Автор: anti-colorados
І загалом якогось іншого висновку про те, куди можна застосувати такі ракети та літаки, які здатні їх донести до цілі, зробити було не можна. Адже дуже важко було припустити, що Аргентинські хунтарі вирішили воювати з Бразилією або Чилі, а тим більше – що їм потрібно було взяти на абордаж Африку. Це було зрозуміло сторонньому спостерігачеві, і тим більше – продавцям цих озброєнь. Через те що важкі озброєння на кшталт бойових літаків, ПКР до них або підводних човнів можуть випускати лише кілька країн у світі, то досить легко вирахувати тих, хто озброював Аргентину проти Великої Британії. Все, що стосувалося бойової авіації та озброєнь для неї, поставила Франція, а підводні човни зі зброєю – Німеччина. І якщо на той момент Франція була «вільним агентом», то Німеччина була союзником Британії в НАТО.
Це ми згадали, зокрема, для того, щоб ті, хто необачно говорить про повну відсутність якихось причин для Брекзіту, мали це на увазі. Там – велика шафа зі скелетами, і тому просто треба було знати, куди її штовхнути, щоб вона розкрилася. Але кабінет міністрів та міністерство оборони визнали висновки розвідки занадто песимістичними, а барви – згущеними. Проте все ж таки було прийнято рішення тихо, без зайвих оголошень, направити в Південну Атлантику два фрегати і субмарину. Щоб не афішувати свою поінформованість про плани аргентинців і головне – щоб не зчиняти зайвого галасу, маршрут і місце призначення цієї тактичної групи засекретили.
У результаті вони позначили свою присутність, певний час патрулювали там і, не спостерігаючи якихось ворожих дій – повернулися на базу. Не виключено, що саме таке легке ставлення Лондона до ситуації дало змогу припускати, що в разі реального захоплення островів жодних серйозних дій не буде і Британія змириться із втратою одного з останніх уламків своєї гігантської імперії. Населення островів становило близько двох тисяч осіб, і військова операція Аргентини, розташованої за 300 миль від островів, закінчиться ще до того, як Британія встигне зреагувати і пригнати щось за вісім тисяч миль.
Але на початку березня 1982 року британська розвідка доповіла, що аргентинці приступили до розгортання сил і засобів для здійснення десантної операції, ціль – Фолклендські острови. Через кілька місяців після закінчення війни Тетчер якось згадала про те, як ця доповідь захопила її зненацька.
«Я ніколи, ніколи не очікувала, що аргентинці наважаться вторгнутися на Фолклендські острови. Це було безглуздо. Необачно було навіть думати про такий крок».
Тепер ми можемо зрозуміти її реакцію і стан, адже багато наших співвітчизників теж не могли повірити в те, що москва наважиться на агресію проти України. Це вже потім, заднім числом, знаючи, як усе трапилося, ми збирали факти докупи і приходили до висновку про те, що такий перебіг подій не лише сигналізував про своє наближення, а й був неминучим. Але заднім розумом ми всі сильні. Ось і Тетчер тоді не могла вкласти це у свою голову, але, попри це, дала доручення міністерству оборони розробити план для відбиття вторгнення.
26 березня 1982 року, за тиждень до висадки аргентинського десанту, чиновник з міністерства оборони з’явився на Даунінг стріт, до кабінету Маргарет Тетчер із планом контрдій у разі повномасштабного вторгнення Аргентини на острови. З нього випливало, що в разі агресії Аргентина матиме фору за часом і, швидше за все, зможе повністю захопити острови, і тому планом передбачалося вже звільнення островів, з усіма відповідними наслідками.
(Далі буде)