Приблизно так виглядала ситуація на той момент із тих місць, де командири батальйонів нервово поглядали на годинник і, вдивляючись у досвітню імлу, прикидали свої найперші дії на території противника. Далі були події, які в совковій традиції міфотворчості так і не знайшли адекватного пояснення, а ті дослідники, які намагалися знайти пояснення катастрофи перших днів, тижнів і місяців німецько-совкової війни, рано чи пізно починали спиратися на ті «дослідження», які було проведено в совку, не сильно занурюючись у те, що з цього приводу думали німецькі військові.
Слабкість цієї позиції була очевидною, якщо знати совок зсередини і розуміти методику викреслювання неприємних моментів історії совка. Їх повинно було насторожити те, що офіційна версія подій майже нічого не могла пояснити, якщо піти далі шаблонних висновків чи тверджень совкових військових авторитетів. Віктор Суворов справедливо наводить найяскравіший взірець військової порнографії, відомий під назвою «мемуари Жукова». Ця «праця» не відрізнялася правдивістю в момент свого першого видання, а наступні – почали викривати брехню попередніх. Мемуари інших воєначальників дуже часто вказували на те, що товариш Жуков і вони були учасниками різних воєн. Так було побудовано незграбну міфологему про те, що напад виявився раптовим, що сил і засобів РСЧА було мало для оборони, і звідси – головний висновок про те, що совок був не готовий до війни.
Наведемо лише два полярні приклади, які показують методику прикриття ключових негативних моментів, вхопившись за які, можна розкрутити весь клубок подій і вийти на ті самі причини, які й визначили малюнок першого етапу німецько-совкової частини Другої світової війни.
Совковий і взагалі «російський» почерк перекручування історії полягає не тільки в тому, щоб надійно викреслити з пам’яті ганебні події, і навіть не в тому, щоб придумати героїчний епос для окремого персонажа чи всієї його армії, наприклад. Вони йдуть далі і поєднують ці два методи, коли на місці ганьби зводять монумент честі та доблесті. «Льодове побоїще» Олександра Невського та «Битва на Куликовому полі» Дмитра Донського – яскраві приклади цього. Вже в пізніші часи за цим самим рецептом було зліплено історію «Бородінської битви», але в совку ця методика досягла досконалості. Там вирішили, що на місці кожної ганебної події треба звести героїчний міф, що й було зроблено з успіхом.
Десятки свідчень тогочасних партійних і військових діячів говорили про те, що Сталін пішов у нірвану після повідомлень про широкомасштабний перехід Вермахту і наступ і, головне – про швидкість просування його військ. Відома навіть сцена, коли всі скопом вони відвідали вождя в його лігві і просили повернутися на трон, а він думав, що його прийшли ставити до стінки. До речі, це стало цілком логічним поясненням того, що 22 червня до населення звернувся Молотов, а не Сталін. І ось тепер потихеньку в рф з’являються «списки відвідувань», із яких випливає, що Сталін нікуди не зникав, а «чатував» на посту, проводячи численні наради з найвищим керівництвом країни. Загалом тепер виходить, що він якось закрутився у справах, тому й доручив Молотову поговорити з населенням.
Є ще один цікавий момент, який, напевно, пам’ятають усі. Для того щоб у публіки створити враження про те, що не всі військові виявилися такими тупоголовими, як приклад грамотних дій та здорової ініціативи наводили адмірала Кузнєцова, чиїм ім’ям тепер названо багатостраждальний російський авіаносець, який успішно топить свої літаки.
Тим часом із 22 червня 1941 року і по 8 травня 1945 року флот не провів жодної більш-менш великої морської баталії, а здебільшого – стояв на своїх базах і тихенько пихкав трубами. Точніше, це робив Балтійський флот, а Чорноморський навіть примудрився втратити власну базу в Севастополі. При цьому казати, що флоту не було відведено певну роль у майбутній війні, – не можна. Росіяни вже спалили навіть непрямі свідчення того, до чого готувалася армія, авіація та флот у червні 1941 року, але те, що було оприлюднено, вже нікуди не подінеться. Так от, у багатьох джерелах було вказано, що адмірал Кузнєцов самостійно підвищив бойову готовність флотів і саме вони дали першу відчутну відсіч противнику в перші години війни. Через те що перші дії Німеччини щодо совкового ВМФ проводилися у вигляді нальотів авіації, то саме відбиття атак з повітря було поставлено флоту взагалі і Кузнєцову зокрема – в особливу заслугу. Багато хто так і писав: армія виявилася не готовою, а флот – дав відсіч.
З ранкового зведення німецького командування 22 червня 1941 року, яке описує власні дії та дії противника, у першій половині цього дня:
«Військово-морське командування також повідомляє про те, що противника, ймовірно, захопили зненацька. За останні дні він абсолютно пасивно спостерігав за всіма заходами, які ми проводили, і тепер зосереджує свої військово-морські сили в портах, очевидно побоюючись мін».
Тобто повідомлення з місця подій не підтвердили якоїсь особливої активності флоту, а тим більше – якихось втрат під час оборонних дій. Тут важливо зауважити, що єдиним результатом дій флоту в обороні могли бути збиті літаки противника, і нічого більше. У перший день флоти просто не могли бачити іншого противника. Але ніхто з німецького командування не помітив героїзму моряків і втрат, яких вони зазнали.
(Далі буде)