Автор: anti-colorados
Тут немає потреби наводити дати, цифри, назви та прізвища, бо це – не історичне дослідження, і здебільшого прізвища нікому й нічого не скажуть, але все ж таки автора плану вторгнення, точніше – не автора, бо там був авторський колектив з кількох десятків англійських та американських військових, а головного архітектора плану, знати не завадить. Тим більше що совкова історіографія буде пережовувати свого Жукова чи генералісимуса. А тут ідеться про людину, яка взялася спланувати операцію, безпрецедентну за своїми умовами та масштабами. Отже, за цю справу взявся генерал-лейтенант Фредерік Еджворт Морган. Йому було 49 років, і він пройшов Першу Світову війну не просто так, а беручи участь у м’ясорубках при Іпрі та Соммі.
Його призначили на посаду начальника штабу головнокомандувача об’єднаного союзного угруповання (COSSAC) 12 березня 1943 року. Чітко розуміючи суть створення самого угруповання союзних військ, він почав планування операції, а 26 квітня – отримав офіційне розпорядження розпочати створення цього плану. Насправді серед найвищого англійського керівництва існувала думка, що план, який би він чудовий не був, приречений на провал, а всі, хто візьметься його втілювати в життя, покриють себе ганьбою. Але Морган проявив рису, якій варто повчитися багатьом із нас.
По суті, скептицизм, що походить від соратників, – найїдкіший луг, що роз’їдає душу. Він може змусити сумніватися як у правильності того, що ти робиш, так і у власних силах і здатності досягти потрібного результату. Правда ж, знайоме почуття? Так от, генерал Морган подолав це почуття просто титанічною роботою. Часто він спав у будинку Norfolk (що у кварталі Сент-Джеймс), який на цей час став штабом запланованої операції. Нам не відомо, чи знав генерал українську мову, але напевно, коли ось така ситуація підточувала нерви, він подумки собі казав: «А нам своє робити». Просто уявімо, що якщо він не знав цієї мудрості, то наскільки йому було важче, ніж нам!
Словом, попереду були місяці напруженої праці, щоб з максимальною ефективністю використовувати ті понад сто дивізій, які поспіхом формувалися та перекидалися на Острови, де проходили предметну підготовку щодо подальших дій. При цьому на фазі концентрації сил і засобів треба було забезпечити потайність заходів, які мали тримати противника в невідомості щодо часу та місця висадки. Якби противник знав базові принципи, покладені в основу плану, він міг би створити нездоланний рубіж оборони, об який передові групи могли розбитися і тим самим повторити досвід Дьєппа.
І саме відштовхнувшись від нього, ухвалили рішення про те, що зону висадки необхідно просто змести всіма вогневими засобами, які доступні військам вторгнення. Достатньо сказати, що вогонь по берегу прямо з палуб суден мали вести навіть гармати піхоти, які доставлялися до місця висадки. Звісно ж, по берегу працювала корабельна артилерія, але особлива роль відводилася авіації, яка повинна була прикривати висадку з повітря і завдавати ударів по вузлах опору противника.
І ось цей останній чинник одразу ж обмежував можливі місця висадки радіусом ефективної дії авіації, яка працює з берегових аеродромів, бо авіаносців там не було. Ця умова звужувала вибір місць для організації зони висадки до Нормандії та району Кале. Але англійська розвідка мала дані про те, що німецьке командування і так вважає Кале найбільш імовірним місцем висадки через найменшу відстань до берега Британії, а тому його було укріплено дуже істотно.
Ось так вибір упав на Нормандію. А поки план набув свого кінцевого вигляду, зі США, Індії, Канади і навіть Австралії стягувався особовий склад. Зі США йшли каравани техніки та озброєнь, зрештою – десантних платформ, з яких потім і здійснювалася висадка. Як на стадії планування, так на стадії концентрації та розгортання це була грандіозна операція, масштаб якої ні совку, ні рф навіть не снився. Але замість того щоб захоплюватися талантом теоретиків і полководців, стійкістю та мужністю військових, які проламали найпотужнішу оборону противника з моря, у москві генерують помиї, гній та жовч із цього приводу. Але тут уже, як-то кажуть, «чим багаті…»