А-та-та! Або невелика післямова (Частина 2)

Автор: anti-colorados

Тобто окупант у нас був спільний, і політика московії на асиміляцію проводилася приблизно в одному й тому самому ключі. Між іншим, полякам діставалося не менше, ніж нам, а причепом – і литовцям. Там каскадом ішли повстання, які придушувалися найжорстокішим чином, з масовими стратами та висиланням до Сибіру цвіту нації. Каторги було просто забито поляками та литовцями. Безумовно, самі вони можуть розповісти докладніше про те, як московія знищувала їхню ідентичність. Вони цього не забули й не пробачили.

І так було все аж до Першої світової війни. Саме після її закінчення Литва, як і Польща, повернули свою державність. Вони скористалися моментом і скинули з себе ярмо окупантів. Нам це теж вдалося зробити, але лише на чотири роки, після чого більшовики втопили УНР у крові. Польща протрималася до 1939 року, а Литва – до 1940 року. А потім знову – арешти, тортури, розстріли, Сибір.

Тому ті, хто собі склав у голову виправдання про те, що ми були довше під окупацією, повинні усвідомлювати, наскільки довше. Те ж саме стосується і негативного відбору, знищення мови, культури та їх фізичних носіїв. Вони пережили те саме, але по-своєму. Литва також заселялася росіянами з глибинки, щоб розчинити місцеве населення. Тож не потрібно собі створювати виняткове становище та будувати виправдання.

Ба більше, ми неодноразово наводили приклад Люксембургу, зовсім крихітної країни посеред Європи. За свою тисячолітню історію більш-менш незалежним герцогство було приблизно 200 років. Решту часу воно було під окупацією з тим чи іншим ступенем жорсткості. Проте вони зберегли традиції, мову, історію та культуру загалом. І там нікому на думку не спадає вбити свою мову на догоду окупанту.

Гаразд, якщо й цього «маловато будет», можна подивитися на кримських татар. Просто зараз на наших очах вони переживають другу хвилю геноциду, коли москва намагається знищити їхню ідентичність до самого дна. Воно й зрозуміло, адже кримські татари – спадкоємці Кримського ханства, і якщо вони зберігають пам’ять про свою історію, то вони пам’ятають і про те, як царство московське було васалом хана і як цар московський, у тому числі й їхня гордість – Петруха 1, зустрічав ханського посла за межею міста, спішившись і з нагайкою в руках.

Посол міг царя почастувати батогом, якщо був чимось незадоволений. А потім, прибувши в будівлю царської адміністрації, він сідав на царський трон, а царик скромно сідав у ногах навіть не хана, а його посланця. Ну, і за звичаями гостинності, пропонував йому на ніч свою дружину, щоб та гріла високого гостя в царському ліжку.

Татари це пам’ятають, і московити – теж, а тому останні намагаються стерти цю пам’ять, і якщо треба – разом із татарами. І зауважимо: одного разу татар уже було тотально депортовано зі своїх земель, усіх до одного, і розкидано по глухих кутах Сибіру й Казахстану. Проте вони зберегли мову, звичаї, культуру і, звісно ж, історію свого народу. Ті, хто бажає перерахувати складнощі, які щось там не дали, можуть подивитися на татар. Просто подивитись, і все. Ну, а кому подобається класика, нехай порахують самі, коли було зруйновано Іудейське царство і скільки євреї жили доти, доки не відтворили його у вигляді держави Ізраїль. Кожен може це порахувати самостійно і відповісти собі на просте запитання про те, чи важко їм було зберегти все, перераховане вище, коли в них узагалі нічого не залишилося і доля розкидала їх по всьому світі на цілі століття.

Тому запитання «Чому Литва змогла, а ми що?» було суто риторичним, і реакція (не відповідь) на нього проста – «Ми переможемо!» При цьому у нас буде можливість навалити окупанту так, щоб це було повноцінним алаверди за всі роки окупації й тієї погані, яку вони коїли. Ніхто з тих, хто гнувся під їхнім гнітом, не може цього зробити, а ми – можемо і зробимо! Тільки ми й ніхто, крім нас.