Автор: anti-colorados
ЖИВИЙ СЮРРЕАЛІЗМ
Епоха Відродження породила класичний стиль образотворчого мистецтва. Все це було, що називається, «на межі», бо в ті часи активно діяла інквізиція, і якби хтось наважився порушити якісь табу, то міг легко опинитися на вогнищі через дискредитацію сво або традиційних цінностей. На щастя для засновників цього напряму мистецтва, римські Папи перетворилися на багатеньких Буратіно, і їх явно потягнуло на помпезне і прекрасне, а тому саме вони, а також церковна знать, стали основними замовниками скульптур, картин та всього іншого. Простіше кажучи, майстри пропонували замовнику загальний сюжет твору і, отримавши «добро», діяли без побоювання наступних неприємностей.
Імпресіоністи ж відчули глухий кут цього жанру і почали шукати щось нове. Вони відмовилися від класичних форм і зосередилися на загальному враженні, намагаючись виставити на перший план суть композиції, а не її форму. По суті, в пошуках нового вони руйнували старе, ну, а нова хвиля художників вирішила зруйнувати й це, і в результаті з’явився «Чорний квадрат», який теж вважають мистецтвом. Якби Малевич знав, що неуки в мистецтві після його квадрата почнуть креслити лінії, спочатку червоні, а потім – і коричневі, то навряд чи взявся б за свій стьоб, який досі всерйоз вважають мистецтвом і готові за це платити чималі гроші.
Але дійшовши до руйнування всього, ці автори заклали міну під свій стиль передачі світу. Виявилося, що поточні події можуть легко переплюнути їх найбільш відірвані фантазії. Справді, цим художникам доводилося ламати голову для того, щоб видати якийсь незвичайний приклад епатажу, а цього зараз настільки багато, що вигадувати щось нове просто безглуздо. Просто озирніться на всі боки, почитайте новини, і ви зрозумієте, що цього добра – хоч греблю гати, причому – безкоштовно, хоча платити все одно доведеться, але не безпосередньо.
Узяти, наприклад, Додіка. Це повне заперечення всього, на чому будувалася Америка і звідки взявся її статус світової держави. Ба більше, він, безумовно, навмисно знаходить опорні точки того, що називається Америкою, і руйнує це просто під корінь. Свобода слова, правосуддя, змінність влади, рівність перед законом, служіння влади народові – все зазнало повної й максимальної інверсії, а над цим ширяє гасло «Зробимо Америку великою знову». Чувак розповідає, що він борець за мир – і не вилазить із воєн різної інтенсивності. Він щось таке розповідає про велич країни – і вкладає її під кривавих диктаторів. Пацієнт апелює до справедливості – й підтирається нею ледь не щодня. А публіка дивиться на це як на картину Далі і клацає язиками.
Але в нас цього абсурду і сюрреалізму – вагон і маленький візочок. Усі це бачать не гірше за мене, але я зверну увагу лише на один сюжет, який якраз добре помітний за межами України, коли тобі ставлять дуже влучні запитання. Отже, за часи широкомасштабної війни у нас змінилися керівники ГУР та СБУ. Це – керівники структур, які мають свої агентурні мережі й засоби добування інформації, а тому вони – найобізнаніші структури України, про що сперечатися просто марно. Але ось картина, яка привертає увагу всіх, хто цікавиться подіями в Україні.
Лапті, починаючи з прутіна і закінчуючи його холуями, завжди виносять на публіку дві теми – «Дух Анкориджа» і «Стамбульські домовленості». З обома цими сценами немає повної ясності, бо ніхто не розповів про те, що конкретно має на увазі конкретний лапоть. Але щодо Анкориджа ми можемо здогадуватися, що там вони хотіли вирішити долю України без України. Цю ганебну гру міг вести тільки й виключно Тромб, і те саме він спробував провернути з іранською темою – домовитися про інтереси Ізраїлю без Ізраїлю. Повторюваність події дає розуміння того, що було в Анкориджі.
А ось що зі Стамбулом? Там не було жодного Тромба, але йшлося про здачу інтересів України. Всім чудово відомо, хто був учасником тієї зустрічі і хто проходив по яснах з ворогом, і не сьогодні – завтра почнуть спливати тексти того, що там пропонувалося провернути і що начебто підписав Арахнофобія. І ось минуло понад чотири роки, змінилися два керівники провідних спецслужб, і – тиша. Це вам не Сальвадор Далі з його циферблатом у вигляді млинця!
До речі ту знамениту картину Сальвадора Далі з годинниками у вигляді млинця можна було б назвати “Не на часі”,дуже точно передає сюрреалізм нашого життя.
!!!!!!
Вінстон Спенсер Черчиль в книзі “Друга світова війна” дещо інакше описує планування і хід операції в Дьєппі.
Я понимаю, что речь здесь не о том, но все таки…
Импрессионизм появляется одновременно с фотографией. Там случился кризис похожий на то, что мы наблюдали в последние годы с появлением картин, нарисованных искуственным интеллектом. Художники вопили, что бездушная машина отнимает у людей хлеб, а фотография не может быть искусством, потому что не может быть никогда. Художники поумнее задались вопросом – если реализм больше не есть главным мерилом искусства, то в чем заключается искусство? Причем у такой мысли предшественники были уже давно – с точки зрения классической нидерландской живописи тот же Рембрандт был вандалом, а потому он был забыт, и переотркрыли его… вместе с появлением фотографии.
Я не большой любитель абстракционизма, но выступлю адвокатом дьявола. Квадрат малевича был последней картиной в серии из 39 на “Последней Футуристической Выставке 0,10”, где он шаг за шагом отказывается от формы, цвета, копозиции, преспективы, и надо всем єтим безобразием, в углу, висел черный квардрат, кагбе намекая: “Всьо, приехали. Дальше упрощать некуда. Поехали назад.”
Ну, а прямого пути назад, естественно, не было – пошел разброд и шатания. Пикассо доупрощался до детских рисунков: только сюжет, Мондриан – до разноцветных квадратиков: только форма, Ротко – до маляк: только цвет. Кто-то, наоборот, пошел в гиперреализм – ИЧСХ, Дали был от него в восторге и считал формой сюрреализма.
Живопись была не единственным местом, где такое происходило. Например, одновнеменно с появлением импрессионизма, в математике шел процесс абстракции. Долгое время считалось, что за каждым иксом в конечном итоге должен стоять тоннокилометр или человекокойка, потому и число і – с епохи возрождения, когда впервые о нем задумались в связи с корнями кубических уравнений – называлось “мнимым”. В же девятнадцатом веке набрала популярности точка зрения, что математика не обязана трудится исключительно на нужды народного хозяйства, а имеет право восприниматься как оперирование символами по правилам, а применение – подтянется, если надо. Так вот, вся квантовая механика, вся криптография, все программирование в конце концов – обязано освобождению математики от народного хозяйства. Все главные результаты были получены на кончике пера, оперированием символами. По сути из абстрактного искусства – или кто-нибудь может мне сказать, как плотную упаковку шаров в восьмимерном пространстве, за которую ваша землячка одно время моя соседка по офису Марина Вязовская получила Филдса запрячь в лампочку Ильича?
У математики, впрочем, есть мерило – сложность и давность проблемы, а также истинность доказательства. С одной стороны, “высокое” изобразительное искусство, лишившись хоть какого-то об’ективного мерила, скатилось в иструмент хранения денег и ухода от налогов.
А с другой стороны – посмотрите любой мультфильм, почитайте любой комикс, и скажите честно – разве появилось бы єто все без импрессионизма?
Ничего не понял, но очень интересно. (Жарт)
> А с другой стороны – посмотрите любой мультфильм, почитайте любой комикс, и скажите честно – разве появилось бы єто все без импрессионизма?
Імпресіонізма чи примітивізма? Прийшла комп’ютерна графіка, і мультфільми значною мірою прийшли в реалізм, щойно дозволили технічні можливості. Чи ні?
мультфільми значною мірою прийшли в реалізм, і спочатку це захоплювало. Але тепер хочеться звичайної “живої” двомірної графіки…хоч і комп’ютерної…
І навіть у тривимірній Майнкрафт рулить
Посмотрите на что угодно у Миядзаки (но лучше старое, не позже Бродячего Замка). Посмотрите на стилистику отрисованного в 3д Arcane, или Человека Паука с Майлзом Моралесом. Можно же было отрендерить в реализме – нет же, старались, модели упрощали, цветовые фильтры накладывали. Я уж не говорю о всяких Симпсонах и Утиных Историях.
Потому что как только реализм стал технически достижим для всех, сразу встал вопрос – а что мы теперь можем сделать по-другому. Чем выделиться, если добавть нечего. Зато много чего на выбор можно убрать, и какого єффекта єтим достичь.
Кстати, так же было и с живописью. Сначала считалось, что живопись вообще не может быть реалистичной. Потом Брунеллески окрыл закон центральной перспективы, и все заверте… И когда стало понятно, что знаний и умений достаточно, чтобы гипер-реалистично нарисовать вообще все – тут сразу же появились товарищи вроде Рембрандта и Ель Греко.
> Можно же было отрендерить в реализме – нет же, старались, модели упрощали, цветовые фильтры накладывали.
Це що, ми же можемо й на літературу «подивитись». А також на потуги її екранізувати…
Зайві візуальні деталі можуть заважати, відволікати від ідеї, яку намагаються донести.
Все залежить від задачі. Різні цілі — різні інструменти. Мозку насправді може бути достатньо дуже мало інформації, щоби сприйняти деякі речі: https://www.youtube.com/watch?v=rEVB6kW9p6k
> И когда стало понятно, что знаний и умений достаточно, чтобы гипер-реалистично нарисовать вообще все – тут сразу же появились товарищи вроде Рембрандта и Ель Греко.
Рембрандт, Ель Греко… Мауріц Корнеліс Ешер.
Ну, Ешер был все-таки куда-а-а как позже. Но таки да, четырехлетнему мне он моск вынес. Или вы имелии ввиду Иеронимуса Босха – тот ближе и по времени, и по упоротости.
снова комментарий столь же интересный, как и сама статья.
Мистецтво-це по-перше моделювання простору. Весь наш цивілізаційний Світ виник з того, що десь, колись на поверхні каменя в печері з’явилось зображення. Тобто інформація відокремилась від носія і стала існувати незалежно від носія. Я вважаю, що будь-які міркування про мистецтво мають ґрунтуватися на цьому фундаменті.