Ще раз звертаю увагу на те, що прутін, озвучуючи публічно якісь свої ідеї, завжди намагається підвести під них аргументи, які мають переконати того, хто це читатиме чи слухатиме. І тут у нього в голові вмикаються якісь власні шляхи мислення, які й видають ті чи інші аналогії. У благодушному настрої ці аналогії набувають якогось більш-менш нормального вигляду. У такому разі він не наводить цитат видатних людей (оскільки він сам видатний — далі нікуди), зате може видати цитату з анекдоту або ж згадати щось приємне з особистого досвіду, наприклад — про гумові дупи, коли він виступав перед школярками та школярами.
У цьому випадку він розповів про косаток, які роздирають білих ведмедів. Чому саме косатки деруть ведмедів, а не навпаки — невідомо. І потім, суто сухопутний куточок землі якось слабо корелює з великими тваринами морської фауни. Можна зі 99,99% гарантією стверджувати, що жоден із учителів, до яких була звернена його промова, не бачив на власні очі не те що косатку, а навіть білого ведмедя. А це означає, що цей приклад було наведено не для того, щоб слухачам була зорово знайома описана царем картина. Простіше кажучи, це було щось фрейдівське, що борознить його згасаючу свідомість.
У підсумку ж, цей епізод, у якому прутін виставив у вигляді кровожерливої косатки Україну, а у вигляді білого і пухнастого ведмедика – курник, свідчить про те, що це була повна протифаза його войовничій величі. Тобто, розмах інверсій стає помітним просто неозброєним оком. У зв’язку з цим мимоволі згадуються описи деяких психічних розладів.:
-
Біполярні розлади. Коли настрій стрибає між крайнощами — від підйому, збудження, ідейності до пригніченості, тривоги чи дратівливості. Фази сильного підйому можуть супроводжуватися «теоріями», що пояснюють те, що відбувається («я зрозумів устрій світу», «я знайшов прихований сенс»); фази спаду — іншими теоріями («все рушиться», «все проти мене»).
-
Стани, пов’язані з порушенням реальності. Коли людина намагається пояснити все що відбувається, якимись таємними причинами і ці пояснення їй здаються логічними і обгрунтованими.
-
Межові стани (емоційна нестабільність), коли настрій може різко змінюватися, а людина намагається пояснити ці зміни через власні концепції: «я зрозумів, що всі мене кидають» «я усвідомив, що ніхто не може мені допомогти» «я зрозумів, що я особливий і мені не потрібні люди».
-
Дисoціативні реакції, коли різкі зміни стану супроводжуються спробами раціоналізувати те, що відбувається: «у цей момент я інша людина» «це частина моєї внутрішньої системи»
При цьому, якщо такі симптоми спостерігаються, особливо якщо вони посилюються, заважають життю або супроводжуються втратою зв’язку з реальністю, важливо звернутися до фахівця — психіатра чи клінічного психолога, який може оцінити ситуацію та надати допомогу.
І думаю, не тільки мені опис таких психічних розладів щось дуже нагадує.
Але ми рухаємося далі.