Автор: anti-colorados
Якоїсь миті оповідач зрозумів, що щось не так, – мабуть, відчув мій погляд на ньому, і тоді я зрозумів, що вся ця промова призначалася товаришу по чарці, а не мені. На цьому він закінчив розповідь і повідомив, що вже настав час спати, після чого вирушив на свою верхню полицю. А вранці його вже не було. Він зійшов раніше Харкова, до якого ми їхали, а мій напарник після похмілля мав стерильний і задоволений вигляд. Він не пам’ятав ні цієї дивної розповіді, ні свого товариша по чарці. А може, воно й на краще.
Через довгий час вдалося згадати не тільки цей випадок, а й те, що він мені нагадав просто тоді. Це була така сама розмова в поїзді, тільки з фільму про Штірліца. Там душу виливав генерал Вермахту, який розповідав про суть держави, як він це розуміє. Там він упевнено сказав, що державі завжди тісно у своїх кордонах, тож війна – її природний стан, коли їй кордони вже тиснуть нестерпно. І тому все те, що пов’язано з війною, він вважає прийнятним і навіть неминучим.
Але ми розуміємо, що це говорив актор і текст цієї промови було написано у сценарії, а сценарій, як і роман, що лежить в його основі, написав Юліан Семенов, міцно прив’язаний до самої основи КДБ. Тому ці промови були не німецького генерала, а, швидше, офіцера КДБ. І якщо пасажі з приводу Гітлера та інших персонажів фільму начебто мали лягати у певні рамки, то ось такі вільні роздуми генерала лежали на совісті письменника. Адже добре відомо, що художник може бачити все дуже по-своєму. І ось Семенов – плоть від плоті системи, бачив це так.
І тут зімкнулися погляди Семенова і мордовського вертухая. Вони виправдовують не просто насильство, а якийсь нижній рівень живодерства природними причинами і фундаментом, який лежить у людині. Мовляв, наліт цивілізації не надто глибоко й надійно покриває звірячу сутність людини. Але тут є моменти, які слід враховувати в таких роздумах. Світ динамічний і постійно змінюється. У тому числі змінюються погляди на якісь фундаментальні принципи.
І справді, практика показує, що в якихось катастрофічних ситуаціях психіка людини схильна до деградації. Не у всіх і не з однаковою швидкістю, але все ж таки вона деградує. Тільки подібні варіанти – ненормальні і відбуваються вимушено. Інша річ, коли подібна дикість стає прийнятною у повсякденному житті при тому, що для цього немає явних передумов. Тоді це щось зовсім інше.
Зауважимо: вертухай і Семенов належали до протилежних полюсів суспільства, але внутрішні підвалини там однакові. Як це не дивно, але те саме показав і знаменитий письменник-історик Віктор Суворов (Різун). Йдеться про дуже короткий епізод у його книзі «Акваріум», де він, обрамлюючи основну сюжетну лінію такою собі літературщиною, продемонстрував приблизно ті самі фундаментальні принципи.
Тим, кому довелося читати цю книжку, зрозумілий довгий і барвистий опис внутрішнього світу спецназівця. Зокрема, він писав про те, яким зухвалим він має бути. І ось не пам’ятаю, як там це було дослівно, але він каже, що якщо ти дивишся на гарну жінку і в тебе не виникає бажання її зґвалтувати хоча б подумки, то гріш тобі ціна. Дрібниці? Звісно, дрібниці, але з цих дрібниць і складаються всі важливі висновки. І справа тут не в тому, виникає це бажання чи ні, а в тому, що Суворов вирішив саме так, на публіку, показати відчайдушність і доблесть таких бійців, між іншим – найкращих із кращих.
(Далі буде)