Уперше опубліковано: 25.05.2021
Автор: anti-colorados
Авторка перекладу: Світлана
На сьогодні виросло ціле покоління, яке не бачило совка, та ще плюс одне покоління, яке до ладу не пам’ятає, що таке совок. Залишилося зовсім небагато тих, хто застав часи совкового хорору, однак теми про смачний пломбір і дешеву ковбасу не вичерпуються й зараз. І це при тому, що багато хто з дитинства вже поїздив Туреччинами, Єгиптами, Іспаніями та іншими місцями, а тому вони мали б розуміти, що таке добре і що таке погано, та з цим якось не склалося, тому здається, що люди собі шукають якихось пригод. Але, мабуть, так влаштована психіка людини, яка компенсує собі щось, чого їй не вистачає в житті. Напевно, зараз у мене полетять тапки, проте я почну дещо здалеку, з урахуванням сказаного вище.
Моє дитинство та юність пройшли в якихось відірваних авантюрах, ризикованих заходах і в перманентних мордобоях, але й пізніше, коли в армії ненароком потрапив не в те місце, в яке мав потрапити, ось цих гострих відчуттів було з таким перебором, що хоч греблю гати.
У результаті поняття «поїхати на відпочинок» склалося в прямому розумінні цього виразу. Так – ліниво ходити за гідом і розглядати якісь красиві пейзажі, так – десь просто поїсти і попити смачного або на морському березі дивитися на те, як небо пірнає в безодню і звідти до берега йдуть хвилі, що глухо б’ють у берег. Але ж є безліч людей, для яких це не відпочинок взагалі, а марно вбитий час. Вони кудись ідуть з наметами або катер їх тягає з парашутом. Рафтинг, рифтинг і особливо – повзання по скелях.
Ні, я не засуджую нікого, боже борони, але через роки стала зрозумілою істина, яку помітив ще Зігмунд Фройд, – компенсація того, чого не вистачає, а особливо – не вистачало в дитинстві. І ось люди шукають собі пригод на різний смак, хтось знаходить, а хтось – у постійному пошуку. І виходить, що ті, в кого нудне і одноманітне життя, намагаються додати йому перчику, і навпаки, в кого від цього перчику печія в житті, той шукає чогось спокійного і споглядального.
На цю тему є старовинний анекдот, як на пляжі мужик намагається клеїти панночку, і між ними йде лінива розмова, яка панні очевидно набридла, а тому коли він запитав, ким вона працює, вона чесно сказала: «Повією». Дивак посміливішав і запропонував їй пройти в номери, на що вона теж запитала його, ким той працює. Чоловік відповів, що він – фрезерувальник, і тоді вона поставила йому просте запитання: «Ти у відпустці до верстата підходиш?»
Тобто коли хтось із палаючими очима розповідає про похід із наметом, я пригадую армійський намет взимку, з буржуйкою та дубаком, якого важко позбутися. Причому це не туристичні намети, а величезні, які сам ставиш і сам розбираєш. Те саме і з цими парашутистами, яких катають катером уздовж пляжу. Комусь це компенсація порожнечі, але в мене там так натрамбовано, що ні наметів, ні парашутів, ні решти просто не поміститься.
Проте попит народжує пропозицію, і на ці розваги стоїть черга, залюбки віддаючи по 50 доларів за сеанс. Це приблизно вартість трьох пляшок непоганого шампанського у Реймсі, де його виготовляють. Причому в різних країнах вигадують якісь незвичайні атракціони та розваги. Десь – сплавляються гірською річкою, десь – плавають серед акул чи роблять щось подібне. Головне – знайти свою родзинку та свого споживача. Але вдалі знахідки миттю клонуються, і ось уже той, хто на цьому проїв зуби, робить це краще за тебе.
(Далі буде)