Авторка перекладу: Світлана
МАРНА ЖЕРТВА
Я пам’ятаю, що дав обіцянку видати серію матеріалів за мотивами червневого вояжу до Європи, але поки що руки дійшли лише до одного матеріалу, присвяченого десанту союзників у Дьєппі, який відбувся 19 серпня 1942 року (стаття «Великий руйнівник»). Навздогін тому матеріалу варто додати кілька слів. Просто всі враження та думки не вдається зібрати докупи в один момент, і щось обов’язково загубиться. Так сталося й цього разу. Декілька важливих моментів було втрачено. Зокрема – власні враження про те, як потім пояснили мету цієї операції.
Зараз практично всі джерела стверджують, що це була розвідка боєм, щоб скласти враження про те, як проводити подібні десантні операції на укріплений берег. Це була середина 1942 року, і навіть США ще не мали однозначно успішного досвіду таких операцій, а тому справді з чогось треба було починати. Але на банальну розвідку боєм це не було схоже абсолютно. Зазвичай розвідка боєм спочатку планується у форматі рейдової операції, тобто удар – відхід, і плюс до того, ключовою умовою до старту операції є чинник раптовості.
У цьому випадку чинник раптовості було втрачено ще в момент висування десантного угруповання до місця висадки. Раніше було сказано про те, що у протоці союзники зустріли невеликий німецький конвой, і кораблі прикриття зав’язали з ним бій. Німців розбили, але звуки бою та радіоповідомлення на берег дали фору за часом, коли оборонна сторона повністю розгорнула сили прикриття і зустріла десант кинджальним вогнем. Плюс до того, як потім стало зрозуміло, атакувальне угруповання не мало необхідних сил і засобів для забезпечення відходу свого десанту після закінчення фази «удар». Прикриття з повітря Люфтваффе нейтралізували, а морська складова виявилася не готовою до відходу своїх військ.
Це означає, що з самого початку планувалося якраз захоплення та утримання плацдарму, і цей план повністю провалився. Ба більше, розвідка боєм завжди має якісь конкретні цілі, і найчастіше так промацують оборону противника малими силами для того, щоб основні сили, готові до головного удару, мали максимальне уявлення про дії ворога в разі початку значно більшої наступальної, а в цьому випадку – десантної операції. Але, як ми тепер знаємо, ця більша десантна операція слідом за цим десантом не відбулася. Тоді навіщо була потрібна розвідка такою величезною ціною?
Ба більше, масштабна десантна операція відбулася вже через два роки, коли ситуація на березі змінилася багаторазово, а її планування переважно вже вели американці, які до літа 1944 року вже накопичили власний вагомий досвід проведення великих морських десантів. Отже, нинішнє трактування цілей операції, на мій погляд, зовсім не відповідає дійсності тому, що визнати правду важко й досі. А правда полягає в тому, що це була жертва, принесена Сталіну. Цим ударом союзники намагалися відвернути сили Вермахту від Східного фронту, який виразно тріщав у районі Сталінграда. Кожен може подивитися на те, що відбувалося в липні-серпні 1942 року, щоб зрозуміти, наскільки все висіло на волосині.
Це була чиста жертва, і, швидше за все, командування союзників вважало, що загалом вдасться захопити плацдарм і, головне – порт Дьєппа для того, щоб силами флоту утримувати його якнайдовше, поки ворог не стягне туди великі сили і засоби. Але не склалося. Десант було знищено тими силами, які німці мали просто на місці, і все закінчилося впродовж одного світлового дня. Тобто жертва виявилася марною і ні на що не вплинула. Але визнавати таке важко всім, союзникам – у тому числі. Але, принаймні, вони не стали вигадувати байки про 28 панфіловців та іншу нісенітницю.
(Далі буде)
Щодо розвідки боєм. Це тактична, а не стратегічна операція, яка проводиться з ціллю виявлення побудови системи вогневих засобів та стійкості противника. Вона має передбачати спосіб вогневого прикриття у разі необхідності відходу своїх військ. Тому десантна операція у Дьєппі ні по задуму, ні по виконанню не може бути розвідкою боєм. До речі такі дії проводяться перед наступом, а не перед наступом через два роки.