Але цей рух був довгим і непростим, і що цікаво, саме ці принципи стали основою позиціонування Штатів на міжнародній арені як носія демократичних цінностей. Початком цього процесу заведено вважати початок 19 століття, коли демократичні принципи перестали бути лише внутрішнім каркасом держави, а стали його зовнішньою оболонкою, через яку фільтрувався зовнішній вплив на США і транслювалися назовні базові принципи країни.
«У 1823 році відбулося народження нації, формальною ознакою чого стало проголошення «Доктрини Монро»… Цей документ було подано у вигляді послання президента Монро до Конгресу, і з тих самих пір він носить його ім’я. Задля справедливості зазначимо, що більшу частину технічної роботи провів держсекретар Адамс, але саме концептуально доктрину сформував президент Монро, обговоривши її з тоді ще двома попередниками-президентами.
Загалом елементи цієї доктрини діють і донині, хоча вона дещо трансформувалася, але коли йдеться про американський «ізоляціонізм», то це аж ніяк не спонтанна ідея, а один із постулатів доктрини».
У цьому випадку цінність доктрини полягає в тому, що понад десять років до цього моменту США вели активні бойові дії та в різний спосіб протистояли неоколоніальній політиці колишньої метрополії – Великої Британії. Так сталося, що на всіх кордонах США були землі або Британської, або Іспанської імперій, яких не влаштовувала наявність США – демократичної держави, яка давала поганий приклад їхнім колоніям.
Саме тому Штатам треба було обрати лінію поведінки на перспективу, маючи на увазі вороже оточення, яке за першої нагоди здійснить реколонізацію вільних США. Доктрина містила чіткий опис того, що Штати вважатимуть агресією проти себе і як вони ставляться до визвольних рухів на території Америки.
Тут важливо розуміти, що Доктрина Монро описувала алгоритм дій США, спрямований на те, щоб максимально деколонізувати власні рубежі, тим самим забезпечивши збереження демократичних інститутів країни. До речі, захоплення «Дикого Заходу» було зумовлено саме умовами Доктрини і необхідністю отримати морські порти на Західному узбережжі, тому що флот Великої Британії регулярно влаштовував блокаду Східного узбережжя США. І все це робилося для того, щоб уберегти власні демократичні завоювання.
У міру реалізації положень Доктрини виникло розуміння глобального місця США, і в 1845 році з’явилася ще одна доктрина, що стала надбудовою над Доктриною Монро. Вона заклала основи для глобального просування основних принципів попередньої доктрини і, за великим рахунком, стала фундаментом для трансформації США у наддержаву, яка робить приблизно те, що й двісті років тому, – зберігає свою внутрішню демократичну структуру. При цьому вона намагається нейтралізувати зовнішні загрози шляхом підтримки руху країн тим самим шляхом – створення внутрішніх демократичних інститутів, але вже набагато швидше. Це й зрозуміло, адже вже є величезний досвід будівництва таких структур, відомі типові помилки і, головне, у всіх є приклад успішної реалізації такої програми.
Опис доктрин, наведений вище, спрямовано лише на те, щоб показати обсяг роботи, проведеної Штатами впродовж двох сотень років для збереження принципів власне демократичного устрою. Заради цього США брали участь у двох світових війнах і ще багато чого зробили. Тобто йдеться про фундаментальні цінності, створені потом і кров’ю поколінь американців.
(Далі буде)