Уперше опубліковано: 21.07.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Фолклендські острови розташовано в такому місці, що будь-яка людина при здоровому глузді та твердій пам’яті не погодилася б поїхати туди на море, навіть якби там було взагалі все включено настільки, що випити це було б рішуче неможливо. Та й жити там – теж не комільфо, тому що будь-яку дрібницю туди треба везти або морем – 500 кілометрів від східного узбережжя Аргентини, або повітрям. А все тому, що клімат там настільки суворий, що, крім рідкої трави, мохів та лишайників, там нічого не росте.
Загалом для того, щоб там перебувати, потрібні якісь дуже вагомі підстави. Ну, і через те що це відкрите море, то цінність островів могла бути тільки для прибережного рибальства або якщо їх використовувати як проміжну базу для походів в Антарктиду. Тож вони являють собою класичний варіант валізи без ручки, коли і нести її незручно, і кинути шкода.
Однак ці острови більшу частину часу впродовж останніх 200+ років належали Британії. Був період, коли один із островів належав Франції, а також близько 30 років – Іспанії, коли вдалося захопити та утримувати ці острови, але потім Британія знову там встановила «Юніон Джек».
І весь цей час від моменту утворення держави Аргентина там підтримували позицію у стилі:
– Знову хочу в Париж!
– О, ти була в Парижі?
– Ні, я вже хотіла.
Так і Аргентина. Вона не раз висловлювала думку про те, що острови повинні належати їй. Але коли йшлося про підстави, які дають їй право таке стверджувати, аргументація там була така, як сьогодні у зеленої делегації в Батумі на переговорах із президентом Молдови Маєю Санду, а саме: «И-и-и-и!» Зрозуміло, що ніхто цих претензій не розглядав серйозно аж до 1977 року.
Слід зазначити, що Аргентина знаменита не лише тим, що про неї заспівали «Аргентина – Ямайка 5:0», і навіть не тим, що МЗС рф звідти возить спеціальне борошно для випікання «кулічєй» за рецептом Гундяєва, а тривалою та безпросвітною диктатурою. Один тоталітарний режим змінював інший, і як це зазвичай буває, країна балансувала між Г і Ж, занурюючись то в одну крайність, то в іншу. І, як будь-який тоталітарний режим, аргентинська диктатура у скрутний момент гостро потребувала маленької, але переможної війни.
Воно й зрозуміло, адже саме цей маневр було докладно описано у знаменитій книзі Дейла Карнегі «Диктатура для чайників»: диктатори різних мастей, що правлять у різних частинах земного глобуса, рано чи пізно приходять до думки про те, що внутрішнє невдоволення бездарним правлінням легко утилізується цією найменшою, але неодмінно – переможною війною.
І ось саме у 1977 році британська розвідка вперше підготувала меморандум про те, що верхівка аргентинської диктатури вирішила перевести свої теоретичні вигадки про те, що Фолклендські острови, які вони назвали Мальвінськими, повинні належати Аргентині, – у практичну площину. А практичність полягала в тому, що почали закуповуватися партії озброєнь, які можуть застосовуватися саме в таких ситуаціях, у тому числі протикорабельні ракети, які Аргентині були потрібні, як зайцю стоп-сигнал.
(Далі буде)