Перемахнути Рубікон (Частина 3)

Уперше опубліковано: 19.05.2022

Автор: anti-colorados

З Першою світовою сталася ганьба неймовірна, суть якої потім навіть більшовики намагалися не згадувати, а зараз їхнє «дидываивале» не простягається глибше Другої світової, щоб не довелося розповідати про те, що ж тоді їхні «діди» навоювали. Тому з Другої світової вичавили максимум. Це була єдина велика війна, яку хоч якось можна було зробити предметом гордості, але, як завжди, Остапа понесло. Вони договорилися до того, що Гітлера вони перемогли самостійно і власною зброєю, що є відвертою брехнею за кожним із цих пунктів.

Проте ми не станемо заглиблюватися в те, наскільки фальшивою була підстава для гордості, а просто відміряємо 77 років, які минули відтоді, щоб побачити підхід до того самого Рубікону, про якого йшлося на самому початку. Все йшло з наростанням, і дикість, пов’язана з описами подій тієї війни, пішла стежкою «житіє святих», тобто – за принципом ненаукової фантастики. Ну, а коли це стало основною скрєпою, то в цю фантастику повірили всі з таким лютим ентузіазмом, що цю тему слід було б обгороджувати парканами.

Адже якщо ти вирішив, що ти – двоголовий орел і здатний літати удвічі краще за орла звичайного, це – твоя справа, але якщо ти попрешся на стрімку скелю, щоб зобразити буревісника, і кинешся вниз, то десь там, за метр від самого дна прірви, ти все ж таки прийдеш до простої думки. Одна річ – думати про те, що ти вмієш літати, і зовсім інша – вміти літати. Погодьмося, тут є суттєва різниця, і найголовніше в цьому те, що той, хто пізнав цю різницю на практиці, нічого не розповість із поважної причини.

Тут – той самий випадок. 77 років після тієї війни ні совок, ні помийна федерація жодного разу не воювали на повну силу з жодним противником. Маса військових конфліктів не змушувала задіяти всі сили армії, авіації та флоту. Перелічувати всі ці заходи тут немає сенсу, просто згадаймо Афганістан. Я чудово пам’ятаю цей час і те, що розповідали про війну офіцери, які відбули там свої два роки. Розповіді були різні, але закінчувалися вони однаково, що якби керівництво дозволило туди ввести війська для справжньої війни, то там усе б закінчилося за тиждень.

А пропаганда лише підтверджувала ці розповіді, називаючи свої збройні сили, введені в Афган, «обмеженим військовим контингентом», з наголосом на першому слові. Тобто послали маленьку частину величезної армії, а якби послали всю, то там каменя на камені не залишилося б. Ніхто з цих офіцерів не мав і тіні сумніву, що цей Афган можна було знищити просто від сніданку до вечері. Те саме повторилося в Чечні і пізніше – в Грузії та Сирії, а тим більше – в Україні. Всі ж пам’ятають промови купи діячів, які зараз підібгали хвости і починають завивати дедалі сумнішим голосом про те, що кремль не наважився кинути всю міць армії, тоді все закінчилося б швидкою і славною перемогою.

І ось у такому настрої жив увесь лепрозорій. Тобто майже вісім десятків років уся риторика залісся зводилася до відомої формули «Тримайте мене семеро», і загалом у такій ілюзорній парадигмі можна перебувати самому і навіть змусити оточення приблизно так думати, але не доводити ситуацію до перевірки практикою. Вміння спекулювати своєю військовою величчю стало основним мистецтвом керівництва лепрозорієм. Але ось 24 лютого Рубікон був перейдено. Москва кинула в Україну всю свою міць, добірні війська, новітню техніку і плюс до того – авіацію та флот. Цим самим було спалено всі ті відмазки, які завжди знімали запитання на тему: «А чому ж ви там не перемогли?»

І тепер усе те, що було нагромаджено після Другої світової, починає руйнуватися, оголюючи звичний, споконвічний стан справ. Там як не було, так і немає військової школи, немає військових теоретиків, немає передових методів ведення війни, немає справді сучасної зброї… але є м’ясо. Так-так, те саме м’ясо, яким ворога закидали Жуков, Кутузов, Суворов та інші. Те саме покірливе і рабське м’ясо, яке має одну перевагу – мовчки здихати, затикаючи своїми трупами дірки у всій військовій машині. Тепер це вже очевидно всім, а відступати нема куди! Путін жене на забій усе нові стада, щоб зберегти цю так важко збудовану казку, але вже – ніяк не виходить. Чим далі, тим більше ганьби, і тим швидше згадують люди поза заліссям про те, чим була ця сама армія і що насправді вона такою й залишилася – бездарною і безвільною.

І якби ця орда билася з американською чи китайською армією, то глибина ганьби була б не такою величезною, але коли весь цей курник розвалює українська армія, наслідки будуть катастрофічними. Очевидно, частина публіки це вже починає розуміти і здогадується, у що це виллється. А наша справа полягає в тому, щоб саме це сталося якнайшвидше. Ну, а Рубікон уже неможливо пройти у зворотний бік. На те він і Рубікон.