Уперше опубліковано: 22.01.2021
Автор: anti-colorados
Але фокус у тому, що більшість чиновників ніде, крім Криму, не працювали і зробили кар’єру виключно в цьому кліматі, а тому всі вони демонстрували феноменальну лінь і жадібність. Іноді здавалося, що вершина їхньої мрії – це лежати і щоб їжа сама в рота запливала, а бабло – в кишені, і щоб для цього навіть ворушитися не треба було. Вони всерйоз вважали, що вже сам факт їхньої присутності в цьому кріслі говорив усім про те, що нікуди вони не подінуться і нестимуть бабло, як миленькі.
Якщо повернутися до фільму Навального про те, як путін і Ко крадуть і збагачуються, мене здивував його бадьорий заклик про те, щоб росіяни ділилися цим відео і якось починали тиснути на цю злодійську владу. Так от, ці самі росіяни просто слиною подавилися від заздрощів. Єдина думка, яка виникала у них при цьому: «От би мені так стати на лопату!» Тому заздрість Льоша точно сколихнув і бажання припасти до цієї ситної годівниці.
Ну, а в Криму це стосувалося не лише чиновників, а й простих громадян, які люто їм заздрили. Довелося поспілкуватися з «рантьє», які в сезон здавали свої квартири і якесь житло, – це жах. Вже тоді доводилося стикатися з варіантами подобової оренди квартир в інших містах, і на той час люди вже якось розуміли суть цього маленького бізнесу і приводили квартиру до вигляду якогось готельного номера «апарт» набором меблів та іншого, що зазвичай буває в таких варіантах. Тут усе завмерло в часі совка. Але, на жаль, така пропозиція мала попит, і тому місцеві взагалі нічого не робили, а лише збирали бабло в сезон. Тобто – той самий принцип лежання з відкритим ротом і щоб туди все само затікало.
Але найбільше одкровення було в іншому. У ті часи активно йшов процес торгівлі приватизованою землею. Власне, мета моїх відряджень була саме на цю тему. Комусь ще щось виділяли, але здебільшого все було приватизовано. І ось довелося звернути увагу на момент, який мені дав розуміння того, чому в Криму виявилося так багато публіки, якій хотілося повернутися до «рідної говені».
Напевно, це б залишилося поза увагою, але так сталося, що довелося зустрічатися з різними місцевими чиновниками та «потрібними людьми» в точках громадського харчування. Причому обід був імпровізованим «Рубіконом», коли до нього ще можна було вирішувати питання, а після – ні, бо чиновник буде у стані десь між «напідпитку» та «в мотлох». А деякі подібні товариші навантажувалися «по самі брови» в мене на очах одразу після вирішення актуального питання.
Але найголовніше в тому, що такі зустрічі призначалися виключно в татарських кафешках, які були десь за містом, у незручних місцях. Місцеві пояснили, що у татар – ніколи не отруїшся, тож – від гріха подалі. Так і довелося столуватися в татарських закладах, де справді все було смачно, чисто і без єдиного ексцесу, хоча колега якось «закусив» в іншому місці й «мав клопіт».
Та от, господар одного з таких кафе якось розповів, що місцеві, а насправді – ті, що «понаїхали» зі скрєпостану, отримали за приватизацією шматки виноградників і тепер їх розпродають. У нього в голові не вкладалося, як можна розпродавати виноградники, які годуватимуть і напуватимуть тебе все життя. А ще він не розумів того, чому виноградники татарам не лише не виділяють, а й навіть не продають їм, коли дізнаються, хто покупець.
(Далі буде)