Про такі різні свята (Частина 1)

Уперше опубліковано: 04.07.2022

Автор: anti-colorados

Авторка перекладу: Світлана

До хорошого свята завжди готуються заздалегідь, а іноді й святкувати його починають раніше за встановлену дату, коли відбуваються фінальні заходи. І це коли таке свято намічається в масштабах однієї сім’ї чи якогось окремого колективу, а коли йдеться про цілу країну, то це зовсім інша справа. Щоправда, ця сама підготовка може відбуватися в різних, а іноді – в діаметрально протилежних напрямах. Та й самі свята можуть відрізнятися настільки, що начебто одна й та сама подія, яка стала фундаментом для свята, запускає зовсім різні містерії у плані процесу його «відзначання». Все, що пов’язано з совком, має такий елемент дикості, який повинен розглядатися виключно психіатрами і більше ніким.

З далекої молодості залишився приклад того, як виглядала підготовка навіть не до свята, а рівноцінного заходу. Отже, в сусідню частину мав приїхати міністр оборони і вручати чергове щось. Полк це був показовий, і туди регулярно залітали такі птахи і навіть кіношку не раз там знімали. До нас ніхто їхати не збирався, але все одно тижнів за два було дано команду наводити блиск на території та в казармах. Довелося їздити заводами міста і за послуги вантажників, які виконували молоді бійці, заробляти фарбу, рейки, планки, дерматин і ще казна що. Все це йшло в хід і наводилася краса. Зрозуміло, що всі бордюри було побілено, а щоб асфальт був однорідно чорним, за добу до заходу його намазали «маргеловським кремом», або чорною поганню, якою начищали чоботи, у великих бляшанках.

Поки міністр не відбув, ніхто не ходив і не їздив по цій красі, а обходили її манівцями. Але до цього моменту особовий склад помирав на восьмигодинних щоденних стройових заняттях. Раптом міністр до нас заїде, а ми йому – парад із урочистим маршем! А щоб марш був урочистішим, до підошв чобіт прибивали шматочки бляшанок, щоб карбувати крок. Та найбільшим шоком було не це.

Коли вже міністр був за парканом у сусідів і ми прийшли на обід у їдальню, то побачили, що разом із ложкою перед кожним лежали виделки та столові ножі, а в тарілочках – печиво та цукерки, як на поминках. Як зараз пам’ятаю, народ просто впав у ступор від виделок. До них ніхто так і не доторкнувся. Словом, до нас міністр так і не заїхав, і все це було марно у прямому розумінні, але дало враження про те, в якій країні ми живемо і яку дикість готові робити заради чогось, що виїденого яйця не варте. Ну, а як відзначали день перемоги, напевно, нікому не варто пояснювати, бо ця дикість досі практикується в мордорі, хіба що не цьогоріч, тому що ми їм знищили все те, що зазвичай їздить і крокує перед мавзолеєм.

А з іншого боку, є свята іншого характеру, які називають «Днем незалежності». Якщо взяти простий синонім слова «незалежність», то в результаті ми отримаємо «День свободи», і тут є варіанти саме щодо цього явища, а отже, і до свята. Так, у мордорі це свято не просто не відзначають, а його навіть не розуміють, як не розуміють і того, навіщо потрібна свобода стадові, що мріє про «тверду руку». Власне, вони з назви свята стерли навіть слово «незалежність», і в результаті у них вийшов «день росії». По суті, це – порнографія з будь-якої точки зору, бо саме ця сутність була і досі є тим, що забирає свободу та незалежність, і якби залишилася стартова назва «День незалежності», то навіть чернь могла б поставити дуже погане запитання: «Незалежність від кого?» І тут тільки почни на нього відповідати – гріха не обберешся.

(Далі буде)