Уперше опубліковано: 15.05.2018
Авторка перекладу: Світлана
Із серії «Невгамовний імператор»
Якоїсь миті стало зовсім тихо. Зв’язок намертво заглушили, і дивитися на телефони просто не мало сенсу, робити не було чого. Майже весь склад російських мільярдерів із журналу «Форбс» сумно чекав приїзду імператора, який мав відкрити рух мостом. Власне, про телефони відразу попередив хлопець у цивільному і з пружиною у вусі. Він сказав, що зв’язок буде заглушено, і лізти по телефон у кишеню в присутності імператора буде удвічі необачніше. Перша причина очевидна – ні зателефонувати самому, ні прийняти дзвінок неможливо, а друга – снайперу все одно, чи є у вас зв’язок, чи ні, він все одно влучить в око. Тож кожен із мільярдерів знав, що просто зараз на нього невідривно дивиться далекий снайпер і уважно стежить за рухами. Мало того, у мільярдерів досить багатий життєвий досвід, і вони одразу вирізнили кілька мікроавтобусів відомої клінінгової компанії. Вони самі щоразу викликали фахівців, щоб відмити кімнату чи кабінет від крові та мозку невгодних персонажів. Але зараз чистильники стояли напоготові: раптом хтось полізе в кишеню, то вони відразу приберуть місце проведення урочистостей. Окремий підрозділ ФСО, що стояв на відстані, безшумно розстрілював безпілотних чайок, які необачно підлітали до місця події. В Сочі вони більше білок відстрілювали, а от із чайками стикаються рідко, тож – працюють для задоволення. Але ось у натовпі пройшов нервовий імпульс, і всі спрямували погляди в інший бік від мосту, туди, звідки наближалося щось невизначеної форми. За кілька хвилин стали помітні контури бронекамаза, спеціально виготовленого для церемонії. Попереду нього і одразу ззаду бігли пари співробітників у цивільному, в руках яких були мигалки з червоним проблиском.
Через кілька хвилин камаз зупинився, і до нього бадьорою ходою і виглядом хвацьким і придуркуватим, як було записано в указі Петра Першого, промарширував Діма Рогозін. Він явно хотів про щось відрапортувати, але, відчинивши двері автомобіля, побачив імператора і двох посинілих від страху хмирів, що сиділи поряд із путіним. Запах у кабіні вказував на те, що хмирі злякалися всерйоз. Урочистий момент зім’явся, і спантеличений Рогозін замість рапорту запитав імператора:
– Мій фюрере, а що це за хмирі поряд із вами?
Путін насупив брови і зробив невизначений рух водяними очками, зморщив лисину і сказав:
– Я тут пограчував трохи.
Що тут скажеш? Імператор, брила, король, а не погребував підвести хмирів на своєму спецкамазі. Поки імператор ледве злазив з підніжки камаза і за ним зачиняли двері, невидимий снайпер двічі відпрацював, і хмирі заспокоїлися назавжди. Скло було в міру тонованим і ніхто не помітив того, як на пасажирському сидінні відкинулися «грачі».
– Ну що, – почав імператор, – це вже все, збудували?
– Так точно, ваша величносте, звольте бачити! Як ви й замовляли: міст інженерної конструкції!
– Це – добре, але ось що мене бентежить. Я похвалився цим досягненням своєму другу Сі Цзіньпіну. Він, звісно, довго цокав язиком, а потім сказав, що в них нещодавно теж міст здали. Ну, як міст, віадук. Він з’єднав Нанкін із Шанхаєм. Сказав, що його довжина – 164,8 км.
– Ваша величносте, – потіючи, зачастив князь фон Вроттенберг, – їх там півтора мільярда. Їм такий міст побудувати – раз плюнути! І якщо вони його швидше збудували – не вели карати, в нас немає стільки людей і не буде ніколи! – Він нервово вичавив мокру хустку, розшиту золотим вензелем. Від різкого руху від хустки відірвалися дрібні діаманти і смарагди, якими було розшито монограму.
Імператор зробив кілька кроків туди-сюди, похмуро глянув у небо, дочекався, поки снайпер зніме третю за рахунком чайку, і продовжив, звертаючись незрозуміло до кого:
– Кажу? – пролунав нервовий голос Вроттенберга.
– Ну, гаразд, не каже. Думаєте. – Імператор зупинився і кілька хвилин розгойдувався на високих підборах чудернацьких туфель.
– Так от, охота. Друг Сі сказав, що їхній віадук коштував лише 1,46 мільярда доларів. За 165 кілометрів мосту. Наш міст – 19 кілометрів, але коштує всі 3,7 мільярда. От мені охота дізнатися, як це так вийшло?
– Звольте бачити, ваша величносте, – вирішив розрядити ситуацію Рогозін, – ви ж самі сказали, що вашій дочці конче потрібен мільярд…
– Досить! – вискнув імператор, – я пам’ятаю скільки було відведено спадкоємиці престолу. Я вас питаю, куди решта поділася? Там ще два мільярди кудись пішли, а я про це нічого не знаю, і мої дочки – теж!
Вроттенберги, вексельберги та інші придворні обступили імператора і наввипередки, примирливо заголосили:
– Ваша величносте, але ви погляньте, який міст вийшов – красень! До того ж, вам Сі казав, що там у нього мостом їздитиме і в яких умовах його побудували?
– Автомобілі будуть їздити, а умови – морські, як і тут!
– От! – знову підхопив Рогозін, – у них точно немає протидельфінового захисту, який здійснюють безпілотні нанороботи-пірнальники…
– Де вони? Покажіть їх негайно!
З натовпу виступив Шойгу:
– Ніяк не можливо, государю: саме зараз вони пірнули в пошуках неприятеля, щоб забезпечити вашу безпеку. Відкликати їх ніяк не можна. Ми не можемо ризикувати вашим дорогоцінним життям!
На підтвердження цього над головами промайнули два ФАК-ПА, і, вже відлетівши на кілька кілометрів, один із них звалився в море, викинувши катапультою пілота.
– Пірнув? – запитав імператор. Шойгу ствердно кивнув головою, а Рогозін не вгавав:
– Ваша величносте, міст вийшов на славу та обігнав усіх настільки, що не має аналогів. Ми передбачили можливість проходу під ним авіаносця «Кузя». Мало того, йде останнє налагодження системи, що дозволяє заливати водою міст, і «Кузя» може пройти прямо по мосту…
Ці спеціальні розмови все не вщухали. Присутні щось розповідали імператору, той тиснув їм руки. ФСО методично відстрілювала чайок, сонце сідало, а дрібні тріщини, що розходилися по опорах, малювали свої хитромудрі й непередбачувані візерунки.