Автор: anti-colorados
Проте конфлікт з Ордою у Дмитра був, але дещо в іншій площині. Він, як і всі князі московські, якщо їх так можна назвати, насправді був ординським призначенцем і мав виконувати свою основну функцію – збирати податки та відправляти їх до Орди. Це чомусь називають даниною, але насправді йдеться саме про податок, і в цьому плані Орда поводилася дуже толерантно, на відміну від підлих митарів, які намагалися надурити господаря. От і до Дмитра виникли запитання, а щоб не піти під роздачу, він виїхав з москви в ліси і звідти вів листування з Ордою, вимолюючи пощаду та обіцяючи доставити податок у повному обсязі, плюс інфляція, штрафні санкції, моральні збитки та послуги адвоката. Вести битву з роботодавцем йому навіть на думку не могло спасти. І все одно він став «Донським».
Але потреба в міфотворчості, безумовно, була, щоб власна історія не виглядала низкою грабежів, насильства, приниження та ганьби. Он у інших – усе як має бути: битви, перемоги, героїчні і трагічні персонажі – все на місці. Тому було застосовано класичний принцип «Я тебя слепила из того, что было», і ця традиція збереглася просто до наших днів. Там ці байки зараз поставлено на потік, а за зразок беруться казки про панфіловців або Діму Донського.
А почалося все з іншого персонажа – Саші Невського. Щойно їхній персонаж отримує прізвисько від назви якоїсь річки, можна не сумніватися в тому, що там усе вигадано від початку й до кінця. Глибшої у них історії немає, бо все вже впирається у князівство Київське, або Русь, а це вже – не їхня історія. А от Сашка – перший з ординських митарів, поставлений на збір податків з тих земель, куди Орда йти не захотіла, тому що братва здалася сама. Про це ми вже писали докладно, а важливе тут те, що невелика сутичка на Неві, на відміну від Куликовської битви, таки була.
Щоправда, Сашка там не показав якогось особливого ратного вміння, щоб йому таке прізвисько давати, але якщо вже вирішили з цього мізерного епізоду зробити щось епічне, що стало підставою для канонізації Сашки церквою і навіть встановлення військових нагород, які отримали його ім’я, то треба було зберегти історичну справедливість, показати масштаб цієї битви та увічнити імена загиблих у ній. На щастя, у Першому Новогородському літописі відображено їхні імена, і ми їх нагадаємо тим, у кого скрєпи стоять на першому місці. А там сказано, що «Новгородець же ту паде: Костянтин Луготиниц, Гюрята Пинещинич, Намест, Дрочило Нездылов». Можна було б піти далі і замість закордонної назви міста Санкт-Петербург повернути йому споконвічне – Дрочило-Нездиловськ, наприклад.
Кожен, читаючи чи вимовляючи назву цього славного міста, одразу подумки переносився б у ті давні часи і пишався би предками на всю котушку. Йому стало б зрозуміло, що битва справді була величезною, якщо там полягло стільки народу, тож вона дає право називати податкового інспектора Орди – Невським. З іншого боку, він би чітко засвоїв, що Володимир, наприклад, був князем Київським, і тому путіну не личить носити вороже ім’я, а він міг би поміняти його на історично обґрунтоване, наведене вище. І, між іншим, можна було б і пам’ятник відповідний поставити, а довкола – посадити парк і назвати його гучно та скрєпно: «Парк культури та відпочинку імені Дрочила Нездила». Чому ні? Хотіли ж повернутися до витоків, то повертайтеся і не крутіть кормою.
Але зрозуміло, що нічого подібного вони не зроблять, натомість від історичної назви «Україна» їх плющить не по-дитячому, просто у стилі догори дриґом. А від імені «Степан Бандера» у них робиться вогко в окремих частинах одягу. Ну що ж, це – не їхня вигадана історія, а справжня і для них – нещадна.
І, між іншим, цю історію ЗСУ пишуть просто в цей момент, коли я пишу ці рядки. І щось мені підказує, що дуже скоро від іншого імені – «Валерій Залужний» – у них робитиметься не лише вогко, а й значно важче і серйозніше.
З Днем народження, пане генерале! Вітання від усього інтернаціонального колективу «Лінії Оборони»! Слава Україні!