Історія людства — це не хаотичний набір випадковостей. За тисячоліття існування цивілізації простежується закономірність, яка повторюється із дивовижною точністю. Народи народжуються, держави зміцнюються, культури розквітають. Але щойно якась держава починає вважати себе вищою за інших і проголошує власне право керувати долями інших народів, вона переступає невидиму межу. Саме тоді народжується імперія.
Імперія ніколи не починається із захоплення чужих земель. Вона починається із переконання, що чужа земля може бути твоєю за правом сили.
Це не політичне явище. Це духовний стан.
Кожна імперія створює власний культ. Одні поклоняються імператору. Інші — расовій перевазі. Треті — світовій революції. Четверті — «історичним територіям». Але сутність завжди однакова: імперія проголошує себе вищою за моральний закон.
І саме тому всі імперії приречені.
Не тому, що вони економічно слабшають. Не тому, що програють війни. Не тому, що змінюється політична кон’юнктура. Це лише наслідки. Причина значно глибша.
Біблія від самого початку говорить про небезпеку людської гордині.
Першою імперською спорудою в історії людства стала Вавилонська вежа. Люди вирішили побудувати конструкцію, яка б сягнула неба. Це була не архітектурна амбіція. Це була духовна декларація. Людство вперше заявило, що більше не потребує Бога. Воно саме стане Богом.
Відповідь була миттєвою. Не вогонь із небес. Не потоп. Лише змішання мов. І цього вистачило, щоб грандіозний проєкт людської пихи розсипався на порох. Відтоді історія повторює цей сюжет знову і знову.
Ассирія. Персія. Македонська імперія. Рим. Монгольська держава. Османська імперія. Британська імперія. Третій Рейх.
Усі вони здавалися непереможними. У кожної були найкращі армії свого часу. Найбільші бюджети. Найсильніша пропаганда. Найгеніальніші полководці. Найефективніші спецслужби.
Кожна була впевнена, що саме вона переписує історію. Але історія не переписувала, а викреслювала їх. Жодна імперія не пережила власної гордині.
Чому так відбувається?
А тому що імперія завжди вступає у конфлікт із самим задумом людського існування. Біблія говорить про різноманіття народів не як про помилку, а як про Божий задум. Кожен народ отримує свою землю. Свою культуру. Свою мову. Свою історію.
І саме тому будь-яка імперія починає воювати не лише проти інших держав. Вона починає воювати проти самого принципу різноманітності.
Імперія не терпить іншості. Вона прагне однаковості. Одна мова. Одна влада. Одна історія. Одна пам’ять. Одна правда.
Саме тому імперії так бояться національної культури. Бо культура нагадує людині, ким вона є. Імперія ж хоче, щоб людина пам’ятала лише те, ким їй наказано бути.
Імперія ніколи не обмежується контролем території. Їй потрібен контроль над пам’яттю.
Саме тому після захоплення земель завжди починається інший процес — переписування історії. Підкорений народ має забути, ким він був. Йому пояснюють, що він ніколи не існував окремо. Що його мова — лише діалект. Що його культура — провінційний різновид великої імперської культури. Що його герої були насправді героями імперії. Що його державність — випадкова помилка історії.
Цей механізм однаково працював у різні століття.
Саме тому московія століттями забороняла українську мову, обмежувала українське книгодрукування, нищила інтелігенцію, ліквідовувала церковну автономію, переслідувала культурні рухи. Не тому, що боялася української літератури як такої. Вона боялася пам’яті.
Бо народ, який пам’ятає власну історію, майже неможливо зробити частиною імперії.
Історія московії майже п’ять століть будується саме на цьому принципі.
Від московського царства до сучасної російської пєдєрації змінювалися прапори. Змінювалися герби. Змінювалися назви. Змінювалися правителі. Але ніколи не змінювалася головна ідея.
Московія ніколи не будувала свою державність навколо громадянина. Вона будувала її навколо держави. Держава завжди була священною. Людина завжди була другорядною.
Саме тому московська політична традиція майже не знає поняття особистої свободи. Вона знає служіння. Покору. Вертикаль. Самодержавство. Підданство.
Навіть радянська система, яка проголосила боротьбу з царизмом, лише замінила царя генеральним секретарем. Замість православної місії з’явилася комуністична. Замість імперського орла — серп і молот. Але імперія залишилася імперією.
Після розпаду СРСР світ сподівався, що московія стане звичайною національною державою. Вона мала шанс. Могла піти шляхом Німеччини після Другої світової війни. Могла переосмислити історію. Могла відмовитися від експансії. Могла визнати право сусідів на самостійне життя.
Але цього не сталося. Навпаки. Імперська ідея повернулася ще сильнішою. Вона лише змінила лексику. Тепер замість «світової революції» з’явився «русскій мір». Замість боротьби за соціалізм — боротьба за «історичну справедливість». Замість захисту пролетаріату — захист російськомовних. Форма змінилася. Зміст залишився.
Війна проти України почалася не у 2022 році. Вона почалася набагато раніше. Війна почалась в 1991, ще тоді, коли Україна вперше заявила, що має право бути собою.
Імперія не може погодитися із самим існуванням незалежної України. Бо незалежна Україна руйнує фундамент московської історичної міфології. Без України москва втрачає право називати себе спадкоємицею Русі. Без України руйнується концепція «трьох братніх народів». Без України перестає існувати міф про «збирання руських земель».
І тому війна має не територіальний характер. Вона цивілізаційна. Для московії існування незалежної України — це не геополітична проблема. Це духовна катастрофа її власної історичної моделі.
Виникає головне питання. Чому саме Україна має зруйнувати московію? Чому не Польща? Не Фінляндія? Не країни Балтії?
Чому саме український народ став тією силою, яка вперше за багато століть реально поставила під сумнів саме існування московської імперської системи?
Якщо дивитися лише мовою політики, відповідь буде однією. Якщо дивитися мовою історії — іншою. А якщо дивитися мовою Святого Письма, відповідь стає ще глибшою.
Бог майже ніколи не обирає найсильніших. Він обирає тих, хто готовий нести найбільшу відповідальність. Саме тому Давид переміг Голіафа. Саме тому Мойсей став визволителем. Саме тому дванадцять простих рибалок змінили історію людства більше, ніж усі імператори свого часу.
Божа логіка майже завжди суперечить людській. Людина шукає силу, а Бог шукає вірність. Людина обирає велич, а Бог обирає тих, кого світ вважає слабкими.
І саме тому не можна виключати, що сучасна Україна стала учасником набагато більшого процесу, ніж звичайне протистояння двох держав. Можливо, перед нами — завершення цілої історичної епохи. Епохи імперій. І якщо це справді так, то московія може виявитися останньою великою імперією старого світу.
А Україні судилося стати тим народом, через який ця епоха завершиться.
Проте це не означає, що Бог прагне знищення якогось народу. Якщо говорити мовою біблійної символіки, то йдеться насамперед про крах імперської гордині та світогляду, а не про фізичне знищення людей. У цьому й полягає головна відмінність між помстою і справедливістю. Хай московити не вмирають. Хай живуть. В лайні.
Історія знає дивний закон: великі переломи майже ніколи не починаються в найбільших державах. Вони народжуються там, де, здавалося б, шансів на перемогу найменше.
І тому біблійна історія так часто суперечить людській логіці. Ной не був володарем світу. Авраам не мав імперії. Мойсей не командував найсильнішою армією. Давид не був найкраще озброєним воїном. Апостоли не були державними діячами.
Богослови називають це принципом Божого вибору. Його суть проста: Бог не діє за людськими критеріями сили. Якщо людство поклоняється могутності, Він показує силу в тому, кого світ вважає слабким.
Біблійні історії є не просто розповідями про окремих людей. Вони демонструють певну закономірність: вирішальні зміни починаються не там, де найбільша влада, а там, де найбільша готовність боротися за правду.
Саме крізь цю призму багато хто сьогодні намагається осмислити український спротив. Україна не була державою, яка прагнула світового домінування. Вона не створювала військових блоків. Не будувала колоніальної політики. Не висувала претензій на чужі території.
Після здобуття незалежності українське суспільство, попри всі свої внутрішні проблеми, було зосереджене переважно на власному розвитку.
І тому повномасштабне вторгнення стало шоком не лише для українців, а й для світу. Багато хто був переконаний, що Україна не витримає. Розрахунок був простим. Населення менше. Економіка слабша. Армія поступається чисельно. Ядерної зброї немає. Ресурси обмежені.
Здавалося, результат визначений ще до початку війни. Але сталося те, що багато істориків уже називають одним із найбільших прорахунків сучасності. Україна не капітулювала. Більше того, вона змусила світ переглянути власні уявлення про силу.
До 2022 року міжнародна політика дедалі більше будувалася на прагматизмі. Багато країн звикли вимірювати вплив лише цифрами. Валовий внутрішній продукт. Кількість танків. Запаси газу. Обсяг золотовалютних резервів. Рейтинг бірж.
Усе це справді важливо. Але війна показала ще одну силу, яку майже перестали враховувати. Моральну.
Виявилося, що суспільство, яке готове боротися за власну свободу, здатне чинити опір набагато сильнішому противнику. Саме це стало несподіванкою для багатьох аналітиків. І саме тут виникає цікава історична паралель.
Імперії майже завжди програють у той момент, коли перестають розуміти тих, кого намагаються підкорити. Рим не зрозумів варварів. Наполеон не зрозумів Іспанію. Британія не зрозуміла прагнення Індії до незалежності. Так само й сучасна московія не зрозуміла Україну.
Вона сприймала її як територію, а зіткнулася з політичною нацією. Саме Майдан став моментом, коли остаточно народилася сучасна українська політична ідентичність. Його часто пояснюють через політику. Через європейський вибір. Через боротьбу з корупцією. Через зміну влади.
Усе це правда. Але існує ще один вимір. Майдан показав, що для мільйонів людей гідність виявилася важливішою за безпеку.
Це дуже рідкісне явище в історії.
Більшість революцій починається через голод. Через економічну кризу. Через безробіття.
Українська революція значною мірою почалася через моральний протест. Саме тому слово «гідність» стало її головним символом. Не «багатство». Не «влада». Не «помста». Саме гідність. І це має величезне значення.
Бо імперія може підкорити територію. Але вона майже безсила перед людьми, які перестали боятися.
У християнській традиції страх вважається одним із головних інструментів зла. Людина, яка боїться, легко погоджується на неправду. Легко продає свободу. Легко мовчить. Тому тоталітарні режими завжди будуються на страхові.
Український досвід останніх років показав інше. Коли страх перестає бути головною силою, імперія починає втрачати контроль.
Саме це сталося в перші тижні повномасштабної війни. Люди виходили без зброї назустріч бронетехніці. Мери міст відмовлялися співпрацювати з окупаційною владою. Учителі не переходили на нав’язану програму. Священники залишалися зі своїми громадами. Волонтери будували систему забезпечення швидше, ніж це іноді встигали робити державні інституції.
Світ побачив не лише армію. Світ побачив народ, який не боїться «другої» армії світу.
І сьогодні дедалі частіше говорять, що Україна стала моральним центром сучасної Європи. Не найбагатшою країною. Не найвпливовішою. Не найстабільнішою. Але, можливо, тією, яка найвиразніше нагадала світові про ціну свободи.
Історія знає подібні приклади. Польща у XIX столітті. Фінляндія під час Зимової війни. Ізраїль після створення держави. Кожен із цих народів у певний момент став символом опору значно сильнішому противнику. Україна сьогодні перебуває в подібній точці історії.
Чи означає це, що саме Україна має якусь виняткову Божу місію?
На це запитання неможливо відповісти категорично. Такі твердження належать до сфери віри, а не доведеного знання.
Але я особисто відповів би «ТАК». Божа місія України – зруйнувати московію, перетворивши її з імперії на купу воюючих між собою бантустанів.
Іноді окремий народ стає тим місцем, через яке вирішується доля цілої епохи. Саме так сталося з Давньою Грецією під час греко-перських воєн. Саме так сталося з Британією у роки боротьби проти нацистської Німеччини. Саме так може статися й з Україною.
Не тому, що вона краща за інших. А саме тому, що саме на її землі сьогодні вирішується питання, чи залишиться імперське мислення прийнятною моделлю міжнародної політики.
Якщо московія не зможе досягти своєї головної мети — підкорити Україну й позбавити її права на самостійне існування, — це стане ударом не лише по її військовому потенціалу. Це буде удар по самому фундаменту російської імперської ідентичності. Адже імперія живе не територією. Вона живе переконанням у власній історичній неминучості. У той день, коли це переконання перестає працювати, імперія починає руйнуватися зсередини.
Тому нинішня війна може стати значно більшим явищем, ніж просто ще один міжнародний конфлікт. Вона може завершити багатовікову епоху, у якій сила вважалася достатнім аргументом для підкорення інших народів.
Якщо це справді так, то місія України полягає не в тому, щоб когось знищити. Її місія — зробити неможливим саме існування імперії як політичної та моральної моделі. Не через ненависть. Не через помсту. А через доведення простої істини: навіть найбільша імперія не здатна перемогти народ, який свідомо обрав свободу.
Кожна велика війна в історії завершувалася не лише новими кордонами. Вона завершувалася зміною правил, за якими людство жило наступні десятиліття або навіть століття.
Після Тридцятилітньої війни народилася Вестфальська система держав. Після наполеонівських війн Європа створила нову систему міжнародної рівноваги. Після Другої світової війни виникла ООН, було закріплено принцип непорушності кордонів і сформовано сучасне міжнародне право.
Великі війни змінюють не лише політичні карти. Вони змінюють саме розуміння справедливості.
Саме тому російсько-українська війна також стане точкою відліку нової історичної епохи. Питання лише в тому, якою вона буде.
Якщо припустити, що Україна вистоїть і московія не досягне своєї стратегічної мети, світ отримає значно більше, ніж перемогу однієї держави над іншою. Він отримає доказ того, що імперська політика більше не працює.
Протягом століть великі держави виходили з однієї простої формули: якщо ти достатньо сильний, то зрештою зламаєш слабшого. Саме так мислили всі імперії. Так думав Рим. Так думала Османська імперія. Так мислив Третій Рейх. Так мислив Радянський Союз. Так мислить і сучасна московія.
А коли Україна остаточно зруйнує цю логіку, це означатиме завершення цілої політичної філософії, яка панувала в людській історії протягом тисячоліть.
Проте справжня перемога почнеться не тоді, коли замовкнуть гармати. Вона почнеться тоді, коли Україна не повторить шлях своїх ворогів. У цьому полягає головне випробування будь-якого народу. Переможець дуже легко може стати новим тираном. Саме це багато разів відбувалося в історії.
Французька революція починалася під гаслами свободи. Закінчилася диктатурою. Більшовики обіцяли рівність. Створили один із найжорстокіших тоталітарних режимів. Багато визвольних рухів після перемоги самі ставали новими поневолювачами.
І тому Біблія постійно попереджає про небезпеку гордині після перемоги. Людина може перемогти ворога. Але програти самій собі.
Якщо Україна справді має особливу історичну місію, то вона полягає не лише в тому, щоб вистояти. Її справжня місія почнеться після війни. Саме тоді світ уважно дивитиметься, що зробить народ, який став символом боротьби за свободу.
Чи побудує він державу справедливості? Чи зможе перемогти власну корупцію? Чи очистить судову систему? Чи навчиться поважати власний закон? Чи перестане шукати «сильну руку» чи «свого хлопа»? Чи створить державу, де людина справді стане найвищою цінністю?
Бо якщо після війни Україна відтворить ті самі моделі, які десятиліттями руйнували її зсередини, тоді навіть військова перемога виявиться неповною. Не можна остаточно перемогти імперію зовні, якщо її методи залишаються жити всередині суспільства.
Сьогоденна боротьба з московією — це лише одна сторона української історії. Друга боротьба значно складніша. Це боротьба із власними слабкостями. З корупцією. Із несправедливістю. З байдужістю. З безвідповідальністю. Із культом особистості. Із традицією шукати винних замість того, щоб самим ставати відповідальними.
У цьому сенсі війна стає великим очищенням. Вона болісно показує, що держава не може бути сильною, якщо слабкими залишаються її інституції. Не може бути незалежною країна, залежна від брехні. Не може бути великою нація, яка мириться з несправедливістю.
Біблія говорить про ще одну важливу закономірність. Бог дуже часто використовує випробування не як покарання, а як очищення. Через пустелю пройшов Ізраїль. Через вигнання пройшла Юдея. Через переслідування пройшла рання Церква.
Випробування відкривають не лише слабкість. Вони відкривають справжню сутність. Можливо, саме тому війна відкрила світові справжню Україну. Не країну політичних скандалів. Не країну олігархів. Не країну нескінченних криз.
А країну людей, які виявилися здатними до неймовірної жертовності. Світ побачив лікарів, які оперують під обстрілами. Учителів, які проводять уроки в укриттях. Волонтерів, які за кілька днів створили систему допомоги масштабів, про які раніше ніхто не міг навіть подумати. Військових, які місяцями тримають позиції, знаючи, що можуть не повернутися додому. Священників, які залишаються зі своїми громадами. Звичайних людей, які віддають останнє незнайомим.
Саме ці люди створили нову Україну. Не указами. Не законами. Не політичними програмами. А власним життям.
Іноді події складаються так, що вони змінюють значно більше, ніж планували їхні учасники.
Коли у 1989 році падав Берлінський мур, мало хто усвідомлював, що завершується ціла світова епоха. Коли розпадався Радянський Союз, мало хто міг передбачити, як це змінить політичну карту світу.
Так само сьогодні ми ще не знаємо, чим завершиться нинішня війна. Можливо, лише через десятки років історики скажуть, що саме в Україні закінчилася остання велика імперська доба.
Якщо це станеться, світ запам’ятає Україну не тому, що вона мала найпотужнішу армію. Не тому, що вона була найбагатшою державою. І навіть не тому, що виграла війну. Її пам’ятатимуть тому, що вона довела: свобода не є привілеєм сильних.
Вона є природним правом кожної людини і кожного народу. Саме ця думка стане головною поразкою будь-якої імперії. Бо імперії руйнуються не тоді, коли втрачають території. Вони руйнуються тоді, коли людство перестає вірити в їхню моральну правоту.
Якщо дивитися на історію крізь призму віри, можна припустити, що Бог не посилає народи для того, щоб вони нищили інші народи. Він допускає, щоб через мужність одних народів руйнувалися несправедливі системи.
Не люди є Його ворогами. Ворогами є гординя. Тиранія. Брехня. Рабство. Імперська пиха.
Саме вони приречені. Не тому, що цього хоче якась окрема держава. А тому, що жодна система, побудована на запереченні свободи, не може існувати вічно.
І якщо московія справді стане останньою великою імперією, яка впаде під тиском власної гордині, то заслуга України полягатиме не в її знищенні.
Її справжня історична велич полягатиме в іншому. Україна стане народом, який нагадав людству просту біблійну істину: царства, побудовані на насильстві, завжди мають кінець. А свобода, навіть якщо за неї доводиться платити найвищу ціну, зрештою перемагає.
І, можливо, саме в цьому полягає найбільша Божественна місія України — не завершити історію московії, а завершити історію імперій, зруйнувавши московію. А там – хай собі андрофаги жеруть самі себе в своїх кордонах, на здоровля!
Президент Зеленський – вирок Україні.
Ваш Готельєр – бандерівець
Дякую вам пане Готельєр! Дуже змістовна стаття.
Браво, пане Готельєре! Шикарна програмна стаття, яка ставить усі крапки над “і”! Разом переможемо! Слава Україні!
Я сделал перевод на русский и отправил ее всем знакомым в московии. процесс возврата к их истокам – андрофагии неизбежен.
СЛАВА УКРАИНЕ!!!
Цікава стаття.
Але будувати свій Всесвіт, спираючись на вірування, на віртуал замість реальності, це така ж помилка як і спираються на голу фізичну силу.
Всі імперії базувалися і спиралися на певну віру, яка раніше чи пізніше виявлялася “неправильною”.
Настав час будувати світ, спираючись на людську свідомість – без фантазмів, казок і без продажу віртуального майбутнього за дуже матеріальне сьогодення.
Історично людство часто впадало у крайнощі. З одного боку — культ сили (війни, тиранія), з іншого — втеча від реальності у вигадані світи (ідеології, утопії, цифровий чи ментальний «віртуал»).
Будувати свій світ треба спираючись на раціональний гуманізм — на раціоналізм, на критичне мислення та на усвідомленість. Будувати світ на свідомості означає бачити речі такими, якими вони є, брати відповідальність за свої діяння, діяти на основі науки, гуманізму та логіки, а не сліпого слідування догмам.
Наивность – прямой шаг в пропасть куда мы как раз и угодили. Весь царско-думский и миллиардерский выводок молодняка и вся их недвижимость о счетами д б сразу ВНЕ ЗАКОНА!! Возможно это и остановит хоть какоо то идиота
Мені здається, що мало хто зрозумів мій коментар – тому хочу уточнити:
“Виживання сучасної України залежить не від побудови нового красивого міфу, а від здатності критичної маси суспільства здійснити інтелектуальний апгрейд власних фільтрів.
Релігії та ідеології виконали роль психологічних милиць у момент першого шоку. Але тривале перебування у “віртуалі” веде до атрофії відповідальності. Оскільки інформаційне середовище децентралізоване і в ньому домінують приватні інтереси, єдиним порятунком є свідоме підвищення рівня інтелекту, що дозволить суспільству відкинути казки й діяти на основі сухого, прагматичного розрахунку можливостей”
Саму про це писав автор – про гординю.
У мене немає ні слова про гординю. Гординя як колективний стереотир не є рисю української нації і не може бути по багатьох причинах. Тому не треба її сюди ліпити.
Українці і близько не стоять з такими класчними ярликами як «польський гонор», «німецька пиха» чи «французький етноцентризм».
Теологічній місії та вірі (концепція автора) я протиставив раціональний гуманізм і свідомість.
Гординя тут яким боком?
Слова – нема, а гординя – є.
> Слова – нема, а гординя – є.
Тобто, мовчи, рабе божий, і не розумничай. Так?
Якраз отут і схована пастка. Раціональність про яку ви мрієте це те що існує у вакуумі. Хто може сказати що цей розум еталон, а це помилка науки? Нагадати з чого починались “великі проєкти” минулого? Наприклад, довкола прагматичного раціоналізму? Просвітники 18 століття мріяли про “культ розуму”, а створили гильйотину. І це з абсолютно щирих намірів. “Свобода, рівність, братерство” – прекрасне гасло, але через його реалізацію загинули мільйони. На іншому полюсі США і їх батьки-засновники. Побудували абсолютно раціональну республіку на системі розподілу влади та системи противаг. Але достатньо отупіння та одного дурня і всі пробки вибило. Навіть запас міцності у 250 років не є гарантією. Недарма Автор звертає стільки уваги на пиху. Гординя передує падінню. Це так само актуально як про народи, так і окремих людей. Ніколи не думайте “цього не може бути, тому такого не може бути ніколи”. Краще, подумайте, а що власне може стати на заваді? Або що ви можете зробити/не зробити, щоб не сталось щось гірше?
/// …Краще, подумайте…
Я не просив ні кого порад – Країна Рад здохла давно.
Але не у всіх – це очевидно.
Ще раз в третій, для дислектиків.
Теологічній місії та вірі (концепція автора) я протиставив раціональний гуманізм і свідомість – реальність інтелекту проти віртуальності художніх образів.
До чого тут країна Рад взагалі? Так само як і дисклектики? Вашу думку про раціональний гуманізм та свідомість прочитав. Висловив свою думку. Чому ви її сприйняли так особисто для мене загадка. Як і ви я був прихильником гуманізму та свідомості. І переконався на власному досвіді у 2014 та 2019, що апеляція до чистого розуму не працює. Щоб він працював потрібна настільки якісна освіта, яка нам тільки сниться. На жаль, в світі не краще.
А ніхто й не казав, що буде легко. І без помилок. Але історик за фахом мав би мати загальну картину, що найуспішніші держави (й, серед інших вимірів успішності — найбезпечніші) — це держави найсекулярніші. І США, між іншим, найменш секулярна держава серед Західної цивілізації (принаймні, одна з найменш секулярних). Релігійність корелює з тупістю, як не крути, і США це чергового разу довели.
Згодна з Вами на всі 100%!
+
Аж дух перехопило! Стільки натхнення, любові і віри серця! Україна незламного Духу і Життя! Дай Боже! Думаємо Серцем, дихаємо Вільно, говоримо Мудро, робимо – з Розумом і Любов’ю! Дякую ВАМ, дорогий пане Готельєре – бандерівцю!
Після розвалу московитської імперії залишиться ще одна, набагато древніша: Китай.
Якщо вони розваляться одночасно – буде дуже погано. У московитів є небагато – теріторія, газ і нафта і понти. Меньше 2 відсотків світового ВВП. Кітай набагато більше розвинута і вбудована в світову економику країна, ВВП якої складає 20 відсотків світового. А ще сумарно це майже половина ядерної зброї світу.
Тому все треба робити послідовно.
Ой, не знаю. Якщо кацапія розвалиться першою, то остання імперія може за рахунок природних ресурсів поки що окупованих кацапією територій суттєво підсилитися.
Бережи Боже Україну!
Головне щоб кацапам не допомогли вижити при роспаді “західні просунуті демократи з либералами”-маю на увазі ножки Буша та іншу гумдопомогу.
допоможуть бо Китай на старті
Все правильно, але саме головне це 5 поправка. Вільні люди мають зброю, щоб у необхідний час направити її проти поневолювачів зовнішніх чи внутрішніх не має значення. Озброєна людина ніколи не дасть себе поневолити, ми це бачили у Черкаській області, а саме головне ми бачили, як озброєна держава захищає своїх громадян на прикладі масового вбивства у Голосіївському районі Києва. Ніхто нас не захистить, тільки ми самі. А поліцію варто формувати за прикладом виборної служби шерифа. Тоді уникнемо багатьох післявоєнних негараздів.
Існує ще така погана річ, як культура воложіння і користування зброєю і відповідальність власника за використання зброї. Інакше наслідки втручання “вільних стрільців” можуть і будуть гіршими за дії терориста.
Існує і що? Може вважаєте, що держава вас захистить? Раніше почнемо, раніше з”явиться культура поводження зі зброєю. У Молдові короткоствол продають уже 20 років і що там вакханалія почалась? Нічого подібного.
> Може вважаєте, що держава вас захистить?
Нагадаю, ми самі обираємо свою державу. Більше того, обираємо з-поміж себе ж.
Тому якщо власників зброї не влаштовує їхня же держава, то вони можуть собі просто застрелитися.
а Китай? Что будет с таким мощным тоталитарным режимом и его неограниченным людским ресурсом?
Поживемо – побачимо …
P$ перечитайте ще раз , відповідь в статті.
“а Китай? Что будет с таким мощным тоталитарным режимом и его неограниченным людским ресурсом?”-те саме, що і з іншими імперіями! Китай-багатонаціональна держава, і тому мусить розпастися на купу національних держав.
Дякую за змістовну і аргументовану статтю! Вона в черговий раз доводить, що не віра провокує війни, а людська пиха.
Вираз “не віра провокує війни, а людська пиха” є гарною філософською спробою виправдати релігію, але він суперечить історичним фактам та текстам самих релігій.
Доктрина (віра) сама по собі створює текстову та юридичну базу для війни. Пиха лідерів тут ні до чого — вони просто виконують задокументований релігійний закон.
Історія показує, що релігійні доктрини працюють як самостійний психологічний і політичний чинник, який радикалізує людей сильніше, ніж звичайна пиха чи жадоба грошей.
Релігійні документи дають чіткі інструкції, кого, коли і чому треба вважати ворогом та нищити. Віра (як ідеологія) здатна самостійно генерувати конфлікти, оскільки вона створює чорно-білу картину світу («ми — істинна віра, вони — слуги диявола»).
Людська пиха, жадоба влади та грошей, безумовно, використовують релігію. Але без релігійної доктрини, яка здатна мобілізувати мільйони людей на безкомпромісну смерть, багато історичних воєн просто не набули б такого масштабу та жорстокості.
“Це вже було” (с). Уберіть релігію, будуть ділити на ворогів по науці. Як історик за фахом, я не згоден з вами. Нерелігійний комунізм, нацизм та маоїзм перевершили всі злочини інквізиції та хрестоносців. Я спостерігаю тренд нападати на релігію, але мені завжди хочеться спитати, якою ви бачите кінцеву мету? Скасувати релігії? Зробити всіх інтелектуалами одразу і в усьому? Виглядає утопічно. Більш того це вже було в тій самій “країні Рад”, якою ви мені дорікнули вище. Одночасно з релігією скасували мораль, яка існувала до того. Результат відомий і досі пожинаємо наслідки. Моя думка не треба утопій. “Не чіпай, якщо працює”. Готельєр все правильно написав і я підтримую його тези. Натомість вас тригерить форма і ви намагаєтесь винайти велосипед. Можна написати як Імануїл Кант цілу працю про категоричний імператив, а можна це висловити те саме через притчу. І ось тут питання, що людині закарбується більше: образна оповідь чи філософський трактат. І що легше масштабувати для спільноти? Свою думку для читачів ЛО завершив. Dixi
Всі відповіді на ці дитячі запитання “фахового історика” у мене вже дані у попередніх коментарях, а одна відповідь навіть тричі – їх требя лише прочитати, а не ліпити мені власні фантазми та лозунги.
/// …Одночасно з релігією скасували мораль, яка існувала до того…
До відомв “історика”: скасувати мораль як явище неможливо, оскільки вона є неформальною та природною системою регулювання людських відносин.
Тому що (ази немарксистської філософії):
– Це не державний закон. Мораль не ухвалюють парламенти чи президенти. Вона виникає еволюційно як інструмент виживання та співіснування людей.
– Внутрішній самоконтроль. Норми моралі базуються на особистих переконаннях, совісті та громадській думці, а не на страху перед поліцією.
– Основа для права. Закони держав часто є просто записаними та систематизованими нормами моралі (наприклад, заборона вбивства чи крадіжки).
І – порада: не треба намагатись переходити на мою особу як аргумент у дискусії – Argumentum ad hominem.
Готельєр: ЛИП 26, 2026
@ Бо імперія може підкорити територію. Але вона майже безсила перед людьми, які перестали боятися.@
“Можно победить отдельно взятого лидера, но весь народ победить невозможно” – Че Гевара.
Кепський приклад.
Гриць : 26 Липня, 2026 о 1:35 pm
Шановний пане Грицю, всі Ваші коментари дуже тямущі і вони мені дуже близьки. Дякую, отримала насолоду від розумного розкладу вашого бачення на наше суспільство в майбутньому. Я теж так думаю.
Але дозволю собі невеличку ремарку до них.
Зважаючи на те, що питомий обсяг релігійних людей у нашому суспільстві істотно зменшився, тому зараз при розв’язуванні війн спираються на зовсім інші постулати. І всі їх знають. Це, наприклад: “б’ють і утискають російськомовних, треба їх захистити” або “київський режим неонацистів (дуже смішно: Україна – це держава, яка вибрала у перзиденти 100%-го єврея), фашистів і бІндерівців (так вимовляють московити останнє слово)”. А це, по суті, є слогани, які сформовані, щоб “завести” натовп і повесті за собой. Хоча, і релігійну складову не можна скідивати с терезів тому, що вона ще має свою дурманливу дію на окрему частину нашого суспільства.
А взагалі-то час релігійних чувань вже пройшов. На дворі 21-е століття, ракети літають в космос, були на
Місяці, на п’яти вже наступає ШІ, відтворюють гуманоїдних роботів, які до волі схожі на людей і півторюють їх рухи і розмовляють, будуються грандіозні споруди, які до цього ніхто не бачив і навіть не мріяв. Особливо, цим захоплюються в Китаї: гребля “3-х ущелин” чого стОїть.
А деякі все ще сподіваються на якогось Месію, який прийде і все розруле. І для підтвердження своїх слів тицають пальцем в старий текст з “біблії”. Не сподівайтеся, ніхто не прийде і ніхто нас не врятує крім нас самих і за допомогою міжнародного співтовариства.
П.С. А взагалі-то, коли я почала вивчати, ось саме так – вивчати, а не просто тупо читати “біблію”, то знайшла дуже багато нестиковок у тексті. Тому покладатися на якісь факти у “біблії” та видавати їх за дійсність, особисто я не можу.
І, саме головне те, що я зрозуміла, що релігії були створені для того, щоб накинути додатковий зашморг на людину. Це ж дуже зручно. Уявляєте собі, що релігійні тексти “підтверджують” наявність якоїсь могутньої істоти під іменем Бог, який бачитиме все і навіть читає твої думки! Яким же “стерільним” треба бути людині, щоб догодити Богу. І навіщо камери спостереження? Якщо одне велике око, яке до речі, часто зображають в промінях на картинах у церквах, спостерігає за тобой.
Хоча, я цілком допускаю наявність у Всесвіті Вищих Сил, що творять мири. Але, боюся, що вони не дуже схильні до людей. Інакше би ми від них давно отримали б допомогу для відбиття нашого ворога.
І ще, мені дуже страшно як би ці Вищі Сили не виявилися якимось квантовим потужним комп’ютером, бездушною та бездуховною залізякою, деяким втіленням ШІ.
Тому, мені дуже смішно, коли євреї “заливають” усім в вуха про свою “богообраність”. У ШІ не може бути обраних. Це тільки у ваших головах.
+
> Тому, мені дуже смішно, коли євреї “заливають” усім в вуха про свою “богообраність”.
Це просто недолуге виправдання аморального ставлення до інших, яке пропонує релігія. Причому зверніть увагу, що необхідність цього виправдання вказує на те, що питома людська мораль насправді вища за “мораль”, яку пропонує релігія.
J&S : 26 Липня, 2026 о 7:24 am
@ Головне щоб кацапам не допомогли вижити при роспаді “західні просунуті демократи з либералами”-маю на увазі ножки Буша та іншу гумдопомогу. @
Трампель скнара ще той! Тому “ножек Буша” вже не буде. А будуть “лапки трампа з манікюром”. хе-хе..
Мабуть ми підходимо до якоїсь межи або нас ( людство ) підводять до цієї межи , мабуть комусь це потрібно і хтось це робить …. Хто ?? Сі , пу або Трамп і Зе ??? Хто вони , такі могутні володарі світу або інструменти в чиїх « руках » ??
Так кортить списати все на якийсь “розумний задум”? А як же закон Мерфі щодо того, що якщо щось може буде пояснено простою людською тупістю, то, швидше за все, саме вона і є його причиною? І що тупість вчинків Сі, пу, Трампа і Зе пояснюється тупістю відповідно Сі, пу, Трампа і Зе, а їх поява пояснюється тупістю тих, хто привів їх до влади?
Звісно, таке пояснення дуже незручне, бо воно вимагає братися за розум. А так спокусливо списати все на якийсь “розумний задум”…
@А тому що імперія завжди вступає у конфлікт із самим задумом людського існування. Біблія говорить про різноманіття народів не як про помилку, а як про Божий задум. Кожен народ отримує свою землю. Свою культуру. Свою мову. Свою історію.@
Ми цікаві іншим лише тим, що нас відрізняє від цих інших.
> І тому Біблія постійно попереджає про небезпеку гордині після перемоги.
А про небезпеку гордині під час боротьби не попереджає?
> Її справжня місія почнеться після війни.
А чому, власне, після?
> Саме тоді світ уважно дивитиметься, що зробить народ, який став символом боротьби за свободу.
А чому Ви думаєте, що він не дивиться на те, що робить і чого не робить цей народ просто зараз?
> Чи зможе перемогти власну корупцію? Чи очистить судову систему? Чи навчиться поважати власний закон?
А що, продовження неповаги до власного закону (включно з боку самих учасників та учасниць судової системи) і відмова від відмови від корупції якимось чином допомагають продовженню боротьби й наближенню Перемоги? Чи навпаки? Чи після Перемоги мотивації зайнятися цим якимось чином стане більше, а не менше? В числених українців же гординя вже піниться через край, а що буде після перемоги, якщо вона станеться? Які тоді будуть мотивації себе змінювати?
Я не провидець і не інсайдер, але дозволю собі висловити припущення, яке мало би протверезвлювати: якщо українці не відмовляться від власної корупції, неповаги до власних законів, і не прийдуть до усвідомлення необхідності верховенства права зараз, то перемоги не буде. Тому що ті, хто фінансують зараз боротьбу України, не профінансують її настільки, щоби перемога України настала. Тому що наскрізь корумповані українці із захмарною гординею їм у їхньому домі на дідька не здалися. А якщо українці зміняться зараз, під час боротьби, тоді перемога буде.
Мені нещодавно один відомий адвокат сказав, що у “часи правового свавілля” займатися дрібними справами він не зацікавлений. Тому, якщо хочемо щось побороти в умовах правової держави, верховенства права, потрібно починати з очищення судової системи як діючого інструмента захисту прав кожної людини, багатої чи бідної, впливової чи невпливової, відомої чи невідомої. Для цього потрібно ініціювати суспільний договір для перегляду всіх державних механізмів з обов’язковим дотримуванням принципу невідворотності покарання носіїв влади. Так ї корупцію подолаємо, оскільки вона виникає саме на владних щабелях. Щодо хабарів, то коли посадова особа буде знати, що отримуючи його вона ризикує втратити на порядки більше, то й сама не буде це підтримувати. І тут виникає цікаве питання, а де наші “чесні” доктори-професори-юристи-судді-адвокати? Чи очищенням влади мають займатися прості громадяни? Так у них й інструменти “очищення” інші, не завжди толерантні до узурпаторів.
> суспільний договір для перегляду всіх державних механізмів з обов’язковим дотримуванням принципу невідворотності покарання носіїв влади.
О-о-о, яке новаторьске звуження принципу невідворотності покарання! Просто геніально!
 :
> Так ї корупцію подолаємо, оскільки вона виникає саме на владних щабелях.
Та Ви що? Навіть коли в суспільстві найвищі цінності — це “намутіть” і “порєшать”, а платити податки — це “лоховство”? Кожне суспільство варте своїх правителів, а суспільство, яке претендує на демократію — і поготів, бо свою владу воно обирає саме, і виключно з-посеред себе.
> І тут виникає цікаве питання, а де наші “чесні” доктори-професори-юристи-судді-адвокати?
А дійсно — де ж вони? Це ж треба, щоби хтось із громадян відповідально гриз граніт науки, і ставав цими докторами-професорами-юристами-суддями-адвокатами, і при цьому зберігав гідність. Але — з кількістю докторів-професорів-юристів-суддів-адвокатів ніби проблем нема, але з відповідальністю та гіднісю серед них — катастрофа. Чому? Бо в доктори-професори-юристи-судді-адвокати йдуть виключно безвідповідаьні негідники? Чи тому, що це загальний стан нашого суспільства?
> Чи очищенням влади мають займатися прості громадяни?
А очищенням “простих громадян” хто має займатися?
> Так у них й інструменти “очищення” інші, не завжди толерантні до узурпаторів.
У представницькій демократії не буває узурпаторів — бувають представники громадян, обрані громадянами з-посеред себе.
Поки критична маса українців мислять так, як Ви, ми лишаємося конченою нацією. Вибачєйте, що так жорстко, і насправді це дуже гірко й прикро, але — як є.
Не треба мене звинувачувати членством у “конченій нації”, оскільки мене ще ніхто не звинувачував у корупції. До слова, щоби не було непорозумінь щодо цього терміну, то наведу його визначення з вікі для тих, хто ще його не зрозумів: “Корупція (від лат. corrumpere — псувати) — негативне суспільне явище, яке проявляється в злочинному використанні службовими особами, громадськими і політичними діячами їхніх прав і посадових можливостей з метою особистого збагачення.”
Думаю, цього достатньо, щоби знайти корінь зла та продумати процедуру його викорінення. Ось чому звертаюсь до спеціалістів, а саме юристів, де їхнє слово, де їхні дії, чи їм комфортно в корупційному середовищі? Чи усвідомлюють, куди все котиться? Чи вже інструмент боротьби з корупцією настільки згнив, що лікувати суспільство змушений буде сам народ тими методами, які він вважатиме за потрібними.
І тут на старість років приходить, на жаль, усвідомлення, що поки не подолаємо корупцію у владі, не бачити нам Перемоги, або будемо після неї такими знесиленими, що бажаючі вже візьмуть голими руками.
І останнє, не треба під час війни мріяти про ідеальне суспільство, ми вже понад тридцять років його будуємо, будуємо, і ніяк не збудуємо. Уже старше покоління відійшло, теперішнє гине на війні, а молодь дивиться на це все, і переважно стихійно рефлексує, аби гірше не було. Нас тепер гуртує ідея Перемоги над злом, а що далі? Знову те саме, тільки на новому рівні? Ось чому хочеться, щоби не тільки молодь обурювалася, а й дорослі дядьки взялись, нарешті, за голову.
“проявляється в злочинному використанні”
“проявляється” – це симптом, не причина.
Причина – “негативне _суспільне_ явище”, коли переважна думка _в_суспільстві_ це “здатніть вірішіти за допомогою грошей чи знайомств вище закону”.