Уперше опубліковано: 23.03.2023. У статті згадано візит лідера КНР до росії, який відбувся за кілька днів перед цим.
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
Особистий бункер фюрера, Ново-Сухарьово, 128 метрів під поверхнею землі, зал засідань. У довгому залі стоїть стіл неймовірних розмірів, витягнутий по довжині. З одного боку – крісло, виконане з ліванського дуба, на правому боці столу – ряд телефонних апаратів з вертушкою і один – з «кукушкою»: якщо зняти трубку, зі протилежного боку відразу відгукнеться дівчина-телефоністка. З лівого боку – антикварний письмовий прилад із прес-пап’є з пап’є-маше, на якому добре видно особистий герб фюрера, який могли бачити виключно посвячені. На ньому зображено жабу і гадюку в неприродних позах.
У кріслі сидить б/в мачо третього ґатунку, невеликого розміру, з відсутнім волосяним покривом на голові. Ноги звисають з крісла і не дістають до підлоги, і тому під ноги підкладено книгу в дорогому переплетенні, а на її обкладинці ледь помітний напис «конституція», але чого саме ця конституція – не видно. Мачо вчепився руками в крісло і гарячково намацує на ньому щось, відоме тільки йому самому. При цьому він покашлює і, мружачись, вдивляється в протилежний кінець столу. За його спиною стоїть величезний холуй із чорною валізою в руках.
На іншому кінці столу явно знаходиться група людей, але з місця фюрера їх видно не дуже добре. Зате прямо перед ним, вмонтовані у стільницю, китайські світлодіоди весело горять зеленими вогниками. Таким чином фюрер знає, які крісла зайняті і що ті, хто в них сидить, успішно здали аналіз калу. Якби це було інакше, вогник був би червоного кольору. Датчики, вмонтовані в крісло, це легко визначають, бо в крісло одразу вмонтовано комплекс для взяття аналізів, виготовлений на підприємстві «Уралвагонзавод». Тому кожен, хто сідає у крісло, відразу здає аналіз, і шляхом експрес-тестування миттю визначається наявність або відсутність вірусу.
Судячи з кількості вогників, усі вже були на місці, а він знав, що на місцях вони сидять уже вісім годин, бо кілька разів їм приносили холодні закуски і напої. Фюрер був явно не в дусі і міг би протримати їх ще довше, але від цього краще вже не стане, і все, що вони могли зробити, вони вже зробили. До того ж, Сі вже відлетів і навіть не обіцяв повернутися. Настрій у фюрера був відверто паршивий, але підбити підсумки все ж таки було потрібно, а через те що захід мав міжнародний характер, то розпочати він вирішив з міністра закордонних справ. І тому фюрер почав:
– Сподіваюся, ви всі розумієте, навіщо я вас усіх зібрав? Те, до чого ми так довго і давно готувалися, тепер можна вважати успішно прос*аним. Не допомогло нічого: ні золотий посуд, не спеціально підготовлені щі, ні далекосхідний оселедець у власному клярі, ні навіть вино «Сонцедар», не кажучи вже про горілку «Путінка». А все тому, що ви не спрацювали як належить. Це ж не моя вина?
Фюрер зробив паузу, немовби даючи можливість комусь із присутніх спробувати підняти бунт. Але ніхто не наважився, бо вони хоч і не напевне, але знали причину, через яку їх фюрер тримає на такій відстані і на далекому кінці столу. Він пам’ятав прізвище офіцера Клауса фон Штауфенберга, який прийшов на нараду до іншого фюрера, як і те, що він поклав під його стіл. Тож фюрер нинішній вирішив зіграти на випередження. З одного боку, він нікого не підпускає до себе так, щоб той опинився поряд із ним за столом, а з іншого – далекий кінець столу було забезпечено трьома кілограмами пластиду та сорочкою з тисячі елементів ураження.
Кнопка поряд із телефоном на його столі могла привести в дію вибуховий пристрій, і конструкція столу спрямовувала вибухову хвилю та елементи ураження на гостей, а точніше – на нижню їхню частину. Жоден уламок не міг вилетіти вище поверхні столу і тим більше – долетіти до нього. Тож бунт навряд чи міг би виникнути в принципі. Хоча іноді фюрер стримував себе так, щоб не натиснути на кнопку без причини, а просто подивитися, на що перетворяться ці огидні пики. Нічого, що зараз він їх майже не бачив з такої відстані, – потім можна підійти ближче і подивитися. А поки що холуй поглядав у бінокль і тихо йому коментував те, що роблять присутні.
Сказати, що фюрер був роздратований, – значить нічого не сказати. Він ошаленів і відразу вирішив для себе, що чим би не закінчилася нарада, сьогодні він точно натисне кнопку, але спочатку треба зіграти роль, послухати їхні останні промови і тільки потім – знести їх до біса одним махом. Таке можна списати на підступи ворожої ДРГ, а свій чудесний порятунок можна подати як особливий, божественний захист, як це зробив той, найперший фюрер. Тож він продовжив:
– Заслухаймо міністра закордонних справ про те, чому він не з’явився на зустріч із нашим китайським другом. Давай, Лавров, доповідай.
Посилений спеціальною апаратурою, почувся голос міністра:
– Мій фюрере, ніякої фігні я не робив і не міг робити. Ми з Машею працювали на благо, як завжди, і особисто розбирали дипломатичну пошту. Часи зараз неспокійні, і тому довірити це комусь сторонньому просто не можу. От ми особисто її й розбирали.
– Гаразд, а потім?
– А потім у нас закінчилися маленькі кульочки, і до того ж – сіли батарейки на терезах. Воно й не дивно з такою інтенсивністю роботи. Поки Маша бігала по кульки і батарейки…
– Давай одразу на фінал. Упоролися?
– Упоралися, ваше преосвященство, але не навмисно. Просто дуже поспішали і розсипали один мішечок. Хочеш чи ні, а дихати треба. Ми все зібрали, але вже надихалися. Далі – нічого не пам’ятаю. Кажуть, що мене зняли з курантів, начебто я зозулю зображував, а Машу – ледве стягли з Леніна в мавзолеї, кажуть, вона шмагала його по бороді і репетувала: «Я тобі дам – батарейки сіли!», – а далі ви все знаєте…
(Далі буде)