Автор: anti-colorados
– Зрозуміло. Сідай. Кужухетовичу, давай ти. Тільки не крути мені тут кормою, кажи як є!
– А що я? Раптом що – зразу Кужухетович. На відміну від деяких, я був присутній на зустрічі голови Сі, в парадній формі та з усіма орденами. Навіть із медаллю «Мати-героїня», яку ви мені вручили після нашої ночівлі в тайговому наметі…
– Ти мені зуби не замовляй. Навіщо ти собі на голову роги оленячі примотав?
– То шамани ж сказали, що треба Сі показати свого тотемного звіра, він людина східна, все зрозуміє і відразу погодиться на всі наші пропозиції.
– Так, він справді все зрозумів і сказав, що ще ніде його оленем не обзивали. Сідай, давай, з тобою все ясно. Ну, й закінчимо Дімоном. Давай, красеню, розкажи нам, як це все в тебе вийшло.
Але у відповідь не почулося жодних звуків і начебто руху теж ніякого не було помітно. Фюрер зачекав якийсь час, а потім легенько штовхнув холуя і тихо йому сказав:
– Валіза – готовність номер один, і подивися в бінокль, що Дімон робить.
Холуй виконав у послідовності, яку позначив фюрер. Спочатку клацнув замками валізи, і на панелі загорівся напис: «До взяття ДНК готова», – а потім узяв бінокль і подивився на інший кінець столу, після чого коротко доповів:
– Дрихне, падло.
Фюрер поклав руку на кнопку біля телефонів, але поки не натиснув, а тим самим тоном голосу, не підвищуючи його, сказав:
– Хто там ближче, штовхніть Дімона.
З іншого кінця столу почулася метушня, потім пішли матюки, після чого все на хвилину стихло, і почувся голос Дімона:
– Кажу вам, я не спав, просто задумався!
Фюрер остаточно вирішив, що сьогодні натисне кнопку, але спокійним і навіть ласкавим голосом продовжив:
– А скажи нам, Дімо, що ж ти коїв на очах нашого друга і хазяїна Сі?
– Ну, я це, як завжди!
– А що ти – завжди?
– Ну, завжди готовий!
– Оце – точно. Ти завжди готовий. У клапті. А розкажи нам, у що ти там шмаркав на очах Сі?
– Неправда, не було такого!
– Як же не було, якщо всі ми це бачили, і Сі – теж бачив.
– Кажу вам, не шмаркав я. Просто перед цим я якось особливо багато прийняв і вирішив закусити качиним паштетом, щоб не на голодний шлунок. У цьому вся проблема.
– До чого тут твоя закуска, що ти взагалі несеш?
– Так у тому-то й справа, що паштет виявився несвіжим, і тут якраз коли ви і Сі проходили поряд, я відчуваю, що не донесу. Ну, паштет явно назад пішов. Не на Сі ж усе це робити? Я навшпиньки підбіг до найближчої портьєри і зробив усе в неї.
– У портьєру?
– В неї.
– Якого кольору вона була, не пригадаєш?
– Та навіщо мені брехати? Звісно, пам’ятаю, червоного кольору вона була.
– А нічого, що це був прапор Китаю і Сі бачив, що ти в нього зробив? А потім ви дивуєтесь, чому він не підписав жодного з тих паперів, що ми приготували. Найбільш багатоходові комбінації, які я виношував місяцями, ви пустили нанівець, своїми кульочками, рогами, паштетом та іншим. Так от, я давно хотів це зробити…
І в цей момент він люто натиснув кнопку. Звідки йому було знати, що коли спеціалістам ставилося завдання зі встановлення у стіл вибухівки, ніхто не захотів на себе брати відповідальність. Ні, її, звісно, встановили, і не в цьому була проблема, а в тому, на який кінець столу її ставити. Спеціалісти докладно випитували замовників, але ті не наважилися взяти відповідальність і особисто тицьнути пальцем. Усім же було зрозуміло, навіщо це ставиться, і саме в цьому вони не хотіли стати співучасниками, а тому відповідь спеціалісти отримали обтічну: «Ви – специ, ви й вирішуйте».
У результаті, через те що справа була серйозна і вкрай таємна, спеціалісти влаштували нараду між собою і справедливо вирішили, що якщо їм ніхто не вказав точне місце встановлення, то потрібно перестрахуватися так, як це роблять сапери, – з подвійним перекриттям. Тому на кожен із двох кінців столу вони встановили по ідентичному пристрою, але, як і просив замовник, управління вивели на одну кнопку, поряд із телефоном. Спеціалісти вони були справді класні, тому пристрої було заховано у стіл так, що скільки б ти його не оглядав – нічого не знайдеш, і тому, коли роботу приймали, ніхто нічого й не побачив.
Тож коли фюрер натиснув на кнопку, він нічого не зрозумів. Адже він знав, що зараз буде бавовна і навіть невелике задимлення, а потім планував подивитися на те, як спрацював його персональний гнів. А натомість він побачив, що ніякого столу немає, а перед ним – натуральна сцена, на якій виступає співак Кобзон і чомусь виконує «Мурку», а в повітрі стоїть різкий запах сірки…