Автор: anti-colorados
Це вже пізніше було вирішено перемістити в Китай свої брудні та трудомісткі виробництва, які для самої Піднебесної були дивом техніки та потужним технологічним ривком, але спочатку гра була саме на противагу все більш божевільному совку. І треба сказати, що стрімке покращення відносин між Пекіном і Вашингтоном стало одним із чинників, через які совок таки надірвався і впав. Але динаміка зростання економіки самого Китаю дала підстави вважати, що через якийсь час він зможе стати проблемою.
На той час совок упав і опинився приблизно на тому самому дні, на якому був Китай у постмаоїстський період, хай і з більш розвиненою промисловістю. Проте структура економіки та принцип, впроваджений Деном, «Одна країна – дві системи», дали можливість приватному бізнесу вийти на неймовірно високі темпи розвитку. А це говорило про те, що дуже швидко Китай зможе перегнати федерацію, і треба було замислюватися над тим, що тепер противага знадобиться вже для Китаю, що стрімко зростав. І ось цей статус, який прийняв на себе Єльцин, саме й визначив ту тональність ставлення до найбільшого уламка совка.
Москві пробачали дуже багато не через те, що хтось на Заході брав гроші лепрозорію, аж ніяк. У 90-і там ще не було цих грошей, і важко було навіть уявити, що через півтора десятка років на лепрозорій рине небачений в історії потік нафтодоларів. Тож Чечню, Абхазію та Придністров’я списали на те, що москва зобов’язалася врівноважити тиск Китаю на регіон. У цьому була її цінність, і тому совку не дали розвалитися до фрагментів, які б не могли нести небезпеку у військовому плані.
Тоді ніхто не міг припустити, що конторські виконають реванш і посадять у перше крісло свою людину, яка втілила в собі як найогидніший конторський досвід, так і наймерзенніші звички кримінального світу, в який він занурився по самі вуха. І дуже швидко путін став наводити мости з ідеологічно близьким Китаєм, а потік бабла, що ринув на лепрозорій, відновив імперські реваншистські амбіції.
У результаті гра у противаги між двома країнами, які апріорі зневажали демократичні цінності, призвела до появи двох імперськи стурбованих країн, які почали стрімко нарощувати свої армії, причому вони вже зовсім не збиралися один одного компенсувати. Тож Захід своїми руками створив дві точки нестабільності замість однієї, причому обидві мають антизахідну спрямованість, бо стали абсолютно авторитарними режимами. Мабуть, під час президентства Обами його теж накрив інфантилізм, і він тиснув червоні кнопки перезавантаження з москвою, але, як ми це бачимо зараз, це була дурна витівка з самого початку, а всі розрахунки, закладені у програму «перезавантаження». просто принизили американську зовнішню політику на тлі зростання амбіцій двох тираній.
А тепер погляньмо на всю картину дещо збоку. Штати сподівалися на те, що самі і з використанням «противаги», в ролі якого виступав спочатку Китай, а потім – і федерація, зможуть зберегти баланс сил. Але при цьому Вашингтон чітко розумів, що за ним стоять і союзники в особі НАТО, Японії та інших країн. Але до чого все прийшло?
(Далі буде)