Ода таксидермії

Авторка перекладу: Світлана

Сьогодні в Ірані відбувся похорон колишнього предводителя іранського дворянства – Хаменеї. З дня його смерті минуло близько чотирьох місяців, і ось сьогодні його нарешті закопали, як належить у таких випадках. Кажуть, що на похорон приїхали спеціальні попи від Гундяєва з таємними мощами, свічками і, як водиться – іконами з ликом прутіна, а також самого небіжчика. За чутками, прутіна вибили на коні, а ракбара – на ішаку. У результаті вони там прочитали страшні заупокійні молитви і таємно відбули назад.

Але все це – неофіційно і з чуток, а офіційну делегацію лаптів очолив Дімон Медведєв із позивним «Стакан», на відміну від позивного Валі Матвієнко «Пів стакана». Він дуже любить похорони, де наливають просто на шару та скільки влізе. Плюс до того, він швидко перетворюється на грізного павіана і штовхає страшні промови з обіцянкою особисто помститися за небіжчика. Швидше за все, просто зараз він входить в образ, бо алкоголь там вживають після заходу сонця, коли Аллах уже спить.

Але все ж таки багато хто висуває різні теорії з приводу того, чому дідуся не закопали відразу? Тим більше що удар по його резиденції був настільки точним і руйнівним, що останки великого аятоли можна було змести в совочок і прикопати того ж дня, хоча тут є варіанти. Але насправді такі номери в новітній історії – не новина. Якщо такого персонажа присипляють, а режим не змінюється, тут можуть спрацювати інші варіанти.

Так, наприклад, усім добре відомий Володимир Ілліч Ульянов/Ленін теж не відразу опинився у скляному скафандрі і виставленим на огляд у вигляді мощів або мумії. Спочатку його хотіли закопати біля кремлівської стіни, поряд із його «соратницею» та змінницею Крупської – Інесою Арманд, яка дала дуба за три з лишком роки до вождя. Начебто Ілліч сам просив поховати його поруч із дамою, яка розділила з ним дуже багато, в тому числі й венеричного характеру. Все мало статися після того, як труп було виставлено на огляд у кремлі. Але потім було ухвалено інше рішення, а саме – обробити труп таким чином, щоб ніхто не зміг до нього дістатися і встановити причину смерті.

Під приводом того, що Леніна всі так нестерпно любили і прощання з ним затяглося надовго, спочатку труп винесли за межі кремля, де з ла*на і палиць спорудили перший мавзолей, але в міру того як група фахівців запевнила, що вони зможуть зробити з ним усе як слід і зачистити як усі непотрібні сліди хвороб, від яких вождь відкинув копита, так і артефакти розкладання, було привезено нормальні дошки і побудовано дерев’яну хатинку, яка простояла до 1930 року, коли вже було споруджено гранітний зіккурат. Проте з моменту смерті вождя і до остаточного рішення зробити з нього опудало, над чим працювали найкращі таксидермісти, минуло близько чотирьох місяців, як і у випадку з ракбаром.

Можна обґрунтовано припустити, що бородаті намагалися зробити з трупом ракбара щось подібне, що свого часу проробили з Леніним, але очевидно, що з цим у них не склалося. Воно й зрозуміло, адже Ілліч віддав швартови у січні вкрай холодного року і температура за бортом довгий час трималася на позначках нижче -20 градусів Цельсія, що зупиняє процеси розкладання. А в Ірані таких температур ніколи не було, і тому навіть якщо після удару тушка збереглася в «читабельному» вигляді, то треба було діяти дуже швидко.

Але очевидно, що у лавах КВІР таксидермістів не виявилося, а братерська допомога з курника затрималася, бо удари завдавалися ще досить довго після загибелі духовного вождя. Час було згаяно, і можна припустити, що зусилля фахівців не мали успіху. Такі висновки не надто й фантастичні, тому що за їхніми ж релігійними канонами, такий довгий проміжок часу неприпустимий. Там мали вчинити так:

• Похорон має відбутися того самого дня, якщо смерть сталася вранці або вдень.
• Якщо людина померла ввечері чи вночі — похорон проводиться наступного дня, але все одно максимально швидко.
• Затримка допускається лише з поважних причин:
  • очікування близьких родичів,
  • необхідність судово-медичних процедур,
  • відсутність можливості негайно підготувати тіло.

Як видно, в цьому випадку не було жодних поважних причин розтягувати епопею аж на чотири місяці. Звідси виникає запитання: як вчинять із прутіним, коли приховати його смерть буде вже неможливо? Є пропозиція надути його гелієм і запустити через увесь курник, щоб лапті найвіддаленіших селищ змогли попрощатися з повелителем лелек і добувачем амфор… Хоча це можна зробити й набагато раніше.