Уперше опубліковано: 22.01.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Років 15 тому мені довелося стикнутися з all inclusive по-кримськи, і це ніяк не стосувалося курортної сфери чи взагалі – сфери відпочинку і було виявлено в зовсім несподіваному місці. Загалом усе почалося у двох судах з позовів щодо землі, а потім – треба було виконати рішення, що теж виявилося тією ще пригодою, та ще й посудитися з виконавчою службою. У підсумку довелося туди їздити майже щотижня і спілкуватися з дуже специфічним контингентом держслужбовців.
У ті часи хабарі брали легко й невимушено як у Києві, так і в Сімферополі. Якщо вам треба було прибути до суду, прокуратури чи іншого подібного місця саме на початок робочого дня, ви могли спостерігати, на чому ці трудяги приїжджали на роботу, і більше вас нічого не дивувало. До речі, описану Навальним сцену, що показує те, як призначав суму хабаря путін, а потім його холуй Льоша Міллер приймав її в іншому кабінеті, – взято з життя.
Справді, такі запити малювались на аркуші паперу чи на серветці, якщо це було в обідню перерву, десь у кафе чи ресторанчику. Також був ще один варіант. Якщо ви потрапляли до кабінету посадової особи, якій слід зробити занос, ви повинні були уважно оглянути те, що стоїть на столі. І якщо ви знаходили перекидний паперовий календар, що стоїть у центрі стола, то це треба було розцінювати як пропозицію до «конструктивної розмови».
Це був дуже зручний засіб для того, щоб встановити баланс між запитом та можливостями: чиновник просто знаходив потрібне число в календарі, і це означало, скільки тисяч доларів він хоче отримати за потрібне рішення. Якщо цифра виявлялася занадто великою, сторона-прохач гортала календар в інший бік. Словом, знаходився якийсь компроміс, і справа рухалася з місця. Що стосується суддів, то ті дуже рідко доручали віддавати бабло комусь іншому типу Міллера. Вони приймали самі, хоча й тут були деякі прийоми.
Той, хто знав цю гру в «календарик», уже мав із собою потрібну суму і якийсь товстий журнал. Якщо готовність була в режимі «тут і зараз», то готівка вкладалася в журнал, поки суддівський діяч, вибачившись, «розмовляв по телефону». А відвідувач робив розгублений вигляд, неначе щось шукає у своїй сумці, викладає на стіл документи і журнал, потім документи збирає, а журнал «забуває». Мало що люди можуть забути. І такі номери ходили у всій Україні, а от у Криму колега продемонстрував фокус, який у мене відбив дар мови.
Загалом мистецтво збити ціну було давно відоме, а тут було показано пілотаж проти всіх законів фізики. Словом, коли якимось таким шляхом суддівський повідомив суму своїх преміальних, йому накинули ще щось. Як потім з’ясувалося, це був режим «ол інклюзив», з чим більше ніде не довелося стикатися. Він полягав у тому, що за додаткову плату адвокат сам писав рішення, яке буде оголошено на засіданні. Щоправда, воно не повинно вибиватися з усього того, що тут приймалося, але для досвідченого юриста це була дрібниця.
І ось після цього довелося придивитися до того, що там взагалі відбувається. Довелося спостерігати владного діяча, який до Криму, ще за совка, працював в Узбекистані. То він сам приїхав для того, щоб повідомити про бажання вирішити всі питання зовсім недорого. І коли його запитали про те, чому він сам приїхав, філософськи зауважив: «Під лежачий узбек чачма не тече». Загалом навіть якщо не знати, що таке чачма, сенс був зрозумілий.
(Далі буде)