проблем від жодної спецслужби, яка так чи інакше виконує функції контррозвідки. Зрозуміло, що флагманом тут є СБУ, бо статті про шпигунство та подібні речі перебувають у підслідності саме Служби.

Проте ми пропонуємо суто по-дилетантськи розібратися: що саме робить шпигун? А найчастіше він передає ворогу дані, які є де-юре та/або де-факто військовою чи державною таємницею. Як мінімум місця зберігання боєприпасів або місця складання боєприпасів та інших засобів ураження закрито грифом «таємно», і вони належать до військової таємниці. Але в будь-якій країні є механізм допуску до таких таємниць. Простіше кажучи, є категорія осіб, яка має допуск до таких даних, який їм відкривають компетентні служби.

А цей самий допуск не тільки відкриває можливість отримувати таємну інформацію, а й обов’язково запускає процедуру нагляду та контролю за дотриманням режиму таємності з боку органу, який надав цей допуск. В ідеалі цей механізм повинен працювати автономно, в режимі сторожового пса. Скажімо так, мудрий народ може обрати депутатом чи президентом кого завгодно. Цей абсурд є чимось подібним до механізму самоліквідації для демократичного суспільства, і ось чому.

Ті, хто користуються Київським метрополітеном і часто піднімаються або спускаються ескалаторами глибоких станцій, напевно, не раз ловили себе на думці про те, що, напевно, хтось із керівництва метро має садистські нахили, бо в режимі нон-стоп там у динаміках тітка кричить про те, що діє комендантська година, що не треба розбирати підозрілі та вибухонебезпечні предмети, але після того як вона вже начебто заткнулася, починається розповідь про те, яких фахівців Київський метрополітен запрошує на роботу.

Навіщо це робиться – зрозуміти неможливо. Мені довелося побувати не в одному європейському метро, і ось такого знущання з пасажирів немає більше ніде. Цей елемент шизофренії – візитна картка саме нашого метро, як і суворі тітки в шинелях, яких теж ніде немає. Але в цьому випадку важливий той шматок оголошень, який стосується набору на роботу. Зокрема, за якимось напрямом там шукають слюсарів п’ятого розряду. Тобто якщо на роботу прийде влаштовуватися слюсар третього розряду, його просто не візьмуть тому, що він ще підключить провід не туди, куди треба, і – добрий день.

А ось до посади президента жодних розрядів не додається. Ні освіти, ні досвіду роботи – взагалі нічого. Те ж саме і до депутатів. Але країна, що воює з 2014 року, напевно, повинна була б мати фільтр безпеки хоча б з приводу російського бекграунду здобувача мандата або першого крісла – нуль. У Конституції написано «кожен», і з цим нічого не вдієш. Але чи означає це, що ідіот або пацієнт, який по вуха у зв’язках з ворогом, обійнявши виборну посаду, повинен автоматично отримувати допуск до військової та державної таємниці?

(Далі буде)