Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Проти ночі»
Дуже обережно, щоб не сполохати, зараз можна говорити про те, що Сили оборони нарешті почали застосовувати далекобійні засоби ураження з такими бойовими властивостями, які дозволяють завдавати катастрофічних збитків на великій відстані більшості критично важливих цілей ворога. Звісно, удари по центральних вузлах зв’язку ворога, зокрема – космічного, ГРУ та інших – вкрай цінні досягнення, але зараз ідеться про інше. Засоби ураження почали справлятися з масивними залізобетонними конструкціями, спеціально розробленими так, щоб мати максимальну стійкість до зовнішнього впливу.
Ще на стадії проєктування у промислові будівлі та споруди закладалися не ті норми міцності та стійкості, які звичні для житлового чи громадського будівництва. З самого початку передбачалося, що такий об’єкт мав витримати певну кількість влучань великокаліберних боєприпасів, в основному – авіабомб, для того, щоб отримати мінімальну шкоду і за можливості – не втратити своєї функціональності. Ну, а частину подібних споруд та конструкцій було прямо націлено на те, щоб забезпечити надійне укриття для цінних активів.
І ось за останні дні ми спостерігаємо ураження саме таких об’єктів із катастрофічними збитками. Як це не дивно, але найпоказовішим випадком саме такого застосування якихось нових засобів ураження стала атака на авіабазу ворога в тимчасово окупованих Саках. Нагадаємо, там базується винищувальна авіація колишнього чорноморського флоту, і ці літаки використовуються для перехоплення наших дронів і ракет, що летять через Крим, і точково вони прикривають Севастополь та Керченський міст. Аеродром було атаковано вже стільки разів, що, напевно, тільки військові можуть сказати точно, скільки разів це було.
Але останнім часом ворог почав активно будувати бетонні укриття для своєї авіації, бо втрати на землі стали просто ганебними. І ось у Саках ледь не першими було побудовано такі бетонні захисні ангари. А за тими даними, які надає СБУ, атаку було організовано так, щоб дістати літаки за цими бетонними укриттями. За останніми даними, які потрапили на очі, атакованими виявилося п’ять ангарів. За даними наших фахівців, у всіх п’яти укриттях були літаки, але явну пожежу зафіксували тільки в одному з них.
Напевно, результати цього удару ще уточнюватимуть, але для нас важливе те, що сама атака планувалася з урахуванням того, що літаки стоять не просто неба, а саме в бетонних ангарах. Це означає, що ще на стадії планування операції враховувався тип укриттів і, відповідно – боєприпаси, здатні пробити шар армованого бетону і завдати критичних ушкоджень літакам, що знаходяться в них. Тобто сам оперативний задум було засновано на тому, що бойових властивостей засобів ураження достатньо для виконання місії.
Це тим цікавіше, що, на відміну від того ж Волгограда, тут точно застосовувалися не «Фламінго», а щось інше. Простіше кажучи, Сили оборони мають уже цілий набір засобів, які можуть завдавати таких важких ударів, як у тому ж Волгограді, коли кожен приліт уже залишає не дірку в покрівлі, а складає більшу частину цеху, або прилітає в міст так, щоб не пробивати його проліт, як це було з Антонівським мостом, а зносити його з опор, просто як тріску. Швидше за все, у всіх цих трьох випадках працювали різні засоби ураження, і це свідчить про суттєве розширення арсеналу в бік його важчання. До речі, НПЗ у Слов’янську-на-Кубані теж було атаковано дуже незвичайно. І взагалі це схоже на щось касетне, що обнулило відразу все підприємство.
І останнє, що треба вказати. Ворог з першого дня широкомасштабного вторгнення мав такі засоби та активно їх застосовував, розуміючи, що саме так ми відповісти не зможемо, тому що нема чим. І от усе змінилося. У нас з’явилися засоби ураження, до застосування яких ворог точно не готувався. Але ж це лише перші мазки нової картини… Проте навіть у такому початковому вигляді ця картина виглядає гарно та й обнадійливо.